Сіль / © pixabay.com
У першій частині розслідування ТСН розказала про скандальну домішку в солі, що походить від отруйного ціаніду. Ми з’ясували: Україна — має гігантські родовища солі, здатні забезпечити всю планету на 100 років, але чомусь купує її за кордоном. Та вас шокує те, що ми дізнались на закинутих шахтах, розграбованих сільзаводах і скандальних родовищах Прикарпаття і Закарпаття.
Про це йдеться у другій частині розслідування ТСН.
Вивчаючи пакування солі наша фахівчиня помічає обман. Сім з 8 пакетів — це виявився імпорт. Лише зразок 6 — українська виварна сіль з Дрогобича. Але на пакуванні бачимо напис «Зроблено в Україні».
«І як це розуміти? Що значить „зроблено в Україні“? Що зроблено в Україні? Якщо пакування, то варто було написати „упаковано в Україні“ або „пакування зроблена в Україні“, — каже Олена Сидоренко.
Але ж сіль має турецьке походження. І ось це вже введення в оману споживача. Отже, за першим нашим критерієм перевірки — маркування та обізнаність для покупця перемагає зразок 8. Сіль з Албанії. Лише цей виробник детально розписав на пакуванні склад. Та все одно їсти сіль з Албанії коли її повно в Україні — дивно. Наше розслідування виявило в продажі те, що купувати точно не варто. Рейтинг солі вже незабаром.
Передкарпаття — регіон, що охоплює одразу три області — Львівську, Івано-Франківську та Чернівецьку. Біле золото тут у підніжжі Карпат видобували віками.
«Майже в кожному селі була маленька така жупа, там у баняках варили сіль.Назва регіону Галичина — походить від грецького слова галас, що перекладається як сіль», — каже краєзнавець Василь Луцик.
Це Долина — містечко на Івано-Франківщині. Колись тут був один з найпотужніших в регіоні — Долинський сільзавод. Така сама доля спіткала й завод у сусідньому Болехові.
«Тут просто є ознака повної безгосподарності, повної абсолютної дикості. Запаси солі кухонної тільки на території Прикарпаття такі, що 100 років можна годувати тою сіллю 5 мільярдів людей», — каже краєзнавець Василь Луцик.
Міський голова Долини каже: готові взятися за порятунок. Готові купити, але фонд держмайна за 5 років ніяк не може підготувати її до аукціону. І поки ми розбирались в солеварній галузі — експерти вже прийшли до висновку щодо солі з нинішніх українських прилавків. І чи думали ви, як багато бруду ви купили замість солі. Експертка каже, що найкращою сіллю виявилась українською.
А це вже по інший бік гір — Закарпаття. Тут теж є сіль, яку можна і з ропи виварювати, і в шахтах копати. Найвідоміше родовище регіону — Солотвинське. Але нині легше добути сіль із людських сліз ніж із колишньої гордості регіону. У найкращі часи на рік мали понад 900 тисяч тонн солі. Та через злочинну безгосподарність. Шахти, які пережили розвал імперії, революції та війни, затопило водою у 2010 році, за часів незалежної України. Місцева сіль дуже чиста. Домішок мінімум. Та тут сталася справжнісінька диверсія, яку замаскували під екологічну катастрофу: «22 червня внаслідок зношення деталей установки та виходу з ладу основного та резервного водяних насосів для відкачки води, які знаходяться на 470 метровій глибині, сталося затоплення шахти Солотвинського соляного рудника».
«Свого часу керівництво, яке було, вони ліквідували цю ділянку, яка займалася осушенням. Вода пішла в шахту», — каже керівник ДП «Виробнича дирекція з ліквідації ДП „Солотвинський солерудник“ Олександр Поштук.
Місцеві розповідають: солевидобуток тут навмисно знищили. За однією з версій: хотіли прибрати конкурентів у донецької солі. За іншою — горе-господарі хотіли довести до банкрутства шахти, а потім купити за копійки. Але порушивши технологічний процес відкачування води з-під землі — люди програли стихії.
«Я розумію, що коли був Бахмут, Артемівськ, і там видобували сіль, то Солотвино було в якійсь мірі конкурентом. І Солотвино трошечки піддавлювали», — каже керівник ДП «Виробнича дирекція з ліквідації ДП „Солотвинський солерудник“ Олександр Поштук.
