Один із лідерів збірної України, який допоміг команді пробитися на Євро-2026, сам турнір точно пропустить.

До чоловічого Євро-2026 залишилось трохи менше, ніж пів року. Хоч Дмитро Ільченко відіграв лише у першому "вікні" відбору, його вклад не лишився не поміченим. Саме тоді збірна показала найякісніший гандбол. Тих двох матчів у підсумку й вистачило для кваліфікації на єврофорум.

Журналіст "Чемпіона" Ігор Грачов поспілкувався з травмованим лінійним збірної України, який ще офіційно на контракті з польским Гурніком. Відверта розмова очікувано перетворилася в лонгрід.

– Дмитре, як справи? В якому стані зараз нога?

– Тільки-но почав відновлення після повторної операції. Ось щойно повернувся з першого заняття в реабілітаційному центрі.

– Травму ти отримав ще в січні – нагадай, як усе сталося?

– Грали в футбол на зборах. З початку тренування минуло біля десяти хвилин – раптом відчув у нозі різкий простріл. Виявилося: порвалося ахілове сухожилля.

– Навпаки – просто на рівному місті. І що дивно, ахіл раніше ніколи не турбував.

– Так. І, на щастя, зробили її швидко: вже через вісім днів – 28 січня. Здавалося, попереду довга, але стандартна реабілітація. Насправді ж справжнє жахіття лише починалося.

– Наступив на камінь і в мене тріснула шкіра разом з ахілом. Гострого болю не відчув, але білий носок миттєво став червоним. Зняв його, і бачу реальну дірку в нозі. Одразу звернувся до хірурга, який мене оперував. Він наче зшив розрив, але шкіра не стягувалася. Шви мали знімати за тиждень, проте вже за кілька днів дзвоню доктору і кажу: "Там дірка наскрізна – вона сама по собі сочиться, як насос. Я наступаю, а вона чвякає". Очевидно, що щось не так. Коли ж зробив УЗД і проходив огляди – казали, що ахіл цілий.

– Але з рештою операцію таки переробили?

Фактично три місяці ходив із діркою в нозі – і вона гнила. Коли побачили стан, операція вже була складніша: сухожилля з великого пальця пришили до ахіла і прикрутили до п’ятки шурупом. Я просив не затягувати, але переробили лише наприкінці квітня. Із січня до сьогодні нормально не ходжу. І що неменш неприємно – повторну операцію оплачував самостійно. Керівництво сказало, що не гарантує компенсації, бо начебто я сам винен.

– Як подивитись. Наступити в темряві на камінь перед під’їздом, це могло статися з будь-ким у будь-яких умовах.

– Спортивний директор одразу заявив, що це повністю моя провина.

– Відносно недорого як для такого втручання – 2000 євро.

– Ти морально вже попрощався з цією сумою?

– Так. Хоча в кінці травня була розмова, що допоможуть компенсувати витрати. Станом на зараз – жодних зрушень. І страхування оформити не вдається: потрібні медичні документи від клубу, а клуб їх не дає. Вже два місяці пробуємо знайти компроміс.

– Контракт із Гурніком чинний до кінця сезону-2025/2026?

– Чому, на твою думку, клуб не сприяє оформленню страховки? Він же нічого не втрачає.

– Польський друг сказав: поки ти граєш – ти "свята людина". Як тільки травма – сам за себе. Особливо якщо ти легіонер.

– Так, з цим ніколи не було проблем. Але травнева зарплата стала останньою. Клуб подав документи на ліквідацію. Його більше не існуватиме. Думаю, саме тому ніхто й не намагається допомогти. Президент просто відвернувся від всіх. Кажуть, засмагає десь на пляжі в Португалії. А всі гравці – травмовані чи ні – сидять у паніці.

– Вам надали статус вільних агентів?

– Нам ще у лютому повідомили про можливі проблеми. В травні казали: все буде добре, обіцяли підтримку міста і спонсора. А в липні вже запропонували всім шукати нові клуби. Як знайдете – одразу до президента. Він хотів хоч щось заробити на трансферах. Кільком гравцям дозволили піти, але з умовою – підписати папір, що вони відмовляються від зарплати з червня.

– Тарас Міноцький перейшов у французьський Дюнкерк, а яка ситуація з іншим українцем Дмитром Артеменком?

