Скандальний законопроєкт 12414 викликав більш ніж бурхливу реакцію українського суспільства. Принаймні тієї його частини, яка (а) громадсько свідома й активна, (б) не перебуває на фронті чи біля нього. Реакція стосувалася всіх. Згадали і про Верховну Раду загалом, і про моно(недо)коаліцію, і про конкретних депутатів. Звісно ж, не обійшлося і без копняків на адресу Банкової. Але з цими учасниками процесу усе зрозуміло – одні замовили, інші оформили. У всякому разі так виглядає увесь цей ганебний процес одноденного протягування законопроєкту через парламент.
Та є в цій історії ще одні учасники, менш помітні, але від того не менш значущі. Це спецслужби. Конкретно – Служба безпеки України й Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Простіше кажучи, СБУ і ГУР. Малюк і Буданов.
З СБУ зрозуміло – вона брала в процесі наїзду на НАБУ безпосередню участь. Усі ці обшуки, звинувачення, історія з Дагестаном-Узбекистаном – тут відомство Василя Малюка було задіяне, так би мовити, напряму. Із Кирилом Будановим ситуація складніша. Його структура до історії з ліквідацією незалежності НАБУ/САП стосунку як такого не має, адже розвідка займається дещо іншими справами, навіть у такій авторитарній державі, як Росія, що вже казати про демократичну Україну. Проте Буданов відзначився особисто, пафосно закликавши українське суспільство до мудрості – а, простіше кажучи, не протестувати проти скандального законопроєкту, «а то Путін нападе».
Автор цієї статті не полінувався прогулятися по коментарях під постами Буданова, під інформацією від СБУ. Усюди спостерігалася практично ідентична картина. Розлючені українські громадяни кляли що персонально генерал-лейтенанта Буданова, що загалом структуру генерал-лейтенанта Малюка. Про «Службу Божу» вже ніхто й не згадував, навпаки – полилися звинувачення у продажності…
І в цей момент дуже доречно буде згадати нещодавні, власне, протягом 2025 року оприлюднювані соціологічні заміри суспільства. Конкретно – перспективи політичних сил на гіпотетичних парламентських виборах, які відбулися б «тут і зараз». Окрім наявних політичних партій, соціологи у спробі спрогнозувати настрої суспільства (або створити їх самостійно чи на замовлення закулісних гравців) вносили до списку політсил такі дивовижні конструкції, як «Партія Залужного», «Партія Притули», «Партія Буданова» і навіть «Партія «Азовсталь» та «Партія 3ОШБр».
Звісно, усі ці конструкції є абсолютно уявними, за ними немає (і в багатьох не буде) нічого і нікого конкретного, крім «титульного» прізвища. Що, втім, не заважало частині опитуваних громадян України підтримати навіть їх – аби не набридлі скандалами «нові обличчя», тобто «Слуга народу», та не менш набридлі ще з активної антипропаганди попередньої каденції «обличчя старі», тобто «Європейська Солідарність». І, будемо чесними, якби вибори відбулися в найближчі місяці, причому бажано практично відразу після завершення війни, та ще й щоб завершилася вона не капітуляцією, а бодай чимось, що можна було б назвати перемогою – частина із цих партій точно набрала б свої відсотки і, можливо, навіть потрапила б до Ради Х скликання.
Та от стався скандал із НАБУ/САП. І Кирило Буданов навіщось вліз у цю історію своїми великорозумними, але геть не потрібними в цей момент повчаннями. Не знаю, його власна це була ініціатива, чи його ввічливо попросили з кабінету на Банковій – але факт є фактом. Очільник військової розвідки, яка взагалі до політики не має жодного стосунку, став на бік одного з учасників скандалу. За що прогнозовано отримав свою порцію критики і навіть прокльонів.