Разом з шахтами Україна втратила унікальну відому на весь світ підземну лікарню.
«Це було 20 травня 2010 року. Я цей день дуже добре пам’ятаю. Дуже добре. Перестало існувати наше підземне відділення», — каже кандидатка медичних наук Світлана Данко.
У соляних шахтах алерголікарні хворих на астму лікували без жодних пігулок та ін’єкцій. Їм треба було лише спуститися під землю й дихати. У стерильному, як в операційній, мікрокліматі з ідеальною для хворих температурою, мікроби гинули, а пацієнти зцілювалися.
«Артемсіль» видобував півтора-два мільйона тонн в рік. Тут можна стільки ж. Для цього треба побудувати шахту. Але, чесно кажучи, зі сторони держави я сьогодні не бачу зацікавленості», — каже Олександр Поштук.
Будувати шахту вирішили не в Солотвиному, а поряд. На абсолютно новому Тереблянському родовищі. Тут сіль гірша, але глибоко копати не потрібно. Роботу та прихисток тут знайшли шахтарі з окупованого Соледару — «Артемсолі». Закарпаття зможе повністю забезпечити українців технічною та харчовою сіллю — заявила у 2023 році місцева влада.
«За парканом — соляна шахта! Та сама, яка як обіцяла два роки тому обласна влада Закарпаття — на 100% забезпечить сіллю Україну», — каже кореспондентка ТСН.
Зараз шахта не дає жодного грама білого золота. Видобуток зупинили — бо власники єдиної діючої української шахти з видобутку камʼяної солі — посварилися. І вирішили вести бізнес за принципом — та не дістанься ти нікому.
Підземний комбайн встиг накопати з-під землі лише 6 тон технічної солі. Шахта пропрацювала три місяці й померла. І втрутитись від держави нікому. До речі, зустрітися з ТСН і пояснити ситуацію голова Закарпатської адміністрації теж не зміг.
Тим часом вже маємо результати з лабораторії. Токсичні цинк, алюміній, кальцій, магній, стронцій, миш’як, свинець — є у кожному зразку. Але їх вміст не перевищує дозволених державою доз.
А от склад солей відрізняється. Перший зразок — йодована сіль з Румунії, яку Олена Сидоренко рекомендувала зняти з продажу — має найбільшу кількість важких металів. У ньому найвищий (в порівнянні з іншими) вміст токсичного алюмінію. Якщо у всіх зразках менше одного мікрограму на кілограм, то тут його в сім разів більше. В одному із зразків солі найбільше кадмію.
«Не перевищує норму, менше в 100 разів, але більше порівняно з іншими токсичного елементу. Будь-який його міст є небезпечним», — каже Олена Сидоренко.
Максимальна кількість барію, міді. Багато заліза. Лідирує й за кількістю свинцю — 61 мікрограм на кілограм. Багато його і у солях з Італії та Албанії.
Сіль з Туреччини має рекордну кількість літію. А от в українській солі свинцю найменше лише 3 мікрограми на кілограм.
«За цим критерієм я тепер можу надати українському виробнику перше місце», — каже Олена Сидоренко.
Україні втратила власну сіль — через війну, і через злочинну господарність, і через відсутність державної політики. У нас є і колосальні запаси, і є спеціалісти. Діє єдиний в Європі науковий інститут, що розробляє обладнання для солезаводів й зокрема має напрацювання будівництва маленьких автономних солеварень з переробки ропи. У світі на його послуги вишикувалась черга.
Фахівці кажуть — Україна має всі можливості вийти з кризи в соляній галузі, і знову потрапити в клуб країн що експортують сіль.
Але для цього держава повинна визначитися: чи хоче вона витрачати сотні мільйони доларів на чужу сіль, коли має під ногами свою на мільйони років.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ПЕРЕВІРЕНО! СІЛЬ, ЯКУ МОЖНА СПОЖИВАТИ! ФІНАЛ СЕНСАЦІЙНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТСН
Читайте першу частину розслідування за посиланням: Яку сіль насправді їдять українці: шокувальне розслідування ТСН
