Чи була це зрада? Ну, технічно — ні.
Але якщо тебе використали як важіль у переговорах, змусили розкрутити медіа, збудили фанатів і в кінці просто сказали: "дякую, нам більше платять у Більбао", — то виглядає це саме як зрада.
Окей, може, це й не зрада в класичному сенсі. Може, спочатку все було щиро. Але якщо тебе виставили на посміховисько, змусили роздувати хайп, а потім просто зникли з кращою пропозицією в кишені — то яка різниця, як це називається?
Класична помилка "Барси" полягає в тому, що вона знову повірила в романтику там, де вже давно працюють брокери.
Історія, звичайно, не була б повною без характеристики каталонських штрихів.
Деку вів переговори так, ніби він все ще грає на полі — з надією, імпровізацією і вірою у добру волю. Лапорта, як завжди, піддався тиску фанатів, ЗМІ, соцмереж, власних інстинктів і, можливо, зірок у гороскопі.
А Ламін Ямал у свої сімнадцять вже поводився як амбасадор трансферного ринку. Коли він відкрито підлив масла у вогонь інтересу до Вільямса, це стало сигналом: "Барса" справді думає, що Ніко вже пакує речі.
Після провалу з Вільямсом "Барселона" переключилася на альтернативу.
Перший кандидат — Луїс Діас. Флік вірить, що він ідеально вписується в його гру. Але є нюанс: після втрати Діогу Жоти Діас став ще дорожчим — і справа не лише в позиції, а й у тому, що "Ліверпуль" просто не хоче його продавати. Гравець теж не горить бажанням їхати.
Другий кандидат — Маркус Рашфорд. Не в формі, оренда в "Астон Віллі" провалилась, "Ман Юнайтед" мріє його позбутися, а сам він через агента заявляє, що хоче в "Барселону" — навіть готовий знизити зарплату. Звучить, ніби пазл нарешті складається...
...але ні. Виявляється, ані Флік, ані Деку не бачать у ньому пріоритет і хочуть Діаса, який не хоче їх обох.
Від Рашфорда відхрестилися як від старого мобільного — ще працює, але нікому не треба. Тобто, навіть коли хтось стукає у двері, їх ігнорують. Оренда на сезон з викупом? Логічне рішення, але ні — тут логіка не в моді.
І ось кульмінація: "Барса" хоче універсала з досвідом, характером і лідерськими якостями, який би тягнув молодь і при цьому не коштував космічних грошей — але щоб це не був 30-річний опорник із "Болоньї".
У цій головоломці фаворитом залишається Діас. Але він недосяжний. Рашфорд — поруч, але не в пріоритеті. І тут виникає просте питання: чи не загралася "Барселона" в гру, в якій уже давно програє?
Усі ці події — від Вільямса до Діаса з Рашфордом — показують, наскільки в клубі бракує стратегічної трансферної політики.
Замість того, щоб вести переговори тихо і чітко, кожна історія перетворюється на реаліті-шоу. Не встиг клуб дізнатися про нового гравця — інформація одразу в пресі. Фанати вимагають, соцмережі піняться, агенти грають власну партію.
А коли угода зривається — нікого не карають, не роблять висновків, і просто шукають нового героя для наступного сезону "Трансферної саги".
І хай би йому трясця, але репутація страждає.
З "Атлетіком" — холодна війна. Футболісти починають уникати "Барселони", бо ніхто не хоче бути героєм трансферного серіалу з відкритим фіналом.
Для клубу, який мріє про стабільність і планування — це не просто проблема, а стратегічне самогубство.
Добре, романтики. Давайте тепер спробуємо включити голову. Три прості кроки для дорослого клубу, який хоче поводитися як дорослий клуб.
По-перше, перестати влаштовувати шоу з кожного трансферу. Менше розмов — більше справи.
По-друге, мати не один, а щонайменше три-чотири варіанти на кожну позицію. Не всіх вдасться підписати, але принаймні не виглядатимеш безпорадно після першого провалу.
По-третє, іноді краще взяти когось типу Єремі Піно — молодого, мотивованого і живого — ніж бігати за гучними іменами, які або недосяжні, або не дуже й хочуть. Бо між "скромно, але з перспективою" і "гучно, але в нікуди" різниця — як між підписом і постом в твіттері.
А щодо Рашфорда — можливо, варто таки ризикнути, але без зобов'язань: просто оренда. Зайде — окей, ні — попрощаєтесь.
У підсумку головне — зрозуміти, що на ринку виграє не той, у кого більше підписників, гучніші інтерв’ю чи красивіша форма, а той, хто читає ринок, тримає емоції при собі й завжди має запасний варіант у кишені. Трансфери — це не подіум і не тік-ток. Це покер. І поки "Барса" фоткається з картами, інші вже забирають банк.
"Барселоні" час подорослішати і зняти рожеві окуляри власної легенди. Бо наступного разу навіть Єремі Піно може вибрати "Бетіс".
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
