Сьогодні один із головних дійових осіб зіркового складу київського "Динамо" другої половини 80-х років Ігор Бєланов відзначає ювілей. Йому виповнюється 65 років.
Приводимо 10 маловідомих фактів із життя та спортивної біографії володаря "Золотого м’яча" 1986 року.
Коли юний Ігор Бєланов займався у футбольній школі "Чорноморця", усі фахівці у першу чергу відзначали його високу швидкість. Ця важлива якість вкупі з володінням м’ячем, вмінням оцінити ситуацію та потужним ударом розвивалася у нього з кожним роком: спочатку в іграх на юнацькому рівні, потім у першій лізі чемпіонату СРСР у складі одеського СКА, а пізніше у вищолігових командах – "Чорноморці" і "Динамо". Однак саме на початку професіональної кар’єри за швидкісні дані Бєланова нарікли "Скіппі" - прізвиськом, яке було запозичене із популярного на той час однойменного австралійського серіалу про кенгуру. Саме з цією прудконогою твариною і порівнювали молодого нападника. А вже дещо пізніше, у середині 80-х, журналісти дали йому інше визначення – "Ракета".
На учбово-тренувальній базі одеського "Чорноморця", яка розташовувалась на 11-й станції Чорноморської дороги, для футболістів головної команди міста були створені всі умови для тренувань, відновлення та відпочинку. Вони мали можливість не тільки тренуватися, проводити теоретичні заняття, а й харчуватися, паритись у сауні та переглядати нові фільми у власному кінозалі. А для Ігоря Бєланова святая святих "Чорноморця" стала ще й місцем проведення… власного весілля. Проходило воно у залі їдальні, де розмістилися усі запрошені на святкування. Серед них були не тільки одноклубники, а й гості зі сторін нареченого і нареченої. До цього подібних прецедентів на базі не було.
У професіональній кар’єрі Ігоря Бєланова було чимало видатних матчів – як у складі київського "Динамо" у єврокубкових турнірах, так і у складі збірної СРСР. Чого вартий хоча б поєдинок 1/8 фіналу чемпіонату світу СРСР – Бельгія (3:4), у якому він забив усі три м’ячі у ворота Жан-Марі Пфаффа. Однак є одна гра, яку Бєланов згадує з особливою ностальгією. Це поєдинок 13-го туру чемпіонату СРСР 1985 року "Динамо" (Київ) - "Спартак" (Москва).
На кінець травня того сезону команда Валерія Лобановського посідала першу сходинку у турнірній таблиці, а "червоно-білі" йшли четвертими, маючи на два пункти менше. Дуель двох непримиримих суперників викликала величезний інтерес у вболівальників, яких на трибунах Республіканського стадіону столиці України зібралось 100 тисяч! Ажіотаж навколо центрального матчу туру та принциповість гри були такими, що налаштовувати футболістів не було потреби. Ігор Бєланов, який на той момент мав у своєму активі 5 голів, грав із особливим піднесенням. На початку кожного з обох таймів йому вдалося забити по м’ячу у ворота Ріната Дасаєва, забезпечивши перемогу 2:0.
- Давно шукаю відеозапис цього матчу або ж хоча б його фрагменти, - сказав Бєланов. – До кого тільки я не звертався у пошуках, але марно. На превеликий жаль, відео одного із найпам’ятніших поєдинків "Динамо" тих років зберегти в архівах не зуміли. Дуже прикро, що у нас не вміють цінувати історію.
Коли навесні 1985 року Ігор Бєланов проводив свої перші місяці у складі київського "Динамо", в СРСР розпочалась чергова антиалкогольна кампанія. Започаткований радянською владою "Сухий закон" передбачав значне зменшення вживання алкогольних напоїв серед населення. Ясна річ, це розповсюджувалось і на спортсменів. Зрозуміло, що до категорії зовсім непитущих у "Динамо" мало хто відносився. Футболісти досить часто полюбляли зняти стрес після матчу чи виснажливих тренувань пляшкою пива або вина.
- Ми з Василем Рацом любили випити пляшку італійського "К’янті" - сухого червоного вина, - пригадує Бєланов. – Цього було достатньо, щоб після насичених триразових занять добре спати. Червоне вино корисне. Воно розслабляло, а сон був повноціннішим.
