Юрій Миколайович Вернидуб – видатний український футбольний тренер, відомий своєю тактичною гнучкістю, професіоналізмом і вмінням досягати серйозних результатів з різними командами. Кар’єра коуча розпочалася із запорізького "Металурга". Саме там Вернидуб зарекомендував себе як грамотний фахівець, після чого був запрошений до луганської "Зорі". Спершу Юрій Миколайович був у статусі виконувача обов’язків, а 2 травня 2012 року отримав посаду головного тренера клубу. Зі змінним успіхом він пропрацював у "Зорі" до 2019 року. І ось настав час випробувати свої сили за кордоном. Спочатку був "Шахтар" Солігорськ, а слідом – "Шериф" Тирасполь. Але, як то кажуть: "у гостях добре, а вдома краще", — і Вернидуб повернувся в Україну. Із червня 2022 року він був головним тренером "Кривбаса", але в кожної історії є кінець, і Юрій Миколайович прийняв рішення залишити свій пост у криворізькій команді.
"Чому я йду? Тому що вважаю: треба бути чесним — перед собою і перед вами. Мені 59. У цьому віці вже не будують планів на 10 років. Але я все ще маю енергію, амбіції та жагу до боротьби. Я хочу ще раз прийняти виклик. Реальний, великий, складний. Але я не йду від клубу — я йду до нової мети. Але залишаю частину себе тут, у Кривому Розі. Я завжди буду вдячний за цей шлях. За довіру керівництва. За віру в мене з боку вболівальників. За спільні перемоги та поразки, які робили нас сильнішими. І прошу вас — не зупиняйтесь. У "Кривбаса" є майбутнє. І є сили, щоб іти далі", — написав Вернидуб.
Юрій Миколайович після кар’єри футболіста, де грав у ролі півзахисника та захисника, вирішив спробувати себе в ролі тренера. І як заведено в цій справі – почав свій шлях з помічника. Першим клубом був "Металург" Запоріжжя, де, до речі, Вернидуб був гравцем із 1989 року. Загалом Юрій Миколайович провів 116 ігор у складі команди і забив п’ять голів. Потім була невелика пауза – і ось він, його зоряний час, який пам’ятають усі поціновувачі українського футболу. "Зоря", яка була однією з небагатьох, хто міг скласти опозицію грандам УПЛ того часу.
З Юрієм Миколайовичем клуб дістався фіналу Кубка України 2015/2016. У складі "Зорі" тоді виступали Будківський, Караваєв, Петряк, Каменюка, Тотовицький і Джаба Ліпартія. Але цього було недостатньо, щоб здолати "Шахтар". У тому сезоні Мірча Луческу серйозно поступився київському "Динамо", хоч і в контексті результативності був кращим. Тому "гірники" були максимально налаштовані на трофей. Юрій Миколайович боровся до останнього, і його підопічні пресингували та шукали свій шанс упродовж усього матчу. Тоді "Шахтар" обіграв "Зорю" з рахунком 0:2 і здобув важливий трофей.
З неймовірним багажем знань і досвіду на євроарені Юрій Миколайович вирішив перевірити свої сили в сусідніх країнах. Першим став білоруський "Шахтар" Солігорськ. Там Вернидуб провів на чолі команди 31 матч. І знову український тренер опиняється у фіналі, але вже Суперкубка Білорусі. "Динамо" Брест – тоді ще у їх складі грав сам Артем Мілевський, який, до речі, отримав вилучення в матчі. Але навіть гра в більшості не допомогла "Шахтарю" впоратися з опонентом. Як підсумок – підопічні Юрія Миколайовича поступилися з рахунком 2:0.
"Коли прийняв рішення піти? Я зрозумів це ще після першого кола, коли ми проводили збори і багато говорили. Я бачив, що вектор змінюється. Президент – золота людина, у мене немає до нього питань. Він допоміг у мені важку хвилину. Я зробив усе, що міг зі свого боку. Я зрозумів, що буде важко. У мене є амбіції, енергія, жага до перемог. Але якщо влітку буде зміна складу – йде 8 гравців, вектор буде на молодь. Це зовсім інший проект, буде боротьба за виживання. А я цього не хочу. Можливо, я помиляюсь, не знаю. Від зими я не отримував жодного футболіста на перегляд. А у нас і так обмаль футболістів. Із 20-ти гравців та 3-х воротарів – 4 молодих, є іноземці, і це моя позиція – брати тільки молодих і розвивати їх, щоб клуб міг заробляти дивіденди. Це був мій вектор і в "Зорі", і в "Шерифі", – заявив Вернидуб.
І ось ми плавно підійшли, мабуть, до одного з найзначущіших відрізків у кар’єрі Вернидуба. "Шериф" запросив українського фахівця в надії на посилення позицій на внутрішній арені. Справи йшли як ніколи добре, адже команда Юрія Миколайовича стала чемпіоном країни, вийшла у фінал Кубка Молдови (поступилася у серії пенальті). Але важливим став наступний сезон, де "Шериф" брав участь у кваліфікації Ліги чемпіонів. Усі чотири раунди клуб пройшов на відмінно — шість перемог і дві нічиї. Вперше в історії країни команда пробилася до групового етапу ЛЧ. Але не варто забувати і про особисті досягнення, адже Юрій Миколайович став другим тренером, який зумів вивести іноземний клуб на цю стадію турніру. А далі хлопців уже було не зупинити — "Шериф" набрав сім очок у групі з "Реалом", "Інтером" і "Шахтарем". Юрій Миколайович навіть переміг мадридців і заробив чотири очки в матчах із "гірниками". У підсумку — третє місце в групі, що є блискучим результатом завдяки нашому тренеру.