– Він також був на стресі. Ми з ним постійно на зв’язку. Найближчими днями має вирішитись, де він гратиме. Не хочу поки говорити, залишиться він у Польщі чи ні цього сезону, але щиро бажаю йому грати у Лізі чемпіонів. Він давно відповідає цьому рівню.

– Як із боргами перед гравцями?

– Наприклад, Тарасу Міноцькому залишили винними зарплату за місяць. Зараз цим займається польська Суперліга, яка взяла на себе відповідальність. Ситуація неприємна ще і як саме ми про все дізналися. Отримали СМС від президента: "Клуб припиняє існування, шукайте нову роботу". Я йому, до речі, дуже стримано написав: не претендую на зарплату, але прошу компенсувати реабілітацію. Ми завжди нормально спілкувались, тож не хочеться доводити діло до суду.

– Можна озвучити загальну суму витрат?

– 7-8 тисяч євро. Це реабілітація плюс повторна операція. Усі рахунки й чеки я зберіг – щоб уникнути подвійних трактувань.

– Ми з тобою розмовляли у квітні, і тоді ти казав, що шанси на твою участь на Євро-2026 оцінюєш у 30%. Зараз ситуація набула чіткіших форм?

– На жаль, так. Питання закрите на 100%, адже попереду – тривале відновлення. Ще 6-7 місяців. Як я вже згадував (розмова відбулася 27 липня), лише почав курс реабілітації.

– Пошук клубу для травмованого гравця – додаткове ускладнення?

– Безумовно, це значно ускладнює процес. Тим не менш, у мене на горизонті з’явилися певні пропозиції. Наприклад, один із клубів бонусом готовий взяти на себе мою реабілітацію. Звісно, контракт в цьому випадку буде розрахований щонайменше на два сезони, адже більшість першого я пропущу.

– За цей складний період, починаючи з січня, з ким зі збірної України ти найчастіше тримав зв’язок?

– Мені дуже приємно, що партнери не залишилися осторонь. Захар Денисов зателефонував одразу після операції – і до сьогодні ми на тісному зв’язку. Навіть попри те, що я довгий час не зможу допомагати збірній. Також Іван Шурша, лікар збірної та Мотора, одразу сказав: будь-яка допомога -– звертайся, допоможу. Телефонував і тренер Вадим Бражник... Чесно скажу – приємно здивований. Бо зазвичай про травмованих швидко забувають. Навіть генеральний секретар ФГУ Олександр Гладун зателефонував.

– Ну, у нас із ним ніколи не було гострих конфліктів, але на деякі речі ми дивимось з абсолютно протилежних позицій. Сказав: чим зможемо – допоможемо, тим більш в ситуації, подібній до моєї, зараз перебуває Женя Левченко з жіночої збірної.

– Перше вікно відбору на Євро-2026 у виконанні збірної України – найсильніше. Чому не вдалося втримати якість у наступних двох?

– У листопаді зібралися досвідчені, зіграні хлопці, які давно не бачилися у збірній. У кожного була шалена мотивація. Просто скажена. Ми реально розраховували взяти очки не лише у Фарерських островів, а й у голландців. У виїзному матчі з Косово допускаю, що мала місце думка про перемогу ще в роздягальні, навіть попри очікований супротив господарів. Плюс дуже складна логістика доїзду до Пріштіни. За якість суддівства можна навіть не згадувати. "Вдома" вже все стало на свої місця – суперники не мали шансів.

– У заключному вікні вже ми не мали жодних шансів...

– Голландці і налаштувалися краще, і склад зібрали потужніший. Головне підсилення – Люк Стейнс. Він, ніби на велосипеді, об’їжджав захисників. Дані Баенс – теж невисокого зросту. Треба бути відвертим, ми поступаємось їм у ногах, і ці двоє нас просто розкрошили.

– Поява Денисова на відносно довгий час у центр захисту – спроба хоч якось встигнути за ногами Стейнса. У тебе не було розчарування, що не міг допомогти в цей момент?

– Було і ще й яке! Хіба приємно спостерігати за матчами збірної по той бік екрана? Я й ігри клубу дивився з гіркими відчуттями. Я не кажу, що моя присутність точно змінила б картину, але навіть маленька допомога іноді може багато змінити.

– Не можу не запитати: хто повернув тебе до збірної після "омолодження"?

