Про важливість єдності українців та ключові її компоненти в часи війни з російськими агресорами – читайте в ексклюзивній колонці голови Верховної Ради Руслана Стефанчука для РБК-Україна до Дня незалежності.
24 серпня ми відзначаємо день, коли воля українського народу реалізувалася у державне рішення. Але незалежність – це не лише пункт у Конституції чи визначна дата у календарі. Це щоденне зобов’язання тримати стрій: на фронті, в економіці, в дипломатії та у політиці.
Сьогодні головна мішень агресора – не тільки наша інфраструктура. Ворог намагається знищити те, що дозволяє нам вистояти вже понад 3,5 роки повномасштабної війни і понад 11 років – від початку вторгнення у Крим, на Донеччину та Луганщину. Зараз головна ціль ворога – наша єдність.
Росія б’є ракетами й фейками. Запускає дрони й розбрат. Вона намагається втомити, посварити, підірвати довіру: між політичними силами, між центром і громадами, між військовими й цивільними, між Україною та союзниками. Її розрахунок простий: роз’єднані – ми слабші. Наш обов’язок – зірвати цей план.
У парламенті можуть бути різні позиції – це норма демократії. Україна довела, що залишається демократичною навіть у найважчі часи. Але є питання, в яких не може бути "двох правд": суверенітет і територіальна цілісність, підтримка Сил оборони й безпеки, курс на ЄС і НАТО, невідворотність відповідальності агресора. Тут ми маємо діяти як одна команда.
Політична конкуренція – це про майбутнє. Але сьогодні – час спільної відповідальності. Працювати разом, щоб наблизити мир і зробити його тривалим, – це наш обов’язок перед країною.
Кожне рішення держави повинно служити людині: військовому і його родині, підприємцю і вчителю, волонтеру і переселенцю. Ми не можемо допустити, щоб між фронтом і тилом виросла стіна нерозуміння чи політичних маніпуляцій.
Справедливе ставлення до захисників, чесна соціальна політика, підтримка громад – це теж елемент оборони. Сильна держава – та, яка цінує своїх громадян.
Україна – частина демократичної спільноти. Наш стратегічний курс на ЄС і НАТО – не предмет торгу, а гарантія безпеки.
Спільні оборонні виробництва, санкційний тиск, конфіскація активів агресора, реальні та дієві гарантії безпеки – це не "додаток" до переговорів, а їхня передумова.
Мир не може бути винагородою для того, хто розв’язав війну. Він має означати справедливість, стримування нового зла і посилення системи міжнародного права.
Слово сьогодні – теж зброя. Часто це зброя масового ураження. Воно може зміцнювати єдність або руйнувати її, підтримувати людей чи сіяти паніку.
Критика потрібна – але відповідальна. Дискусія необхідна – але заснована на фактах і чесній аргументації. Не дати ворогу посварити нас – означає зберегти демократію як силу, а не дозволити перетворити її на хаос.
Менше політики на війні – більше політики для миру. Нас має об’єднувати не боротьба за рейтинги, а відповідальність за країну і майбутні покоління.
Майбутнє України вирішуємо ми самі, а не ворог.
Історія доводить: коли українці роз’єднані – москва намагається підкорити нас. Але коли ми стоїмо пліч-о-пліч – вона безсила.
Єдині у боротьбі. Єдині у скорботі. Єдині у вірі в Україну.
