Вечір на Червоному Камені зустрічає тишею, прохолодою і краєвидом, від якого перехоплює подих. Зі скелястого уступу відкривається темно-зелене озеро, затиснуте кам’яними брилами, мов у природній рамці. Це місце приваблює і тих, хто прагне спокійно насолодитися природою, і шукачів гострих відчуттів, що змагаються у стрибках зі скель. Але краса тут йде поруч з небезпекою — і про це варто пам’ятати кожному, хто ступає на кам’янистий берег.

На березі розсілось чимало відпочивальників, але місцеві лише відмахуються «це ще небагато, на вихідних людей значно більше». Від найменших до найбільших: діти збирають камінці і граються, підлітки перевіряють, хто зробить більше бризків у стрибку, дорослі сидять ближче до тіні, слухають музику й дивляться в воду. Хтось розтинає кола в затоні, хтось гріє плечі на камені. На берегових каменях маленька собачка, боїться спустити лапки у воду.

Берег тут скелястий, з виступами й тріщинами. Вода біля каменів відливає зеленкуватим, далі темніє майже до чорного. Мене не полишає відчуття висоти, навіть стоячи внизу, спиною відчуваєш, як над тобою нависають уступи.

Як на мене, цей кар’єр найнебезпечніший із тих, де я побувала. Дно йде різким обривом, без довгої мілководної смуги: робиш кілька кроків і вже глибоко, до дна не дістаєш навіть витягнутою ногою. Кажуть, глибина сягає до 20 метрів.

Улюблена розвага місцевих – стрибати зі скель. На відполірованих підошвами “полицях” звично шикуються черги сміливців. Ризик колосальний. Якщо не розрахувати траєкторію, можна не “долетіти” до умовно безпечної смуги й вдаритись об каміння. 

На скелях безліч написів, серед них трапляються імена. Найвідоміший приклад «скеля Ірочки». За місцевими легендами, дівчину на ім’я Ірочка нібито штовхнули у воду, і вона загинула. Подібних історій на цьому кар’єрі вистачає, проте шукачів адреналіну це мало зупиняє. Місцеві додають, мовляв, добре, коли стрибають із низьких «перевірених» уступів, але буває, що летять із найвищих, прямо над кронами дерев. Щоб пролетіти достатньо далеко, треба зібрати всю силу й точність – погодьтеся, екстрим того не вартий. Я ж і від себе, і від імені редакції категорично раджу не стрибати тут зі скель. 

Над кар’єром, на скелястому уступі, височіє ресторанчик. Я, зізнаюсь, занепокоїлась: чи не йдуть відходи з нього прямо у воду? На моє запитання місцеві майже хором зашикали й махнули рукою: «Ні в якому разі, у них окрема каналізація!». Схоже, прискіпливі бабусі тут усе перевірили задовго до мене. І загалом кар’єр справляє доволі охайне враження: сміття на береговій лінії тут найменше серед усіх місць, де я була.

Водночас кар’єр “живий”. Щойно я прийшла, побачила, як на прогрітих плитах сохне родина качок. Над водою зависають бабки, спалахують іскрами яскраві синюваті крила. На березі у віддаленні – рибалки. Вони нахвалюють різноманіття риби: карась, короп, амур, окунь, бичок. Щоправда, ані тут, ані на інших кар’єрах улову мені не показали всі саме тільки починали, коли я підходила з питаннями. Кажуть також, що у воді трапляються «черепашки» й навіть ящірки вздовж урізу. Але в темній воді та серед густого очерету їх складно розгледіти, треба ходити щодня.

Зате свій «улов» я все ж зробила, нехай і не рибальський. На камінні поруч з берегом вмостилися дві красиві, добряче вгодовані жаби. Вони завмерли поряд, ніби прийшли зі мною «метчити» образи – я ж недарма одягла на голову вушка, щоб приманити бодай якусь жабу. Успіх! Поки я роздивлялася їхні плямистi спинки, одна налякано стрибнула до води, злякавшись моїх  кроків.

Приходьте дивитися, дихати свіжим повітрям, сидіти на теплому камені, фотографувати захід, але краще не стрибайте.

Категорія: Новини Дніпра, Тема дня