Що робити, якщо ваш близький зник безвісти? Або потрапив у полон. Куди звертатися? Яку підтримку можуть отримати родини зниклих безвісти? Розказуємо на прикладі Тарутинської і Бородінської громад Одещини.
З Аллою Батирєвою із села Ярославове Тарутинської громади я зв’язалася телефоном – Алла поїхала в Чехію, щоб заробити гроші на адвоката для сина.
Мати розповідає, що її син Роман після школи пройшов строкову службу в ЗСУ, потім підписав контракт, з часом звільнився. Минулого року його мобілізували, відправили в учбову частину, а потім – в Курську область, де вже через два дні з ним пропав зв’язок.
– Чоловік Олег, який сам пройшов АТО та через поранення був списаний, заспокоював, що це нормально, що так на війні буває, але материнське серце відчувало – сталася біда. Ми почали моніторити телеграм-канали та натрапили на відео, де Рома стояв прив’язаний до дерева, з чого зрозуміли – він у полоні, – ділиться Алла.
Про полон сина у сім’ї дізналися 16 вересня 2024 року. Відразу звернулися в поліцію, до ТЦК, та юристки Світлани Нєдової. У ТЦК зробили запит у частину, де Рома служив.
– Ми довго чекали на відповідь, та коли вона прийшла, то приголомшила: командир бригади подав нашого сина в СЗЧ (самовільне залишення частини). На той час ми вже бачили на російському сайті «Слєдком», як Рому допитують по справі участі у спецоперації в Курській області, а трохи пізніше – відео з суду, де сина засуджують на шістнадцять років. Поясніть мені, як це можливо – знаходитися у СЗЧ та при цьому перебувати в полоні, як?! – обурюється мати воїна.
Рідні надали відповідним службам відеоматеріали, акт розслідування в частину, однак із СЗЧ його так і не зняли. Єдине, що вдалося зробити, – додати Романа в списки на обмін.
– Але ж коли цей обмін буде? До того ж за цей час йому повинні нараховувати виплати. Мені гроші не потрібні – мені потрібен мій син, – емоційно розповідає пані Алла.
З того часу, як Роман перебуває в полоні, минув рік, а рідні нічого не можуть довести. Поки ж мати вирішила відновити справедливість та зробити єдине, що зараз можлмвор для сина – зняти його з нього статус СЗЧ.
– Він виконував наказ командира, воював за свою країну – і що? Нічого, жодних виплат. Яким він повернеться, ніхто не знає. Знадобляться гроші на реабілітацію, на життя. Я вирішила найняти адвоката і добитися, щоб мого сина зняли з СЗЧ. Адвокат запросив п’ять тисяч доларів. Ось я і поїхала в Чехію на заробітки. Хочу очистити добре ім’я сина та прискорити його повернення додому. Поки жива, я не здамся без бою.
Антоніна Новосельчан із села Лужанка Тарутинської громади четвертий рік чекає безвісти зниклого сина і не втомлюється його шукати.
Мати розповіла, що у 2022 році, коли йому було 18 років, осіннім призовом Сашко пішов проходити строкову службу в Одесі. Було це за чотири місяці до великої війни. А 9 квітня 2022 року він потрапив у зону бойових дій в Запорізькій області.
Вже 11 квітня з ним пропав зв’язок. Рідні подали заяву про зникнення в поліцію, зареєструвалися в Координаційному штабі, здали тест ДНК, пройшли усі формальності. Бессарабське ТЦК направило запит у частину. Звідти відповіли, що він безвісти зниклий, ймовірно, загиблий. Батьки почали шукати самі. Знайшли його побратимів, які розповіли, що Сашко залишився на полі бою з трьома пораненнями.
– Я поїхала в Запоріжжя, щоб зустрітися з його командиром. На моє запитання: «Як так сталося, що моя вісімнадцятирічна дитина опинилася на полі бою?», він відповів: «А ви про що думали, коли ваш син йшов служити?». Я була приголомшена, адже він йшов на строкову службу, а не на війну. Тим більше, що в його особовій справі вказано, що батько хворіє на епілепсію, а брат – інвалід з дитинства, – розповідає Антоніна Новосельчан.
Мати переказує останні слова Сашка. які він мовив до неї: «Мамо, нас посилають на «нуль», я не знаю, чи повернуся. Люблю тебе, матусю».
Пропав син Антоніни біля села Новозлатопіль Гуляйпільского району Запорізької області.
– Що я тільки не робила, щоб його відшукати. Натрапила й на шахраїв, які запевняли, що допоможуть, розкрутили на 216 тисяч гривень і пропали. Ви не уявляєте, скільки охочих нажитися на материнському горі, – з гіркотою розповідає мати зниклого воїна.
Через сектор ветеранської політики та відділ соцзахисту близьким Олександра вдалося оформила виплати як родина безвісти зниклого. Але рідні не втрачають надії знайти його:
– Ми постійно шукаємо синочка серед полонених, їздимо на всі обміни із фото Сашка, показуємо його хлопцям і питаємо: «Ви його не бачили?», – каже мати захисника.
