Щороку підсумки вступної кампанії в університетах провокують справедливі, але безплідні констатації, що молодь обирає «нетехнічні» та «неприродничі» спеціальності. Й хоча держава намагається заохотити абітурієнтів до вступу на так звані спеціальності особливої підтримки, вкорінені у суспільстві стереотипи про погані перспективи інженерів і занизький статус освіти як такої (тобто стереотип, що хороша освіта ≠ майбутня успішна кар’єра) подолати не вдається.

А стереотипи ці помилкові та шкідливі, що вже довів ІТ-сектор. Зараз це починає доводити новий фаворит — оборонно-промисловий комплекс (ОПК). Наразі галузь охоплює, за різними оцінками, від 1000 до 1500 компаній, зокрема й міжнародних. Із 2022 року обсяг продукції зріс у 35 разів. І потреба в людському капіталі, зокрема в інженерах, є дуже значною. Галузь пропонує цікаву роботу, гідну зарплату та бронювання. Наприклад, для фахівців, які відповідають за апаратну частину дронів і роботів, а також за просунуту програмну частину пристроїв, системи ситуаційної обізнаності на кшталт «Дельти» та спеціалізовані географічні інформаційні системи, такі як «Армор» і «Кропива». А це ті, хто навчався за спеціальностями електроніка, електронні комунікації, приладобудування та радіотехніка, комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка, прикладна математика, комп`ютерні науки та інженерія.

Інший пласт мотивації навчатися за спеціальностями, затребуваними в оборонно-промисловому комплексі, пов’язаний із війною. Ми ведемо війну на виснаження з ресурснішим ворогом, і наш єдиний шанс урятуватися — технології й асиметричні рішення. Технології стають дедалі складнішими, й виграти технологічні перегони здатна лише навчена спільнота інженерів і технічних фахівців. І ця спільнота може з’явитися лише в один спосіб: її виплекає система освіти. Це завдання із зірочкою, і, що неприємно, воно поза радарами освітянської спільноти та МОН.

І за результатами вступної кампанії ми бачимо, що більшість спеціальностей, важливих для оборонно-промислового комплексу, не потрапила до десятки найпопулярніших серед вступників. Окрім, хіба що комп’ютерних технологій. А галузі інженерії та природничих наук узагалі не зацікавили майбутніх студентів. Натомість у лідерах, як завжди, гуманітарні спеціальності: менеджмент, філологія, психологія, маркетинг.

Завдання школи — дати базові знання для життя. А наше життя наразі змінилось, і в нього надовго увійшла війна. Війна на виснаження потребує коригування всіх сфер. І школи це має стосуватися передусім. На додачу до звичної функціональної грамотності (читання-письмо-математика), цифрової грамотності (навички роботи з гаджетами, принципи цифрових комунікацій і вміння працювати з інформацією) на часі додати так звану оборонну грамотність. Концепт має містити такмед, навички виживання, стрілецьку підготовку, топографію, керування дронами та роботами, обслуговування техніки тощо. Ще у школі треба формувати уявлення про принципи роботи та устрій озброєння, його обслуговування та виробництво. Варто реінкарнувати практичну історію учбово-виробничих комбінатів, коли раз на тиждень школярі отримували практичну підготовку на реальних підприємствах. А також приділити значну увагу фізичній підготовці.

Все це потребує серйозних змін у нормативній базі та принципах роботи школи. Й ці зміни треба напрацьовувати підібраному пулу експертів із представників МОН, учительської й академічної спільнот, військових та ОПК. Трансформації, які пілотуються щодо предмету «Захист України», мають торкнутися низки інших дисциплін. Та це неблизька перспектива, й наразі потрібно адаптувати та призвичаювати до завдань оборони те, що вже є.

