Тут, серед антикварних чашок і млинків, час зупиняється, а кава оживає історіями. Засновник, Петро Манелис, — справжній хранитель одеських таємниць.
― Ми знаємо про каву все. Ну, чи майже все, — усміхається він, простягаючи старовинний путівник по Одесі. І ось ти вже занурюєшся в минуле, де кава — не просто напій, а своєрідний символ міста.
Зі старого путівника картина одеських кафе — це не просто заклади, а цілі світи:
«Під цим поняттям слід розуміти такі установи, як кондитерські, що відпускають, так само міцні напої та закуски, кафе-ресторани і просто кав’ярні, в більшості випадків що мають літнє приміщення на повітрі».
Одеса, за словами Манелиса, пила каву раніше, ніж Львів. «Бо ми — спадкоємці османів. 300 років вони тут правили, і кава прийшла з ними. Пили її з маленьких чашечок, як у Стамбулі».
У музеї ці слова оживають. Перше, що впадає в очі, — колекція млинків для кави. Не просто металеві штуки, а справжні реліквії: європейські зразки, що досі працюють. «Ось цей, 1914 року, — найстаріший, у формі патрона», — показує Манелис, крутячи ручку. Зерна хрустять, і кімнату наповнює аромат, ніби з часів Першої світової.
― Всі вони мелють! Хочеш — спробуй!
І ти розумієш: кава в Одесі — це не про швидкість, а про ритуал. Повільний, як вечірній бриз над Чорним морем.
Але справжня перлина — розбита чашечка XIX століття. Знайдена 30 років тому під час земляних робіт.
― Там була кав’ярня Аспоріді — легендарне місце, де гуляла вся одеська еліта. Дерибас, козаки, інтелігенція — всі пили з таких.
Тріщини розповідають історію: про бенкети, де кава текла рікою, про таємні побачення під кавовим туманом. «Вона унікальна, моя улюблена», — зітхає Манелис. Поруч — філіжанка з магазину Петра Кокіна, на тому ж кварталі. «Краса була не в фасаді, а всередині — як пасаж! Заморські товари: чашечки, глечики, млинки. Одеса тоді смакувала світ».
Не обійти увагою й гравюри та картини. Одна з них — з журналу «Ніва»: османська кав’ярня Константинополя, XIX століття. «Такі ж були в Одесі з XVIII-го. Турки пили робусту — міцну, як наша вдача. А ми — арабіку, легшу, як одеський жарт». Нещодавно гості з Туреччини підтвердили: форма чашечок не змінилася. «До сих пір п’ють з таких!» — сміється Манелис. Кава в музеї — це місток між епохами…
А в «Старій Одесі» атмосфера — як у старому путівнику: затишок, розмови, аромат, що манить.
― Кава — це біографія Одеси, яку нам обрізали. Але ми її повертаємо, — каже Петро Манелис.
Завітайте сюди: відчуйте, як запашний напій оживає історією. Бо в Одесі кава — не просто напій.