Раїса Афанасьєва з міста Арциз 40 місяців чекала на свого сина з полону. Андрій закінчив школу в селі Весела Долина Бородінської громади, відслужив термінову службу, навчався в Києві, брав участь в революції на Майдані, потім працював у Грузії.
Коли почалася війна, повернувся, а в березні 2022-го пішов добровольцем на фронт. Останній раз близькі з ним спілкувалися 18 квітня – він був у Луганській області. А потім зв’язок пропав.
– Його командир сказав: «В списках живих його немає». А через кілька днів подзвонив наш молодший син Дмитро: «Мамо, Андрій в полоні». Пам’ятаю, вийшла на двір і кричала так, щоб увесь світ почув. І почалося пекло, – розповідає пані Раїса.
Брат Андрія Дмитро мешкав у Києві, і, оскільки за професією юрист, саме він добивався, щоб Андрія скоріше обміняли. Щоб визволити брата, звертався до Ірини Верещук (колишня віце-прем’єр-міністрка України), у Міністерство оборони, в Європейський суд з прав людини, зустрічався з побратимами Андрія, збирав докази.
– Якось сказав: «Мамо, таке відчуття, ніби я об глухі стіни б’юся». І ось 24 серпня, в День Незалежності, Андрія обміняли. Я навіть не знала – Діма поїхав на обмін сам, не хотів мене обнадіювати, – ділиться мати подробицями визволення сина з полону.
24-го вони подзвонили мені разом. Це був найщасливіший день мого життя.
Зараз Андрій проходить реабілітацію в Полтаві. Там вже провели три операції, витягнули старі осколки з ніг.
– Андрій шуткує: «Я і не знав, що в мені стільки заліза». Хочу сказати всім, хто чекає й шукає: не довіряйте нікому. За час війни різні покидьки навчилися дурити людей. Якщо ваша дитина пропала безвісти чи знаходиться в полоні, моліться за неї та не втрачайте надії. Знаю, це неймовірно важко, але, рідненькі, – будьте сильними, – радить мати.
За кожним захисником України стоїть його матір. На День захисника в родину прийшла велика радість – Андрій приїхав додому. Мати чекала його три роки, чотири місяці та чотири дні.
Що робити, якщо ваша рідна людина зникла безвісти на війні, яку фахову, фінансову допомогу можна отримати в громаді, до кого звертатися?
Леонід Кіселар, завідувач сектору з питань ветеранської політики Бессарабської селищної ради.
Адреса: с. Бессарабське, вул. Центральна, 122.
– Наразі в Тарутинській громаді 19 зниклих безвісти. Скільки їх насправді – невідомо, бо інформацію ми отримуємо лише від тих, хто до нас звернувся. До нас вже приходять з оповіщенням від ТЦК про зникнення безвісти. А ми допомагаємо пройти процедуру реєстрації на сайтах «Червоний хрест. Служба розшуку» і вносимо в «Єдиний реєстр осіб зниклих безвісти за особливих обставин». Разом із відділом соцзахисту допомагаємо отримати пільги на комунальні послуги. В Тарутинській громаді діє програма, що передбачає одноразову фінансову підтримку від п’яти до десяти тисяч гривень родинам зниклих безвісти. До Дня захисників і захисниць передбачена фінансова допомога від громади усім родинам військових, загиблих, зниклих безвісти.
Світлана Нєдова, юристка бюро з безкоштовної правничої допомоги.
Адреса: с. Бессарабське, вул. Центральна, 124.
– Якщо ваш рідний зник безвісти на війні, спершу ви маєте подати заяву в поліцію. Можете це зробити навіть телефоном, набравши 102. Потім звертаєтесь в ТЦК. В Бессарабському ТЦК – до Алли Дєнєвої, спеціалістки по роботі з ветеранами та їх родинами. Вона зробить запит у військову частину. У бюро допомагаємо скласти заяви до омбудсмена з прав людини, в Об’єднаний центр з координації пошуку та звільнення СБУ, створити особистий кабінет та подати анкету в Координаційний штаб з питань поводження з полоненими, звернутися до уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, в Міжнародний Комітет Червоного хреста, до уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в Благодійний фонд «Право на захист» і заповнити формуляр в робочу групу ООН, також подаємо заяву в Мінреінтеграції для встановлення факту незаконного позбавлення особистої свободи.
Ірина Іванова, спеціалістка із супроводу ветеранів Тарутинської громади.
Адреса: с. Бессарабське, вул. Центральна, 122.
– Ми допомагаємо зареєструватися в Координаційному штабі, прискорити оформлення виплат – зараз це 50% від зарплати військового, друга половина залишається на його рахунку, він їх зможе отримати, коли повернеться.
У Бородінській громаді супроводом ветеранів займається Антоніна Сорокіна.
Адреса: с. Буджак, вул. Лісова, 11, кабінет «Центр надання соціальних послуг».