В межах міжпредметних зв’язків потрібно вибудовувати симбіоз трудового навчання, інформатики, географії, математики, захисту України. Завдання та приклади для кожного предмета намагатися брати з типових бойових. Абсолютно необхідним є посилення викладання математики та природничих дисциплін. Йдеться про години, кадри, матеріальне забезпечення, кооперацію, змагання-олімпіади тощо. Продовження та масштабування мають набути всі наявні STEM-лабораторії та гуртки.

Випускники школи мають розуміти базові речі, такі як фізика пострілу, хімія вибухівки, реактивний рух, підйомна сила крила та гвинта, радіозв’язок, програмування простих роботів, елементарне машинне навчання. На трудовому навчанні мають вчити паяти та складати електричні схеми, обслуговувати механізми та пристрої. Десь на межі інформатики, мови й історії варто вчити інформаційної гігієни, здатності бачити ІПСО та пропаганду.

Школа має бути середовищем профорієнтації, відкритим до об’єктивної інформації. До шкіл мають іти університети, профтех, рекрутери, представники влади та центрів занятості, розповідати про гідну заробітну плату та перспективи кар’єри в ОПК. Врешті, має бути загальнодержавна професійна інформаційна кампанія щодо збільшення привабливості робітничих та інженерних спеціальностей. Бо негативне ставлення до них дуже вкорінене в суспільстві. Й виправляти ситуацію треба комплексно: як формальне, так і неформальне інформаційне поле має бути наповнене відповідною якісною інформацією. В пригоді стануть і звіти з нарад у МОН, і контент TikTok-профілів зварювальниць і фрезерувальниць.

Сучасний профтех має відповідну до потреб матеріальну базу: і стару, й оновлену. Як і раніше, завдання профтеху — дати навички та культуру якісної роботи з інструментами та приладами, які не надто змінилися за останні десятиліття. Хіба що додалися цифрові інтерфейси, але «покоління Z» дає собі раду з цим. Залишились усталені педагогічні колективи, посилити які допоможе індустрія.

Першою й найбільшою проблемою профтеху є його низька популярність серед абітурієнтів. Долати її варто як вищезгаданою інформаційною політикою, так і матеріальним заохоченням абітурієнтів: стипендія, житло, харчування тощо. Ці речі, на жаль, стають принциповими для наших громадян, і цим треба скористатися.

Але на додачу нам потрібна примусова «інженерна мобілізація» — жорсткіші кроки (й нова нормативна база щодо вступної кампанії), які забезпечать перерозподіл людського капіталу: обмеження можливостей вступу на гуманітарні спеціальності та розширення — на інженерні. Нинішніх стимулів, таких як зменшення / збільшення державного замовлення, недостатньо, вони не працюють так, як належить. Це не всім сподобається. Але без примусової «інженерної мобілізації» ми втратимо державність. І вивчатимемо російське право та російську філологію.

Варто адаптувати випускника профтеху до роботи в оборонно-промисловому комплексі: додатково формувати навички, корисні для сил оборони та ОПК, які є суміжними з уже обраною професією. Водночас можна залишатись у межах освітніх стандартів, не треба змінювати їх радикально. Якщо студент обрав будівельну спеціальність — він має ознайомитися з побудовою фортифікацій. Спеціалісти з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики чи електромонтажники повинні вміти паяти й тестувати справність дронів і наземних роботизованих комплексів. Механіки та слюсарі мають бути знайомі з будовою та обслуговуванням бронетехніки. Робити це можна в межах професійних дисциплін, предмету «Захист України» та виробничої практики.

Завданням вищої освіти є виховання лідерства та креативного потенціалу, примноження знань та їх носіїв, забезпечення самовідтворення всієї системи. Виховання інженерів, дослідників і розробників неможливе без вищої освіти. Щонайменше третина студентів має представляти галузі E, F, G (інформаційні технології, інженерія, виробництво, будівництво, природничі науки й математика, хімія) задля селекції, конкуренції та збільшення запасу міцності країни. Наявні механізми (кількість бюджетних місць, галузеві коефіцієнти, гранти для контрактників) саме тут мають зберігатись і розширюватись. Та заради критично необхідного швидкого результату треба обмежити набір на так звані кон’юнктурні спеціальності, про що йшлося вище. Інших способів знайти резерв абітурієнтів просто немає.

