За даними ООН, у 2025 році в Україні суттєво зросла кількість цивільних, які загинули або зазнали поранень внаслідок російських ударів.
Лише за перші сім місяців загинуло 55 українських дітей.
Історії деяких з них опублікували у The Washington Post.
Софія загинула під час удару російської ракети по Полтаві 1 лютого.
Її бабуся, 59-річна Олена Яворська, саме приїхала на роботу в магазин, коли почула вибух. Вона намагалася додзвонитися до сина, невістки та внучки, але ніхто не відповідав. Коли Олена приїхала до їхнього будинку, рятувальник відвів її вбік і запитав, у якому під’їзді жила її родина. Жінка відповіла, що у першому.
"Бабусю, перший під’їзд зник", – сказав рятувальник.
Російська крилата ракета зруйнувала квартиру Яворських. Софія загинула разом із батьками.
Діана та Данило загинули під час ракетного удару по Полтаві 1 лютого разом зі своїми батьками.
Перед вчителькою Богданою Трок стояло непросте завдання: пояснити однокласникам Данила, чому хлопчик більше не прийде до школи.
Упродовж кількох тижнів після трагедії першокласники часто обіймали її і плакали. Богдана помітила, що тепер під час сигналів тривоги діти швидше біжать до укриття.
Учителі хотіли повісити у школі портрети Діани й Данила, але боялися травматизувати учнів, які ще проживали смерть своїх друзів. Тому фото загиблого братa і сестри тепер висять у кабінеті директора.
Ніколь загинула 23 березня від удару російського дрона по Києву.
Її батьки, Олександр і Олександра, переїхали з села Оріхів Запорізької області до Києва, бо сподівалися, що столиця буде для них безпечнішою. У рідному селі вони залишили 300 вуликів з бджолами та медовий бізнес. А ще – рідну протестантську церкву.
Адаптуватись на новому місці їм допомагали віряни. Сім’я часто ночувала у модульному будинку на території церкви. У ніч трагедії вони спали разом в одному ліжку, коли раптово по території вдарив російський дрон. Олександру витягли живою, а її чоловік і донька загинули.
Попри пережиту трагедію, Олександра каже: вона пробачила тих, хто вбив її рідних.
"Коли ти кажеш: "Я прощаю", ти звільняєш себе. Але я не забуду", – сказала Олександра.
Пара загинула 4 квітня у Кривому Розі під час удару російської ракети. Вони мріяли разом вступити на юридичний факультет в Одесі.
"Це було таке юнацьке кохання. Перше кохання", – каже мати Аліни, Марта Куценко.
Батьки підлітків планували зустрітися навесні 2025 року на барбекю. Однак натомість вперше вони зустрілись, коли їхні діти загинули внаслідок удару російської ракети. Данило та Аліна лежали поруч із переплетеними руками.
Їхні батьки вирішили поховати підлітків разом. Зараз вони розробляють для них спільну меморіальну дошку.
Батько Данила каже, що його улюблений спогад про сина – "все, що було між 18 листопада 2009 року і днем його смерті".
Хлопчик загинув 4 квітня у дворі власного будинку в Кривому Розі під час російського обстрілу.
Його мама, Світлана Тріполець, щодня дивиться з вікна квартири на дитячий майданчик, де у квітні загинув її син. Саме тут знайшли його тіло після російської атаки.
Подружжя не планує переїжджати, бо переконане: куди б вони не поїхали, горе завжди супроводжуватиме їх.
Натомість вони дивиться на дитячий майданчик і згадують Германа, який любив "Лего", плавання та карате.
"У нього ніколи не було істерик. Він казав: "Я люблю своє життя", – згадує Світлана.
Загинув разом із батьками 13 квітня під час російського ракетного обстрілу Сум.
Хлопчик рідко ходив до церкви, але того дня – Вербної неділі – вирішив приєднатися до батьків. Коли родина їхала автобусом, російські війська запустили дві балістичні ракети по центру міста.
Унаслідок атаки загинули 35 людей. Серед них – Максим і його батьки. Їх поховали разом. Біля могили хтось залишив футбольний м’яч, яким грав хлопчик.
"Я тільки зараз починаю розуміти, що моїх рідних більше немає", – каже його бабуся, 69-річна Надія Краснощок.
Загинув 18 квітня в Херсоні від удару російської авіабомби.
Саша любив футбол, конструктори, ремонтував велосипеди й готував піцу.
У 2022-му хлопець пережив російську окупацію в рідній Музиківці на Херсонщині. Коли українські військові звільнили село, він кинувся їх обіймати. Солдати подарували йому берет морського піхотинця, форму та нашивки. Колись він мріяв приєднатися до війська.
17 квітня Саша з батьком були на станції техобслуговування, коли росіяни скинули бомби на місто. Осколки влучили хлопцю в голову. Його батько намагався зупинити кровотечу й сам відвіз сина до лікарні, бо швидка не могла під’їхати через загрозу російських дронів.
Лікарі зробили дві операції, але врятувати хлопця не змогли.
25 травня під час ракетного удару по Житомирській області загинули троє дітей з родини Мартинюків – Роман, Тамара та Станіслав.
Їхній брат, 24-річний Олександр, залишився живим. Йому досі важко усвідомити, що трьох його братів та сестри немає. Як і рідного дому, де жила їхня родина.
Для їхнього рідного містечка Коростишів ця подія теж стала трагедією. На похорон трьох дітей прийшли сотні жителів – вшанувати пам’ять невинно вбитих дітей, у яких Росія забрала майбутнє.
Найстарший із загиблих, 17-річний Роман, за два тижні мав закінчити школу. Його вчитель поклав у труну випускну стрічку.
