Дискусії навколо Клубного чемпіонату світу точаться в знайомих координатах: перевантажений календар, виснажені гравці, цинізм федерації, яка хоче ще один прибутковий турнір, аби підкріпити президентські амбіції Джанні Інфантіно. Європейські клуби знизують плечима: ще один турнір, ще один трофей, ще один телевізійний слот.
Але ця історія - не про Європу і не про пафос. Ця історія про ПАР. Про футбол із південної півкулі. Про клуб із Преторії, який приїхав до США не заради рейтингів, а заради шансу - можливо, єдиного на покоління.
Це історія про "Мамелоді Сандаунз".
"На нашій емблемі - рука, що вказує в небо. Ми віримо: меж не існує", - каже Тлопі Моцепе, президент клубу, в інтерв'ю ESPN. - Цей клуб народився в часи апартеїду. Ми не просто команда, ми - символ того, що твоє походження не визначає твого майбутнього".
Символічно? Так. Наївно? Можливо. Але саме ця трохи ідеалістична оптика, змушує інакше дивитися на турнір, до якого багато хто ставиться з байдужістю.
Якщо подивитися на цифри - там прірва. Річний бюджет "Сандаунз" - 38 млн доларів. "Боруссія" Дортмунд, їхній суперник у групі, має в 13 разів більше. Якщо вони вийдуть в плей-офф і на горизонті з'явиться "Реал" - різниця зросте до 25 разів.
Це як вийти на ринг проти Усика в кедах із місцевого ринку. Але Моцепе сприймає це не як трагедію, а як виклик:
"Ми не їдемо вигравати турнір - ми їдемо, щоб залишити слід. Якщо після матчу хтось скаже: "Це була команда з ПАР? Вони чудово грали!" - для мене це вже перемога".
Це не просто романтизм. Це прагматизм, загорнутий у мотиваційну оболонку: понад 9,5 млн доларів за участь + 20 млн доларів при виході з групи = понад половина річного бюджету клубу. І це без урахування реклами, трансферів, нових спонсорів. Для когось у Європі - це контракт третього голкіпера, для Африки - нова епоха.
На цьому етапі багато хто скаже: чудово, тепер "Сандаунз" стануть ще сильнішими, а решта африканських клубів - ще біднішими.
Тут важливо розуміти одне: в Африці інакша філософія футболу. Там футбол - не лише про титули, а й про спільноту. І навіть такі цифри - не про "ще одну яхту для власника", а про фундамент і відповідальність.
"Ми не хочемо просто заробити і стати монополією, - каже Моцепе. - Ми хочемо залишити слід: побудувати академії, покращити інфраструктуру. Зрештою, у нас досі немає власного стадіону. Ми хочемо бути маяком для інших. В Африці є поняття Ubuntu: "Я є, бо є ти". Ми не існуємо у вакуумі. Якщо "Сандаунз" стане сильнішим - підтягнуться й інші".
Утопія? Можливо. Але в африканських реаліях - це рідкісна ситуація, коли романтика і прагматизм рухаються в одному напрямку.
Проблема африканського футболу - не у відсутності таланту. Його тут, можливо, більше, ніж будь-де у світі, окрім Бразилії. Справжній виклик - утримати гравців удома хоча б до 21-22 років. Не втрачати їх у 17, не відпускати задешево, коли вони ще не встигли сформуватися.
"Я не проти, що наші хлопці їдуть у Європу, - каже Моцепе. - Але якщо ми зможемо втримати їх хоча б до певного віку - це буде вигідно всім. І футбол стане якіснішим, і чемпіонат сильнішим, і трансфери - розумнішими. Ми перестанемо віддавати майбутніх зірок майже задарма".
Тут йдеться не лише про гроші. Наприклад, Іспанія активно експортує футболістів, але має одну з найкращих ліг світу. У ПАР мріють про подібне: створити яскравий, конкурентний чемпіонат із власною ідентичністю.
"У нас є база. Є таланти. Нам потрібні лише умови", - знизує плечима Моцепе.
Цей виклик стоїть не лише перед "Сандаунз". Єгипетський "Аль-Аглі", марокканський "Відад", туніський "Есперанс" - кожен з них стикається з тією самою реальністю: гіганти своїх ліг, які теж шукають можливість сказати більше, ніж дозволяє їхнє медійне поле.
Звісно, ніхто з них не мріє перемогти "Ман Сіті". Вони мріють про інше. Щоб африканський футбол став видимішим. Щоб матчі транслювалися в Азії. Щоб молоді гравці залишалися вдома бодай на рік довше. Щоб з’явився інвестор, який повірить: "Мамелоді Сандаунз" - це не екзотика, а частина великої гри.
Так, Клубний чемпіонат світу справді створений на вершині піраміди. Так, ФІФА хоче заробити. Але водночас це перший турнір, де африканські, азійські, американські клуби отримали реальний шанс заявити про себе на одній сцені з гігантами.
Ми звикли, що на мундіалях грають збірні Панами, Коста-Ріки і КНДР. Але в клубному міжнародному футболі локальні гранди майже не мають доступу до глобальної сцени.
І саме тому важливо не лише, хто виграє Клубний чемпіонат світу, а й хто зуміє використати цю сцену так, щоб переписати хід власної історії. Бо поки в Європі цей турнір сприймають як зайвий трофей, в інших частинах світу готуються до гри, яка буквально може змінити чиєсь життя.
РЕКЛАМА УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ. ТОВ "БУКМЕКЕРСЬКА КОМПАНІЯ "ФАВБЕТ". Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності від 28.12.2022, видана згідно з рішенням КРАІЛ № 433 від 13.12.2022 та Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет від 20.04.2021, видана згідно з рішенням КРАІЛ № 137 від 05.04.2021, зі змінами.
Враховуючи нестабільність клубного мундіалю як концепції, другого такого шансу може і не бути.
Фото - Getty Images/Global Images Ukraine