СБУ «залетіла» під цей суспільний каток, як уже було сказано, з більш зрозумілих й об’єктивних причин. Простіше кажучи, шансів залишитися осторонь у Малюка і Ко просто не було, незалежно від того, чи коментував би пан генерал події у Верховній Раді, точніше, на площі біля театру імені Франка.
І, з одного боку, яке нам діло до перспектив тієї ж «партії Буданова» у зв’язку із цією різко негативною реакцією суспільства на спробу пана Кирила пограти в миротворця. Та от у чому справа. Повномасштабна війна триває уже досить довгий час. Достатньо довгий, щоб суспільство – ви тільки не смійтеся – справді втомилося від усього цього. А за втомою починаються нерви, претензії до всіх і всього. Те, що владі пробачали раніше, зараз уже не будуть. Власне, ми це вже побачили на прикладі законопроєкту 12414.
Навіть Збройні сили України, будемо чесними, почали викликати вже й негативну реакцію. Принаймні в тій її частині, яка теж має добре відому трибуквену абревіатуру – ТЦК. Хоча дісталося й персонально нинішньому головкому – як при призначенні, так і, наприклад, зараз, коли соцмережі висміюють хвастощі генерала Сирського про 100 віджимань – мовляв, дуже важливий скіл для головкома в період гарячої фази війни, ага.
А от спецслужби українські, вони якось або перебували в тіні, або якщо й виходили з неї – то для якихось успішних операцій. Іноді геть тріумфальних, як операція СБУ «Павутина» чи операція ГУР «Вишки Бойка», іноді менш яскравих, але не менш успішних. Словом, вони займалися тим, чим і мають займатися такі структури.
І саме за це рівень суспільної довіри до них був настільки високий. Погодьтеся, те, що соціологи внесли до списку можливих учасників виборів «Партію Буданова» (при всіх його, на мою персональну думку, надмірних появах у ЗМІ) – ще щось та й значить. Малюк такої честі не удостоївся, зате назва «Служба Божа» на адресу наступниці КДБ УРСР, до якої довгий час і ставилися як до КДБ УРСР, тільки під іншим прапором – це теж показник народної поваги.
Історія із законопроєктом 12414 цю повагу, практично любов українців до СБУ й ГУР – майже знищила. Що погано не тільки і не стільки для політичного майбутнього Кирила Буданова (воно, може, існує тільки у фантазіях соціологів чи тих, хто замовив їм ці фантазії), а для України загалом. У такі бурхливі, навіть буремні часи потрібні якісь стабільні орієнтири, про які ти точно знаєш, що от вони працюють не на владу, не на конкретних політиків, а на державу. На суспільство. На Україну.
І тут – маєте. СБУ «допомагає пресувати НАБУ/САП» – може, це й не так, може, там є й реальні підстави, але я говорю про те, як це було сприйняте в суспільстві. А очільник ГУР «відверто відмазує Банкову і монокоаліцію після ганебного голосування». Кому тоді в цій ситуації довіряти, якщо навіть такі аполітичні, здавалося б, структури – і ті…
Словом, із передвиборчого гасла Порошенка, яке фактично перейняла влада Зеленського, – «Армія, мова, віра» – залишився тільки третій пункт. Силові структури що далі в політичний і, можливо, передвиборчий ліс, то сильніше себе дискредитують в очах суспільства. Мовна тема після історії з мовним омбудсменом мало не рухнула взагалі. Ото хіба ще ПЦУ залишається яким-не-яким зразком, але й тут можуть бути неприємні сюрпризи – бо так звана «УПЦ (МП)» досі існує, попри всі формальні і фактичні заборони. А раптом нинішня влада поверне кермо не тільки від Брюсселя (у тому, що євроінтеграція України плакала після знищення незалежності антикорупційних структур, не сумніваються, мабуть, тільки у фракції «Слуги народу»; якщо там хоч у чомусь можуть сумніватися), а й від Фанару? Гарантій протилежному ніхто уже, як ви розумієте, не дасть.
