Фінляндія виходить із Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін і збирається замінувати кордон із Російською Федерацією.
Міністерство оборони Польщі регламентує процедуру вручення повісток у разі початку війни та оголошення загальної мобілізації.
Данія запроваджує обов'язкову військову службу для жінок. Тепер 18-річних дівчат вноситимуть до системи призовної лотереї нарівні з хлопцями.
Франція збільшує свій оборонний бюджет удвічі. Протягом наступних двох років на військові потреби додатково буде виділено 6,5 мільярда євро.
Так виглядають звичайні європейські новини цього літа. Якщо в 2022 році війна на території Євросоюзу перейшла з категорії фантастичного до розряду обговорюваного, то тепер вона переходить у категорію практичного. До можливої війни починають готуватися. І ймовірний супротивник добре відомий – все та ж агресивна Росія.
Звісно, скептики недовірливо хитають головами: РФ уже четвертий рік штурмує українські села та посадки; зазнаючи колосальних втрат, вона досі не окупувала навіть Донецьку область; отже, і нова війна в Європі їй не по зубах. Але в тому й річ, що за певних обставин Європа може здатися російському керівництву легшою здобиччю, ніж Україна.
Які міркування здатні спонукати Кремль до планування військового вторгнення на територію ЄС?
Перше. Розрахунок на те, що в найближчому майбутньому Євросоюз втратить американську парасольку безпеки, і 5 стаття Північноатлантичного договору втратить колишнє значення. Відповідно, гіпотетична агресія в Європі не переросте у пряме зіткнення зі Сполученими Штатами.
Протягом холодної війни атака на європейські країни-члени НАТО залишалася для Москви беззаперечним табу. Вторгнення на територію Альянсу означало неминучі бойові дії проти США, яких Кремль не бажав. Не хоче він їх і зараз.
Але в уявленні Кремля нинішнє НАТО принципово відрізняється від НАТО сорокарічної давнини. На думку РФ, тепер до Альянсу входять країни, які незаконно вислизнули з-під московської опіки, і яким історично належить перебувати в орбіті Росії. Цю думку Москва намагається донести до Вашингтона. І політика Дональда Трампа дозволяє росіянам вірити, що врешті-решт Америка погодиться з такою позицією.
Друге. Розрахунок те що, що Європа не зможе виступити проти російської агресії єдиним фронтом. Що країни ЄС, яким пощастило з географією, не заступатимуться за тих, кому з географією не пощастило. Італійці з французами не забажають битися за суверенітет Литви, а німці з бельгійцями та голландцями – захищати незалежність Естонії.
"Pourquoi mourir pour Dantzig?" ("Навіщо вмирати за Данциг?") – так називалася гучна стаття французького політика Марселя Деа, яка була опублікована навесні 1939-го і закликала не надавати допомоги полякам у протистоянні з Німеччиною. Тепер для Кремля важливо, щоб це старе запитання відродилося в новій формі: "Навіщо вмирати за Нарву?" чи "Навіщо вмирати за Сувальський коридор?".
Найближчими роками Росія робитиме все можливе, щоб стимулювати зростання ізоляційних та антивоєнних настроїв у країнах Євросоюзу. Спираючись як на правих євроскептиків, так і на лівих пацифістів.
Врешті, третє. Розрахунок на те, що потенційні жертви російської агресії в ЄС не чинитимуть серйозного опору, щоб уникнути масштабних руйнувань та людських жертв. Що жодна з європейських країн не буде готова заплатити за свій суверенітет та територіальну цілісність таку ж страшну ціну, яку четвертий рік платить Україна.
Минулої осені публіцист Віталій Портніков шокував багатьох українців такою заявою:
"Я вважаю, що якщо у нас цінність людського життя збільшиться, то це створить проблему для нас у подальшому виживанні у війні. Тому що у війні з Росією може вижити тільки країна, в якій цінність людського життя в принципі знаходиться на близькому до російського рівні".
Як не сумно, але раціональне зерно в цих міркуваннях є. Безумовно, людське життя в ЄС цінується вище, ніж у пострадянській Україні: навіть якщо йдеться не про Францію чи ФРН, а Східну Європу та країни Балтії.
Кремль може сподіватися, що ця ціна є досить високою, щоб європейці злякалися жахів великої війни і здалися майже без бою. І одна з функцій кремлівського терору в Україні – це залякування майбутніх потенційних жертв. Мовляв, ось що трапляється з тими, хто чинить опір російській армії!
Можна не сумніватися, що героїчний український приклад не надихає сучасних європейців. Навіть ті, хто щиро співчуває нам, не бажають опинитися на нашому місці. Повторення українського сценарію не хочуть ні у Варшаві, ні в Таллінні, ні тим більше в Берліні.
Але єдиний спосіб уникнути війни, не вдаючись до превентивної капітуляції, це переконати агресора, що нова агресія обернеться для нього надмірними витратами та ризиками.
Кремлівське керівництво продовжує затяжну та виснажливу війну в Україні, оскільки вже вплуталося в неї. Але в Європі пам'ятають: Кремль уплутався в нинішню війну саме тому, що спочатку не розглядав її як затяжну та виснажливу. Якби Путін не розраховував на переможний бліцкриг, а уявляв реальні масштаби майбутнього українського опору, то з високою ймовірністю Росія не зважилася б на вторгнення в лютому 2022 року.
Тепер Європа сподівається зробити те, що не вдалося українцям у 2021 році. Не просто підготуватися до гіпотетичної війни, а продемонструвати цю готовність потенційному супротивникові. Довести Кремлю, що Північноатлантичний альянс, як і раніше, живий.
Що в разі збройної агресії країни Європи захищатимуться спільно. Що європейські держави вже зараз переозброюються та вкладають у власну безпеку чималі кошти. Що після вісімдесяти років миру європейці таки не втратили здатність до опору і готові тримати удар. А, отже, бліцкригу знову не вийде, і пробувати європейську оборону на міцність – собі дорожче.
Si vis pacem, para bellum – хочеш миру, готуйся до війни. Ця стара латинська мудрість знову стає актуальною. Найбільш відповідальні та далекоглядні з європейських політиків керуються саме цим принципом. І українському суспільству важливо розуміти це, щоб не захопитися новими хибними надіями та марними мріями.
Те, що європейці починають адекватно оцінювати російську загрозу і замислюються про власну безпеку – безперечний плюс для Києва. Це дозволяє розраховувати на розширення військово-технічної співпраці з Європою. Але мілітаризація ЄС не дозволяє сподіватися, що рівень європейської участі в російсько-українській війні радикально зміниться.
Якщо сьогодні французи, німці, поляки чи фіни нарощують власний військовий потенціал, з цього ніяк не випливає, що завтра вони прийдуть на допомогу українцям і вступлять у бій із московськими ордами. Навпаки, нинішні європейські зусилля спрямовані саме на те, щоб цього не сталося.
Європа готується до можливої війни не тому, що має намір воювати з Росією, а тому що хоче уникнути війни з РФ. Хоча зовсім не факт, що європейський парабеллум виявиться досить грізним, щоб утримати Москву від нових військових авантюр.