– Після півторарічної паузи, коли сказали, що я більше не гравець збірної, мені зателефонував Вадим Бражник із пропозицією повернутись. Сказав, що рішення відмовитись від мене після невдалого відбору на попереднє Євро – не його. Я відповів згодою на повернення. Ніколи не відмовлявся від збірної.

– Давай проговоримо неординарну подію, як наша команда раділа з приводу кваліфікації України на Євро. До речі, як ти про неї дізнався?

– Я дивився матч онлайн. І щойно пролунала сирена – вимкнув екран, навіть не бачив реакцію команди. Ба більше, я думав, що Литва вийшла, а ми – ні. Але мені майже одразу написав Іван Бурзак: "Ми на Євро!" І вже потім розповів, якими були емоційні гойдалки.

– Одразу після закінчення матчу ми почали радіти, а фарерці в цей час на нас дивляться здивовано, мовляв, з вами все гаразд – чого ви радієте? Бо в той момент ще не було відомо про результати всіх матчів, а отже і підсумкової таблиці третіх місць. Потім зайшли до роздягальні й хвилин 20 просиділи в тиші, не будучи впевненими – пройшли чи ні. І коли ЄГФ вже опублікувала список учасників – тоді вже видихнули: ми вийшли на Євро!

Від автора. Дозволю собі привідкрити завісу – як саме еволюціонувала ситуація з очікуванням новини про успішну кваліфікацію. Вважаю за необхідне окремо відзначити Вадима Бражника, який узяв на себе відповідальність і гідно з нею впорався.

Він заздалегідь прорахував усі можливі варіанти заліку третіх місць (зокрема й потенційну різницю м’ячів) і під час матчу з Фарерами тримав руку на пульсі — уважно стежив за результатами в інших групах. Найбільша увага була прикута до Скоп’є, де збірна Північної Македонії перемогла Литву з достатньою для нас різницею в рахунку ("+9"). Цей результат не дозволив підопічним Гінтараса Савукінаса зачепитися за останню прохідну позицію серед третіх місць, на якій перебувала Україна, – ми випередили литовців у підсумку на 7 м’ячів.

Розуміючи формулу відбору, Бражник миттєво привітав команду з виходом на Євро одразу після фінальної сирени. Утім, деякі "флешскори" поспішно опублікували підсумки заліку третіх місць, помилково поставивши туди Литву замість України. Причина – цей залік не розраховується простою формулою: він має відносно складний, майже ручний підхід. Спочатку потрібно визначити, хто саме посів треті місця (їхній склад може змінитися буквально в останню мить), а потім рахувати очки та різницю м’ячів лише в матчах із першими та другими командами груп.

Саме тому ЄГФ оприлюднила офіційний список фіналістів не одразу, а приблизно через 20 хвилин після завершення всіх матчів.

У новітній історії нашої збірної вже траплялися прикрі помилки та прорахунки з боку ФГУ в подібних ситуаціях. Наприклад, у попередніх відборах наша федерація поспішила анонсувати невихід збірної України, хоча насправді ми успішно пройшли кваліфікацію. Така необережність спричинила емоційний дисбаланс – як для команди в роздягальні, так і для вболівальників.

У цьогорічному випадку, попри складний перебіг подій, Бражник мав чітку впевненість у своїх розрахунках – і вони повністю підтвердилися в Торсгавні. Це позитивний кейс, який заслуговує на фіксацію, особливо на тлі минулих помилок.

– Бачив твої емоції в соцмережах. Що то був за концерт?

– Макс Корж. Білорус із принциповою позицією, яка не збігається з позицією чинної влади. На нього глядачі приходять із біло-червоно-білими прапорами. Щирий, справжній артист. Отримав справжній кайф: 40 000 глядачів, жодних інцидентів, виключно позитивний емоційний вибух. Це була моя мрія – потрапити на його концерт. Дружина Віка, купивши квитки, зробила найкращий подарунок на мій день народження.

– Високі очікування збіглися з реальністю?

– Це був найкращий концерт у твоєму житті?

– Це був мій перший концерт у житті.

– На кого підеш наступного разу?

– Так, щоб знову відчути цю атмосферу. З більш конкретних планів – поїдемо з дружиною до Кракова на стендап-виступ українки Алли Волкової. Цікаво буде відчути цей вайб наживо у великій залі.

Ігор Грачов, спеціально для "Чемпіона"