Віталій Остапенко з Вінниччини, єдиний хто вижив з усієї родини під час ворожої атаки шахедів у області в березні 2024 року. Тоді, російський безпілотник вбив батьків хлопця та повністю зруйнував їх будинок. Чоловіка ледь живого витягли з-під завалів будинку, де він мешкав з батьками.
Та ця трагедія його не зламала. Він вирішив розповісти усьому світу про злочини росіян проти мирного українського населення, написавши книгу про трагедію своєї сім'ї – «Незламний, історія, що заряджає на життя».
Історію вінничанина, який вижив після удару ворожим дроном, розповіли в етері єдиних новин, в сюжеті телеканалу «Вікна-СТБ».
«Постійно садила їх, докуповували постійно все більше і більше, щоб було дуже красиво. Вона безмежно любила троянди. Зараз я їх буває, ну, зриваю з бабусею, приїжджаю з дідусем. На жаль, так не дарую, а завожу на кладовище», - розповідає Віталій про мамин трояндовий квітник – єдиний, що залишилось живим на подвір'ї родини Остапенків.
У березні 24-го року під час чергової російської масової атаки на мирні українські міста та селища, ворожий шахед влучив у будинок, де жила сім'я. Після цього влучання оселя була знищена, а батьки тоді 26-річного Віталія загинули на місці трагедії.
«Єдине, що я пам'ятаю, що це цегла надім мною шургала, і крики людей, і якісь автомобілі гуділи. Оце єдине, що я пам'ятаю. І я хотів поворухнутися, але не зміг», - згадує чоловік.
Уже в лікарні Віталій дізнався, що став сиротою. Медики доклали чимало зусиль, аби вирвати хлопця із рук смерті.
«В мене контузія, сім переломів черепа, перелом таза був, перелом ноги в двох місцях, перелом відкритої руки з розрізом нерва. Через це вона не може зараз оптимально працювати», - розповідає Віталій.
За чотири місяці після трагедії Віталій потроху почав відновлюватись, як фізично, так і морально. Ще в лікарні вирішив написати книгу про історію його родини для того, що прозлочений росіян знав у весь світ. І саме у палаті почав друкувати на телефоні перші сторінки.
«Одіяло ставив, спереду було одіяло, і я ось так набирав ось цю книгу, всі 40 сторінок», - зазначив Віталій.
На руїни, які колись були домівкою, Віталій навідується рідко. Але саме вони нагадують, що стало поштовхом до написання книги про біль і про незламність.
«Знав, що про цю історію має знати весь світ, що таке сталося. І ця книга – це суцільна мотивація для людей. Через пекло більше, що вони проходять, завжди є вихід, і потрібно рухатись вперед», - розповідає журналістам хлопець.
Віталій у свої 27 років уже має інвалідність. Після отриманих травм повноцінно не працює права рука. Та не маючи змоги працювати фізично, хлопець знайшов себе у творчості та мотивації інших.
«В день дві-три людини, які є з проблемами, вони звертаються, хочуть підтримки, щоб я їм допоміг, розказав, як правильно рухатись в даній ситуації», - ділиться Віталій.
Наразі хлопець веде блог у соціальних мережах, де ділиться своїм досвідом, як пережити трагедію. Має підписники у багатьох країнах світу, розповідаючи їм справжні історії війни в Україні. І своїм прикладом показує, якими українці є незламними.
Його книга – це своєрідна збірка порад, де кожен розділ – мотивація до дій:
«Самперед це допомога було собі, а зараз це вже допомога таким людям, які пройшли певні перешкоди, певні нюанси.В них чи депресія, чи апатія. По суті ця книга, оця заряд – це 30 ударів, 30 днів по апатії»
Навіть борючи з бюрократичними перепонами у нарухуванні пенсії та компенсації за втрачене житло, Віталій не здається. бо переконаний, нічого важливішого за життя немає. І він тепер живе за трьох – маму, батька та себе.
«Справжня незламність не завжди звучить гучно.Вона не завжди має вигляд великої битви чи героїчного вчинку. Справжня сила проявляється в тих маленьких, на перший погляд, незначних митях, коли ми, попри все, продовжуємо рухатись вперед», - підкреслив Віталій, зачитавши рядки зі своєї книги.
Вінниця.info, скріншоти з сюжету телеканалу Вікна-СТБ
