У центрі Вінниці, на вулиці Соборній, розташований костел Святої Діви Марії Ангельської. Побудований він у 1746 році за кошти вінницького старости Людовіка Калиновського у стилі незвичайного тосканського бароко. Належить храм ордену капуцинів. Під костелом проходить також частина вінницьких «катакомб». Там проводять екскурсії мешканцям та гостям міста. Одну з них відвівав журналіст Вінниця.info.
Під час екскурсії храмом, Олексій Бевз, співзасновник Асоціації друзів Шляху святого Якова в Україні, розповів, що раніше територія костелу була більшою, у нього було своє кладовище, колодязь глибиною 35 метрів, пивоварня, а сад і город простягалися аж до сучасної водонапірної вежі Артинова, що на Європейській площі. У 1933 році радянська влада знесла огорожу території костелу та проклала на місці могил бруківку. Зараз там знаходиться зупинка громадського транспорту. Тіла похованих там монахів більшовики, звісно ж, не перепоховали.
Як розповів Олексій, пивоварня була потрібна монахам для виживання та порятунку інших людей у часи пандемії холери або чуми. Адже під час цих вірусів споживати воду було смертельно небезпечно. Рятували від спраги та захищали від хвороб продукти живого бродіння: квас, пиво, сидр, продукти молочнокислого бродіння, а також вино. Найдешевшим варіантом було пиво, адже приготувати його можна було з кукурудзи, проса, пшениці, ячменю, жита тощо. Тому монахи масово варили пиво та продавали місцевому населенню. До приходу монахів-капуцинів у Вінницю під час карантинів помирало до 90% населення міста. У 1741 році - 40000 населення на початку карантину, після його завершення, у 1744 році, залишилося лише 4000 вінничан. Прийшовши у Вінницю, капуцини під час пандемій роздавали містянам пиво замість води, рятуючи їх від хвороб. Годували людей пивним супом, рецепт якого привезли перші три монаха з Чехії – їхня національна страва.
Кладовище біля костелу також було великим. Більша його частина знаходилась на території вже знайомого нам центрального парку ім. Леонтовича. Досі там можна побачити, як із землі визирають верхівки склепів. Останнє поховання датується 1886 роком.
«У підземній кімнаті костелу, яка знаходиться на глибині 4 метрів, ховали або бальзамували монахів, що відзначились вірною духовною службою. У часи Голодомору 1932-1933 рр., працівники НКВС переховували тіла померлих від голоду вінничан у костелі, а вночі завантажували їх у вантажівки та відвозили на полігон», – пояснив дослідник.
Нереставровану частину підземелля було перероблено радянською владою під ядерний бункер. Також у часи СРСР в підземній кімнаті зробили фальшиву стелю та залили бетоном підлогу. «Фальшстеля» була зроблена для захисту від падіння арки у випадку удару вибухової хвилі.
«У підземних кімнатах монастиря розташовувалися 6 пічок, які опалювали будівлю. По 2 пічки ставили на довгі стіни та 2 додаткових менші – на короткі стіни. Всі 6 пічок були знищені радянською владою. Вціліла лише одна піч завдяки помилці капуцинів, адже вона була неправильно збудована, через що «диміла», тобто мала неправильну тягу. Її було знайдено аж у 2018 році при демонтуванні радянського бетону. Тоді було вивезено 2 КамАЗи землі», – розповів Олексій Бевз.
До слова, всі капуцинські монастирі мають однакове планування. Монах, будучи навіть у Португалії та не володіючи мовою, знатиме, де знаходиться потрібна йому кімната.
