Ікання може свідчити про розвиток розсіяного склерозу. Що треба знати про симптом
Ми звикли жити в постійній напрузі, іноді навіть не помічаючи цього. Хронічна втома, тривожність, порушення сну, розсіяна увага – усе це стало звичним фоном нашого життя.
Ми сприймаємо ці симптоми як частину реальності: "перевтомились", "зараз усі так живуть", "це просто стрес". І часто саме так і є. Але бувають випадки, коли за буденними проявами ховаються перші ознаки системних збоїв в організмі. Особливо тоді, коли симптом не зникає, повторюється або змінює звичний ритм життя.
Одним із таких збоїв може бути розсіяний склероз. Розсіяний склероз – це хронічне аутоімунне нейродегенеративне захворювання центральної нервової системи, при якому імунна система помилково атакує мієлінову оболонку нервових волокон. Це порушує передачу нервових імпульсів і спричиняє широкий спектр неврологічних симптомів.
Перебіг хвороби індивідуальний: у когось прояви легкі й рідкісні, у когось – стійкі та прогресивні. Та незалежно від форми своєчасне виявлення дає змогу значно уповільнити або стабілізувати процес.
У моїй практиці було чимало випадків, коли звернення, навіть, на перший погляд, через дріб’язковий симптом, дозволяло швидко встановити діагноз і взяти хворобу під контроль. І так само часто я бачила інше, коли симптоми тривалий час залишалися без уваги, хвороба розвивалася у фоновому режимі аж до моменту серйозного рецидиву, коли нервова система вже зазнала серйозних змін. І тоді можливості медицини вже не такі гнучкі, як на старті.
У контексті розсіяного склерозу зазвичай говорять про втому, порушення координації, запаморочення чи інші вже більш відомі симптоми. І це важливо – бо кожен із них може бути першим проявом хвороби. Але сьогодні я хочу звернути увагу на менш очевидний та відомий симптом – ікання. У своїй практиці я мала кілька випадків, коли ікання, яке, на перший погляд, є звичним рефлексом, ставало першим сигналом серйозних змін у центральній нервовій системі.
Ікання – це мимовільне скорочення діафрагми, яке супроводжується характерним звуком через різке закриття голосової щілини. У звичайних умовах воно швидко минає. Але коли воно триває понад 48 годин або з’являється без зрозумілої причини, це вже патологічне ікання, яким організм сигналізує, що щось може бути не так.
З неврологічної точки зору, тривале ікання може бути симптомом ураження структур головного мозку – зокрема довгастого мозку, де розташовані центри регуляції дихання, ковтання і блювотного рефлексу. Також воно може бути повʼязане з ураженням шийного відділу спинного мозку на рівні C3-C5, через який проходить діафрагмальний нерв.
У разі розсіяного склерозу ікання може:
Звертатися до лікаря варто тоді, коли ікання триває понад дві доби, повторюється без очевидної причини, або супроводжується іншими ознаками – м’язовою слабкістю, порушенням чутливості, труднощами з ковтанням чи диханням, запамороченням. У таких випадках необхідне неврологічне обстеження, яке включає МРТ головного мозку та шийного відділу хребта, аналіз спинномозкової рідини та, за потреби, інші інструментальні дослідження.
Окрім ікання, варто звертати увагу на інші можливі симптоми РС: порушення зору (двоїння, біль в очах, зниження гостроти), відчуття поколювання чи оніміння в кінцівках, м’язову слабкість, нестійкість ходи, порушення координації, труднощі з сечовипусканням, стійку втому, яка не минає навіть після відпочинку, а також проблеми з концентрацією й пам’яттю. Якщо такі симптоми з’являються раптово або тривають довше, ніж зазвичай – це привід звернутися до невролога.
Розсіяний склероз – це діагноз, із яким можна жити активно, усвідомлено, повноцінно. І саме своєчасне виявлення дає змогу зберегти ясність, контроль і стабільність на роки вперед. Тому важливо не ігнорувати сигнали, навіть якщо вони здаються несерйозними чи буденними.
Памʼятаймо, що ми не завжди можемо вплинути на обставини життя, але завжди можемо обирати як на них реагувати.
Марта Хавунка, лікарка-неврологиня, кандидатка медичних наук, засновниця медичного центру "НейроФокус", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.