Команди під керівництвом Вернидуба відомі організованим захистом і швидкими переходами в атаку. Основною схемою є 4-2-3-1. Ця формація не є новинкою, особливо в українському футболі. Часто тренерські штаби роблять акцент на опорній лінії півзахисту. І при цьому не забувають про атаку за рахунок флангів і позиції під нападником. До речі, таким джокером у Юрія Миколайовича був Єгор Твердохліб. У цьому сезоні він забив аж 14 голів і віддав дві результативні передачі. Йому не вистачило одного м’яча до рекорду, але все ж він посів друге місце в таблиці бомбардирів УПЛ. Тільки вдумайтеся, як чудово розкрив Єгора Юрій Миколайович, що різниця з Ванатом склала лише два голи.
Ще одна розстановка, яку використовував Вернидуб – 4-4-2. Це траплялося не так часто, адже для цієї формації потрібно мати двох висококласних нападників. При цьому – потужний центр із флангами і не забувати про лаву запасних. Але перевага Юрія Миколайовича в тому, що він адаптує тактику під можливості своїх гравців і особливості суперника. Не так, що тренер вперся в одну схему й нав’язує своїм футболістам те, чого вони не здатні виконати. І найголовніше – такий підхід дає свої плоди. Недарма Вернидуб неодноразово визнавався тренером року в Україні та Молдові.
Заради об’єктивності варто навести приклад двох ігор по ходу сезону, які здивували вболівальників і експертів. "Полісся" цього сезону демонструвало дуже злагоджену гру, а головне – результат. Але "Кривбас" на чолі з Юрієм Миколайовичем вирішив перевірити стійкість Ашура до змін тактик. Вернидуб змінив формацію на 4-1-4-1. Криворіжці зробили акцент на атаці й залишили одного хорватського півзахисника в опорній зоні. І план спрацював – "Полісся" не витримало й програло 3:1, Єгор Твердохліб тоді оформив хет-трик. Але далі варто відзначити гру від оборони в матчі з "Шахтарем". Безумовно, "гірники" не були у своїх найкращих кондиціях протягом сезону, але все ж боролися до кінця. "Кривбас" вийшов у стандартній розстановці 4-2-3-1 і повністю віддав ініціативу супернику. Володіння м’ячем у "гірників" перевищувало 71%, а підопічні Юрія Миколайовича просто чекали свого моменту. І він настав на 57-й хвилині, коли Мендоса відкрив рахунок. Але згодом втрутився Пушич зі своїми замінами, які спрацювали. Бондаренко вийшов на поле і вже за дві хвилини забив. Той матч завершився бойовою нічиєю, але вболівальники побачили, що навіть із "Шахтарем" Вернидуб може впоратися.
З огляду на досвід і репутацію Вернидуба, його кандидатура може зацікавити як українські, так і зарубіжні клуби. В Україні потенційними варіантами можуть бути команди, які прагнуть покращити свої позиції в Прем’єр-лізі, або амбітні проєкти у Першій лізі. Якраз із останньої ходять чутки, що можуть запросити іноземного фахівця. У список інтересів "Металіста" 1925 потрапив Стефано Піолі. Поки що це лише на рівні чуток, адже у відомого тренера є пропозиції від провідних клубів Італії. Але навіщо розглядати іноземців, коли вдома є висококваліфікований спеціаліст? Юрій Миколайович шукає новий виклик – і чому б не дати йому шанс?
"Дорогі друзі, Кривий Ріг, "Кривбас", мої "червоно-білі". Це промова, яку мені зовсім не хотілося б писати. Але настав момент. Я завершую свій шлях у "Кривбасі" і провів останній матч на чолі команди. Це не "прощавайте". Це – "дякую". Я прийшов сюди не за грошима і не за титулами. Я прийшов, бо відчув – тут є душа. Тут можна побудувати щось справжнє. Тут – футбол, який об’єднує, надихає і дає надію. Ми разом виводили "Кривбас" з тіні. Будували команду не на гучних іменах, а на характері. За ці роки клуб став для мене більше, ніж просто роботою. Це стало частиною мого життя. Частиною мене", – сказав Юрій Миколайович.
Також варто придивитися до клубів з УПЛ. Не слід забувати, що "Олександрія" залишилася без тренера, оскільки Руслан Петрович не став продовжувати контракт і пішов із команди. Ротань задав високу планку й підняв команду на друге місце. Для Юрія Миколайовича це може стати чудовою можливістю допомогти "Олександрії" на євроарені. Звісно, є ще безліч варіантів із сусідніх країн, але це, чесно кажучи, не той рівень. Можна також розглянути чемпіонати для заробітку – та ж Саудівська Аравія чи інші арабські країни. Але хочеться, щоб головний тренер такого рівня залишився вдома й тішив уболівальників на внутрішній арені. Юрій Миколайович і надалі залишається однією з ключових фігур українського футболу. Його подальший шлях з інтересом відстежуватимуть як експерти, так і звичайні фанати.
