Чорногузи, або білі лелеки — не тільки символ України. Вони ще вважаються оберегами села Леляки поблизу Пирятина на Полтавщині. Співробітники Національного природного парку «Пирятинський» спостерігають за лелеками 9 років. А з березня 2023 року вчені встановили камеру і ведуть цілодобове відеоспостереження гніздовим життям пари лелек — Грицика і Одарки.
«Ура! Нарешті! Лесик полетів!» Так радісно реагували учасники чату ютуб-каналу «Лелека Грицько» на перший політ найменшого з чотирьох дитинчат Грицика та Одарки, яким вони залишили гніздо у селі Леляки під Пирятином на Полтавщині.
Лелеченя, яке завсідники чату назвали Лесиком, вилупилось передостаннім і сиділо в гнізді найдовше. Між ним і Міннехахою — первістком зіркової пари лелек, за якою науковці ведуть цілодобове відеоспостереження — різниця у віці всього дві доби. Але наймолодший не поспішав дорослішати, тобто ставати на крило. Лише з цікавістю спостерігав, як один за одним випурхують з гнізда його брати і сестри. 6 липня знялася у повітря найстарша — Міннехаха. Її політ був найкоротшим — усього 18 секунд. Через 3 дні те ж саме вчинила Джесіка, яка вилупилася третьою. Накинувши коло біля гнізда, вона через 19 секунд повернулась додому. 11 липня з самого ранку випурхнув з гнізда Ірпінь. Він був відсутній аж 9 хвилин. Та все ж усіх перевершив Лесик, який сидів у батьківській оселі найдовше! Він як вилетів у неділю, 13 липня, об 11:11, так повернувся додому через 5,5 годин! Звісно, любителі спостерігати за гніздовим лелечим життям онлайн, забили тривогу.
Через пару годин місцеві виявили його на околиці Леляків, у компанії інших лелек. Його пізнали по зеленому кільцю на лапі. Він стояв на даху будинку поряд з яким цьогоріч пустує лелече гніздо, і, здавалось, просто насолоджувався життям, вивчаючи місцевість.
«Лесик усіх перемандрував», — жартома зауважив один з учасників чату, коли той нарешті повернуся додому.
— Тепер, коли з гнізда вилетіло останнє лелеченя, батьки почнуть вчити їх самостійно добувати здобич, — каже доцент кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, кандидат біологічних наук, за сумісництвом провідний науковий співробітник Національного природного парку «Пирятинський» Анатолій Подобайло. — І як тільки малеча зможе себе прогодувати, вона вже не повертатиметься у гніздо. До речі, вже з 21 червня, від дня літнього сонцестояння, дорослі лелеки не ночують з дітьми. Але весь цей час вони навідуються до малечі пізно ввечері, щоб погодувати. Таким чином вони стимулюють дорослих дітей триматися гнізда вночі, адже це все-таки найбезпечніше місце.
Тож поки що ще тиждень-два Одарка з Грициком виконуватимуть свою основну батьківську функцію.
— Навіть важко уявити, як багато їжі треба приносити батькам, щоб прогодувати таку «ораву». Лелеченята недоїдають?
— Звісно, принесеної їжі їм не вистачає. І це головний стимул до того, щоб почати літати. До того ж, через недоїдання у лелеченят маса тіла знижується, вони стають більш аеродинамічними.
— До речі, близько місяця тому ви окільцювали пташенят. При цьому ви їх зважуєте. Що показали ваги?
— Кожне пташеня на той момент важило близько трьох кілограмів.
— На яких харчах вони виросли? Чи була їхня їжа різноманітною?
— Лелеки годують своїх малят тим, що зловлять. Тобто, що їм доступне у природі, те й приносять. Від личинок, комах, черв’яків до жаб, вужів, гадюк. Кілька днів підряд на тому тижні приносили зайченят. Видно, десь на виводок натрапили… Було таке, що Одарка крізь підстилку дістала горобеня й моментально ковтнула…
Зараз навіть не видно, що дітлахам приносять батьки, бо перетравлена їжа навіть не встигає випадати з дзьоба, як її розтягують.
— До речі, що роблять горобці в гнізді лелек?
— Уже другий сезон кілька родин горобців гніздяться в ньому, як у стрісі. Хоча це дуже нерозсудливо з їхнього боку.
— А як складаються стосунки у лелечої родини з іншими птахами?
— Скажу про те, що не попадало в кадр відеокамери. Я бачив шуліку, який літав над гніздом, і малі достатньо агресивно клацали на нього дзьобами. Лякали таким чином, демонстрували свою силу, і він не наважився нападати. А шуліка — це серйозний хижак. Якби лелеченята були меншими і якби батьків не було поруч, то міг би хватнути когось,
Вперше за багато років у кадр потрапила вивільга. Прилітав якось сич серед дня… Вірогідно, це молоді птахи, які також учаться літати і їм було зручно сісти на чуже гніздо. Та, певно, й цікаво. Це не зовсім адекватно, але мОлоді притаманні такі речі.
Загалом до лелек краще не лізти, бо вони можуть клюнути. Молоді ще не такі верткі, не такі небезпечні. Але в будь-якому разі щодо дрібніших птахів вони достатньо агресивні.