Варто здійснити перерозподіл і в межах галузі F (інформаційні технології, кібербезпека, інженерія, системний аналіз даних тощо). Частину обсягу спеціальностей F3 (Комп’ютерні науки), F6 (Інформаційні системи і технології) треба віддати на F7 (Комп’ютерна інженерія) та F1 (Прикладна математика), бо перспективи нашої ІТ-галузі трансформуються. ОПК змушує відходити від аутсорсу, коли наші фахівці працюють над чужими продуктами, та розвивати свої національні продуктові компанії в напрямі геоінформаційних систем, штучного інтелекту та автономних безпілотних систем. Без перебільшення, ми можемо мати свою Силіконову долину, але за наявності відповідних спеціалістів.

Необхідною умовою успіху є часткове повернення до минулих практик щодо фундаментальних курсів фізики, математики, теорії алгоритмів тощо для спеціальностей галузей F (Інформаційні технології) та G (Інженерія, виробництво та будівництво) у старому обсязі годин та кількості лабораторних робіт, які можна будувати навколо актуальних зараз прикладних задач. Без цієї бази про жодного самодостатнього інженера не може бути й мови. І це треба прописати на рівні стандартів вищої освіти, які зараз оновлюватимуть.

Усе, що стосується конкретних затребуваних сучасних технологій, варто засвоювати на практиці в постійній взаємодії з виробництвом і замовниками. На конкретних проєктах, які треба втілювати «в залізі», бажано на кожній курсовій. І це часто тягне за собою непросте питання матеріальної бази. Потрібна програма з умовною назвою «Університетська лаба», що раціонально розподілятиме обладнання, яке надасть індустрія та закордонні партнери. І, звісно, закопуватиме все це під землю коштом закордонних донорів.

Мобілізація освіти має бути децентралізованою. І роль регіональних лідерів мають узяти на себе університети. Вони повинні шукати баланс і взаємодію зі школами, професійно-технічними закладами, виробниками, науковою спільнотою, органами влади. Лише так вдасться досягти ефективної профорієнтації та просвітництва, бо це мають робити конкретні компетентні люди на місцях, які в нас усе ще є. Але загальну координацію та поширення найкращих практик мають забезпечити МОН і Міноборони.

Врешті-решт, ми маємо пропрацювати тему нових спеціальностей чи галузей, які стосуються оборонного виробництва.

Радикальні заходи потрібні в кадровій політиці щодо шкільних учителів математики та природничих предметів. Грошове забезпечення треба збільшити як за рахунок заробітних плат, так і доплат-стипендій з інших фондів. Згадана інформаційна кампанія має підвищити й престиж учителя. Вкрай принципово грамотно розпорядитися тими представниками індустрії, які уникли мобілізації й стали шкільними вчителями. У більшості випадків це завзяті та креативні особистості, яких буквально обожнюють діти. Десь цей процес варто й стимулювати.

Освітня система в часи війни не може залишатись осторонь, вона має стати частиною оборонної стратегії держави. Готувати тих, хто створить технології, що зупинять ворога, і тих, хто зуміє їх застосувати. Ми не можемо дозволити собі розкіш очікувати кращих часів.

Ми не маємо права робити все як раніше і сподіватися, що все буде як раніше. Бо не буде. Освіта має не просто готувати до життя, а допомагати захищати це життя. І якщо ми зараз вкладемо всі свої сили та можливості в знання, технології та підготовку фахівців, то завтра отримаємо країну, яку ніхто не зможе поставити на коліна.

Немає всеохопного плану та наперед написаного майбутнього. Та якщо кожен освітянин щодня ставитиме собі запитання: «Що я зробив для Перемоги сьогодні?», наші шанси на Перемогу зростуть експоненційно.