Європейський Союз входить у нову фазу переосмислення своїх стратегічних пріоритетів – від декарбонізації до конкурентоспроможності.
Мета проста, але масштабна – зменшити зовнішні залежності та перетворити ЄС на глобального гравця з власною індустріальною та безпековою основою.
Отже, тепер Брюссель акцент буде робити на обороні, промисловій конкурентоспроможності та нових завданнях сільського господарства.
Серед усіх секторів економіки три галузі – оборонна промисловість, сталеливарний сектор і сільське господарство – є водночас визначальними для української економіки і критично важливими для політичного порядку денного ЄС.
Про виклики і можливості для цих трьох секторів економіки України на тлі змін в Євросоюзі читайте в колонці старшої радниці FTI Consulting Brussels Ольги Бєлькової Три рушії євроінтеграції: в яких сферах Україна може стати незамінною для ЄС. Далі – стислий її виклад.
Авторка колонки нагадує, що російська агресія стала каталізатором для розвитку оборонної промисловості України. Водночас постає важливе питання: що буде з "оборонкою" після завершення війни?
Після завершення війни, попереджає Бєлькова, є ризик повернення до фрагментованого внутрішнього ринку з обмеженим попитом та нестабільним фінансуванням.
Отже, ключове завдання – позиціонувати Україну як довгострокового партнера у виробництві та розробці.
Старша радниця FTI Consulting Brussels вважає, що це можливо через участь у Європейському оборонному фонді (EDF), створення спільних підприємств із європейськими виробниками, політичне просування української ролі в системі спільної оборони ЄС.
Тим часом Європа визначає, хто і звідки буде постачати сталь для її оборонного, енергетичного, транспортного виробництва. Бєлькова впевнена, що Україна може і повинна стати частиною цієї внутрішньої європейської логіки.
Сталеливарна промисловість, нагадує авторка колонки, є однією з ключових для України, яка після 2022 року зберігає стратегічне значення для економічної стабільності країни.
У березні 2025 року Єврокомісія представила Steel and Metals Action Plan – першу комплексну індустріальну стратегію для сталеливарного сектора. Вона передбачає перегляд антидемпінгових правил, нові критерії походження, захисні заходи проти надвиробництва, а також підтримку переходу до "зеленої сталі" через механізми Clean Industrial Deal.
"Якщо не інтегруватися у спільні правила гри як особливий партнер-кандидат – є ризик залишитися на периферії внутрішнього ринку ЄС, що дедалі більше захищає "своїх" виробників", – попереджає старша радниця FTI Consulting Brussels.
Тому, на її думку, Україна має: добиватися статусу партнера і добиватися виключення з CBAM (податок на товари, виробництво яких розташоване поза межами ЄС і пов’язане з високим рівнем викидів парникових газів); створювати спільні проєкти з європейськими компаніями; брати участь у програмах модернізації, доводити відповідність стандартам.
Крім того, авторка колонки нагадує, що і післявоєнний агросектор України може стати вразливим, якщо не доб’ється гнучкості у європейських регуляціях і не отримає підтримки для збереження доступу до Азії та Африки.
Вона вважає, що участь у створенні нової політики глобальної продовольчої безпеки разом із ЄС – це шлях до перетворення України з конкурента на незамінного партнера.
Отже, за словами Бєлькової, Київ повинен: добиватися часткового виключення з аграрних регуляцій, які є передумовою для доступу до субсидій, з огляду на статус стратегічного партнера у сфері продовольчої безпеки; інвестувати в "зелену" агротехнологію (органіка, контроль добрив, регенеративне землеробство); погоджувати з ЄС нові квоти, механізми розподілу експорту та участь у спільних програмах, включно з "Made in Europe".
Докладніше – в колонці Ольги Бєлькової Три рушії євроінтеграції: в яких сферах Україна може стати незамінною для ЄС.
