Обрання президентом Польщі Кароля Навроцького стало справжнім землетрусом для польської політики.
Поразка проурядового кандидата Рафала Тшасковського звела нанівець план коаліції консолідувати владу і тим самим – розблокувати реформи, що досі не могли реалізовуватися через президентські ветування.
Тепер замість консолідації влади у польській політиці домінуватиме суперечка, на кону якої – результати парламентських виборів 2027 року.
Про те, які буде це мати наслідки, у тому числі як вплине на польсько-українські відносини, читайте в статті голови правління Фонду Стефана Баторія (Польща) Едвіна Бендика Україна в центрі польської політики: як перемога Навроцького вплине на відносини з Києвом. Далі – стислий її виклад.
Кароль Навроцький вступить на посаду на початку серпня.
Про реальну програму його президентства досі відомо дуже мало.
З огляду на перші призначення в президентській канцелярії, "Право і справедливість" матиме дуже сильний вплив у президентському палаці.
Нагадаємо, Навроцький балотувався у президенти формально як незалежний кандидат, але за ним стояла нині опозиційна партія Ярослава Качинського "Право і справедливість".
План партії Ярослава Качинського простий – перемогти на парламентських виборах 2027 року і повернути собі владу, втрачену в жовтні 2023 року.
Але для цього буде недостатньо просто показати хороший результат на наступних виборах. У 2023 році партія перемогла, отримавши найбільшу кількість голосів серед усіх партій, але не змогла сформувати коаліцію.
Наразі немає жодних ознак того, що підтримка виборців зросте протягом наступних кількох років до рівня, який дозволить "ПіС" керувати одноосібно. Тому для повернення влади буде необхідна коаліція, а найбільш перспективним партнером є багато в чому антиукраїнська партія "Конфедерація".
Однак не варто робити поспішних висновків про те, що майбутня коаліція "ПіС – Конфедерація" – це вже вирішене питання. Обидві партії прагнуть лідерства на правому політичному фланзі, а головне – між їхнім керівництвом є велика особиста недовіра.
Але й у керівній коаліції, що ближче до виборів, то виникає більше напруженості.
І за відновлення підтримки власного електорату вони, схоже, готові будуть заплатити добрими відносинами з Україною.
Прикладом цього стало нещодавнє схвалення Сеймом законопроекту "про встановлення 11 липня Днем пам'яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА на східних прикордонних землях Другої Речі Посполитої".
Є всі підстави очікувати, що така недружня до України риторика не зміниться до парламентських виборів. Адже політики відчувають зміну суспільних настроїв.
Та чи нашкодить загравання з суспільними настроями сформованим геостратегічним інтересам Польщі?
Тут ситуація виглядає найбільш стабільною – і уряд Дональда Туска, і партія "Право і справедливість", і навіть новообраний президент Кароль Навроцький вбачають в агресії з боку Росії найбільшу загрозу для безпеки Польщі.
Звідси постійні заяви про підтримку України в її воєнних зусиллях та розбудові майбутньої архітектури безпеки.
Проте залишається відкритим питання, чи має членство Києва в НАТО та Європейському Союзі стати частиною цієї архітектури.
У цих питаннях є невизначеність, бо наразі незрозуміло, на яких стовпах вона базуватиметься. Ключовим питанням, схоже, є роль США.
Отже, перемога Кароля Навроцького не обіцяє покращення польсько-українських відносин у найближчому майбутньому. Але й не обов'язково означає їхнє погіршення.
Проблема у тому, що вона розпалила апетит правих сил до повернення влади на наступних парламентських виборах.
Докладніше – в матеріалі Едвіна Бендика Україна в центрі польської політики: як перемога Навроцького вплине на відносини з Києвом.