Відігравши з 1979-го по 1984-й у рідній Одесі на професіональному рівні шість сезонів (два - у складі СКА і чотири – у "Чорноморці") Ігор Бєланов вирушив до Києва, де став гравцем "Динамо". Саме у цьому клубі він здобув стільки звань і титулів, що йому міг би позаздрити будь-який гравець величезної країни. Вже через три роки, маючи "Золотий м’яч", динамівець Бєланов знову грав у… складі "Чорноморця". Про цей факт мало хто знає, але таке було у грудні 1987-го. Тоді "Динамо" і "Чорноморець" вирушили у спільний круїз по Дунаю та Середземномор’ю на теплоході із Ізмаїла. Футбольна делегація відвідала Болгарію, Словаччину, Угорщину та Італію, проводячи там товариські матчі. В них у формі "моряків" і грав Ігор Бєланов, якого вболівальники впізнавали всюди. До речі, в тому турне він відзначився двома голами "Чорноморця": спочатку у ворота болгарського "Спартака" із Плевена, а потім у ворота італійської "Дженоа" із Генуї. Що й казати: загадковим вийшов футбольний вояж динамівців.
Наприкінці 80-х років, коли чимало наших футболістів один за одним стали вирушати грати за кордон, слідом за Олександром Заваровим в Італії повинен був опинитись й Ігор Бєланов. Щоправда, на відміну від свого колишнього одноклубника по "Динамо" і збірній СРСР, який опинився у легендарному турінському "Ювентусі", Бєланов мав стати гравцем скромнішого клубу - "Аталанти" із Бергамо. Все вже було готове для переходу в нього, але в останній момент обставини різко змінились.
- Знаєте, я вже навіть бачив свій контракт з "Аталантою". Більше того, фотографувався у футболці бергамського клубу, яка і досі зберіглась у мене, - пригадує Бєланов. – Тоді усі трансфери оформлялись у відповідних кабінетах у москві, і я не став винятком. Та коли майже усі папери були підписані, раптом втрутились деякі люди, які мали відношення до "Динамо". Не знаю, що там вони намутили, але замість "Аталанти" я поїхав до німецької "Боруссії" (Менхенгладбах).
Коли Ігорю Бєланову було за тридцять і він був гравцем німецького "Айнтрахту" із Брауншвейга, то старався використати будь-яку можливість приїхати до рідної Одеси. Під час одного з таких його візитів він не став сидіти без діла, а продовжував виходити на футбольне поле. Більше того, робив це Бєланов відразу на двох фронтах, граючи за аматорський колектив "Благо" із села Благоєве Одеської області та за команду ветеранів "Рішельє". Чим приємно радував прихильників футболу, які спеціально приходили подивитись на легендарного земляка і володаря "Золотого м’яча".
- Грати за рідний "Чорноморець" у період відпустки я не міг за умовами контракту. Саме тому і виступав за аматорів та ветеранів, - пояснив це Ігор Бєланов.
Найцінніший приз у футбольній колекції Ігоря Бєланова – звичайно ж, "Золотий м’яч". За майже сорок років він з ним об’їздив мало не півсвіту, даруючи чудову можливість людям доторкнутися до історії футболу. Одного разу до нього звернулись представники ФК "Чорноморець", які запропонували зробити копію цінного трофею. І не просто зробити, а виставити його на загальний огляд у клубному музеї. Бєланов не міг відмовити клубу, якому він присвятив не один рік своєї кар’єри.
- Копія у мого "Золотого м’яча" лише одна, - сказав він. – Саме та, яку було виготовлено для Музею "Чорноморця". А оригінал, який має спеціальний чохол, зберігаю у супернадійному місці. Якщо ж кудись з ним подорожую, то приз супроводжує спецохорона.
Для кожного футболіста, хто грав у 70-90-х роках одним із головних "джентльменських" атрибутів, звичайно ж, був автомобіль. Автопарк Ігоря Бєланова змінювався паралельно з епохою та його статками. Все йшло по наростаючій: першою машиною був "Москвич", потім була "шістка" - "Жигулі-ВАЗ-2106", далі "Волга-ГАЗ-24". Після від’їзду до німецької "Борусії" з Менхенгладбаха у використанні був спочатку "Mercedes", потім BМW. Впродовж останніх років Бєланов їздить на BMW-6.
- Для мене автомобіль – це всього лиш засіб пересування, - уточнює він. – Я не є гонщиком.
Якщо справжній день народження у Ігоря Бєланова 25 вересня, то другий він відзначає ось вже десять років у грудні. В один із зимових днів він потрапив у серйозну дорожньо-транспортну пригоду, однак дивом залишився живий.
- Було це наприкінці 2014 року на Кіровоградщині, - згадує Бєланов. – Повертаючись в Одесу від моїх друзів, сталася аварія. Водій машини, у якій їхав я та двоє моїх товаришів, через високу швидкість на обледенілій дорозі не впорався з управлінням. В ту мить автівку понесло, вона кілька разів перевернулась і опинилась у кюветі. Нас врятувало те, що вилетіли із салону через скло. На щастя, я відбувся лише незначними травмами. Можна сказати, що я тоді у сорочці народився.
