Черговий єврокубковий день за участю наших розпочався з холодного душу: усі три команди вже на початку ігор горіли 0:1. Не всі матчі надалі розвивалися настільки одновекторно, але приємного і цього дня було мало. Чемпіон спробував якось підсумувати враження.

Маккабі (Тель-Авів) – Динамо 3:1Шахтар – Серветт 1:1Полісся - Фіорентина 0:3

Матч двох команд-єврокубкових біженців видався особливим, тому що він був унікально веселим. Команди створили моментів на 5:5, як у матчі Металіста 1925 і Вереса" коли прямо по ходу матчу пішла злива.

Тут дощ теж заливав поле – причому то кидав на поле тонни води, то зупинявся, то знову заливав. Гру і затримали зі стартом на 15 хвилин – блискавка, небезпечно для життя.

По такому полю м'яч ходить швидко, атакувати простіше, ніж оборонятися – і я дуже раджу, подивіться хоча б огляд. Якщо абстрагуватися від результату, гра була веселою.

Швидше адаптувався до умов суперник – і за саму наявність інтриги після пів години гри треба хвалити Нещерета. Захист Динамо виглядав просто безпорадно: він і пасував перед позиційними атаками, і дарував супернику м'яч при виході з оборони. Воротар тягнув навіть ціною травми – на щастя, вона вийшла з приставкою "мікро", і він зміг продовжити гру.

Це, втім, абсолютно не скасовувало факт, що Динамо виглядало на старті просто огидно. Маккабі грало як Барселона, не залишаючи жодних шансів. У середині першого тайму, втім, виявилося, що це не зовсім Барса: у Динамо стали проходити вельми тонкі комбінації, і після однієї з них Волошин точним ударом зрівняв рахунок.

Але це виявилося не більше, ніж променем надії на тлі похмурого неба. Вівчаренко вже на початку другого тайму грубим підкатом залишив команду в меншості. І це був не той випадок, коли команда могла б грати 10 на 11.

Маккабі просто гралося в другому таймі, реалізувавши далеко не всі моменти. Ще добре, що арбітр у компенсований до другого тайму час пошкодував і не дав другу жовту Михавку. Без Тараса на гру-відповідь зникла б, мабуть, остання надія.

Є матч-відповідь, у якому треба відігравати фору всього у два м'ячі. Є суперник, який нічого особливого із себе не представляє: так, Маккабі багато створює, але воно ж багато дозволяє створювати суперникам. Усе було б цілком реально, якби Динамо являло собою повноцінну бойову одиницю, де кожен у потрібний момент демонструє максимум.

На жаль, цього немає і близько...

Зрозуміло, що ці слова звучатимуть у серйозній протифазі з типовими закликами позбавити футболістів вихідних і змусити працювати на зборах утричі більше, але Шахтар явно перестарався у підготовці до сезону. Багато м'язових травм – таких, як у Невертона, Еліаса – наслідок перевищених навантажень.

Але ж із Панатінаїкосом не було Кевіна, а ще через травми вибував Судаков... Травмуються то одні, то інші, потім їх кидають у бій неготовими – і в підсумку Шахтар грає внічию з командою, вартість якої навіть за Transfermarkt у сім разів нижча, а витрачається на гравців вона просто непорівнянно скромніше (за всю історію – аж одна купівля дорожче мільйона євро).

Це, втім, абсолютно не скасовує факт, що за гольовими моментами Шахтар"суперника якраз десь у сім разів і перевершив і повинен був вигравати розгромно. Але щось занадто часто у "гірників" зустрічаються суперники, коли грали краще, але не забили.

Одні 0:0 з Панатінаїкосом, другі, тепер Серветт – і ті ж Епіцентр із Вересом, які цілком коштують менше, ніж іномарки гравців Шахтаря, обігравали ледве-ледве, завдяки Юхиму Коноплі.

Шахтарю дуже не вистачає класного бомбардира. Не вінгера і технічну фігуру, з якою комфортніше грати вінгерам – а людину, яка виходить на поле заради голів. Вже, здавалося б, Динамо виступило набагато слабкіше – але навіть у нього, навіть у такий поганий день, Ванат створив гольовий момент для Волошина.

А тут 23 удари по воротах призвели до одного голу – і то, в ситуації, коли захисник після кутового просто заніс м'яч у сітку. Усі ці вінгери були потрібні, щоб кутові заробляти? Дорогувато обходяться виконавці такої простої опції...

Так чи інакше, "гірники" зіграли 1:1. На виїзді буде складніше: як тут не згадати, що рік тому Серветт грав на цій самій стадії з Челсі (що ж йому так не щастить із жеребом) – і поставили "синіх" на межу дострокового вильоту, після поразки в Англії 0:2 перемігши вдома 2:1.

На вихідних Шахтар відпочине, тому що не гратиме 1/32 Кубка України (і так, цей фактор я згадую тут, а не в пункті про Динамо, тому що саме в контексті Шахтаря він здається реально значущим) – і це привід якось додатково підготуватися до Женеви.

Пройти Бешикташ, щоб потім вилетіти з єврокубків у серпні, причому від настільки пересічного суперника, буде навіть не ганьбою – це буде анекдотом.

Пам'ятаєте, Поворознюк казав, що його мрія – побачити, як Інгулець грає в селі Петровому з Реалом? Сподіваюся, він не дивився матч Полісся – бо якщо дивився, по-дитячому наївна мрія "Тата" могла зникнути.

Забудемо про перспективи побачити в Україні не те що Реал, а в принципі закордонний професійний клуб. Забудемо навіть про те, що Реал дуже давно не грає в єврокубках "слабше" за Лігу чемпіонів, а Інгульцю дуже, дуже далеко до неї. Здійснення мрії Поворознюка в лайт-версії ми побачили саме в четвер.

Команда, яку великий бос створював фактично з нуля, пройшла нижчі ліги, вийшла в УПЛ – і, на відміну від Інгульця, і там не загубилася. Там вона отримала в суперники, звісно, не Реал, але теж, безумовно, легендарну команду. І навіть перший, домашній матч, викликав одну емоцію: чи вартувало воно того?

Фіорентина виявилася командою принципово іншого рівня – причому страшно навіть усвідомлювати, наскільки. Одна справа, коли команда просто поступається у швидкості – але коли воротар просто не готовий до крученого удару Кіна, неприємно думати, чого варті гравці атаки з УПЛ. З ними-то Кудрик стоїть стіною.

"Фіалки" познущалися над суперником. Якби Кін слідом за голом не заробив ще й вилучення, то Полісся могло б замахнутися і на антирекорд українського футболу всіх часів: 0:8 донецького Металурга від Вердера.

Так, звісно, Фіорентина скинула оберти й обмежилася лише одним м'ячем. Але все одно: яка ж прірва між нашими середняками і топфутболом, якщо середньостатистичний суперник навіть у меншості легко добиває найкращого з наших "простих смертних".