Те, що навесні Грицик розігнав своїх сусідів з найближчих гнізд, теж говорить про те, що він відстоює свої родинні інтереси перш з все. Менше конкурентів — більше їжі.
А як же склалася доля найменшого з дитинчат Одарки та Грицика, Катрусі?
Як писали «ФАКТИ», 23 травня Катруся мала б загинути від дзьоба свого батька.
Того дня, не підозрюючи, що за його родиною слідкують десятки тисяч любителів птахів з усього світу в режимі реального часу, Грицик, залишившись на «хазяйстві» один з п’ятьма нащадками, намагався вбити найменшу дитинча, якій було всього два тижні, перед відеокамерою. Коли ж після кількох спроб йому не вдалося скинути Катрусю з гнізда, він просто взяв клювом її за шию й відніс на сусідній город, засаджений кукурудзою. Про надзвичайну подію в гнізді завсідники чату терміново повідомили Анатолію Подобайлу. Пан Анатолій — та людина, яка ініціювала й організувала спостереження за гніздовим життям лелек, які оселилися неподалік його хати в Леляках. До його перелічених вище регалій можна додати ще й почесне звання «хрещеного батька» Катрусі. Адже Анатолій Віталійович буквально витягнув неугодну батькові малечу з пазурів смерті, налякавши Грицика своєю появою. Підібравши із землі, здавалося, неживе пташеня, Анатолій Подобайло видихнув від напруження: воно почало борсатися й попискувати. У дикій природі, говорить вчений, тварини й птахи, якщо не можуть втекти від небезпеки, просто прикидаються мертвими.
Вдома продезінфікував врятованому пташеняті незначні рани перекисом водню, нагодував, поклав його у великий картоновий ящик, а ящик поставив у власну автівку й помчав у бік Києва. Те, що лелеки можуть викинути найслабше пташеня з гнізда, говорить учений, було очікувано. Тож він заздалегідь підготувався до такого розвитку подій: намостив скошеної трави під стовпом з лелечим гніздом, домовився зі спонсорами стріму — родинним господарством «Леляківська сироварня» — про компенсацію коштів на заправку автомобіля, а також з працівниками реабілітаційного центру «Садиба Нюшанік» під Києвом, де виходжують птахів і повертають їх у природне середовище, що вони приймуть «зайве» лелеченя, якщо таке раптом з’явиться.
З того самого дня фахівці з «Садиби Нюшанік» дбають про Катрусю, як про рідну дитину. Вона точно не з’їла б стільки карасиків і добових курчат, якби знаходилась під опікою рідних батьків. За кілька днів у Катрусі з’явився й названий брат Карпик зі схожою долею. Аж до 8 липня вони ділили один вольєр на двох. Але настав день починати нове, доросле життя за його межами. Тепер вони житимуть зі зграєю дорослих лелек на території реабілітаційного центру. Як повідомила у Facebook його співвласниця Ірина Снопко, гніздечко Катрусі та Карпика розмістили біля сітки, щоб лелеченятам було спокійніше.
Опинившись на просторі, Катруся з Карпиком почали розминати крила й зробили свій перший, трохи незграбний, політ.
— З Катрусею Одарці та Грицику було б дійсно сутужніше?
— Не думаю. Вигодували б. Там, де чотири, там і п'ять. Ну, але ж таке діло… Це природа. В ній свої правила.
— Певно, у період, коли птахи стають на крило, їх багато гине?
— Так, це найнебезпечніший для них час. Оскільки багато лелечих гнізд звито на стовпах, то молоді пташенята найчастіше заплутуються в проводах. Падають, б’ються, калічаться… І тоді сердобольні люди піднімають хай: «Врятуйте лелеку!» А щоб порятувати таку велику кількість, звичайно, ніякого ні людського, ні матеріального ресурсу не вистачить. Ну і, в принципі, рятувати їх не варто. Треба бути холоднокровним і розуміти, що слабші у природі мають загинути.
— Наші лелеченята з’явились на світ одними з перших у Національному парку «Пирятинський», відповідно, одними з перших полетіли, — коментує нинішній момент Анатолій Подобайло. — Втім, сказати достеменно, що потомство інших пар ще не вилітало, не можемо, оскільки ведемо спостереження лише за одним гніздом. До речі, Катрусі вдалося вижити завдяки встановленій біля гнізда відеокамері.
— І закільцювали лелеченят ви вчасно. Інакше як би знайшли сьогодні Лесика до його повернення?
— З кільцюванням треба вгадати. На той момент вони мають бути достатньо великими, щоб їхні ноги виросли і щоб можна було затиснути на них кільце із запасом. Водночас — достатньо малими, щоб не почали пручатись та битись й не вискочили з гнізда. Це було б дуже небезпечно, перш за все, для них самих, тому що, не вміючи літати, вони порозбивались, впавши на землю.
Загалом ми кільцюємо лелеченят наприкінці червня.
— Наскільки я знаю, за три роки ще жодне окільцьоване леляківське лелеченя не потрапило в поле зору орнітологів, тож прослідкувати їхній шлях ще не видалось.
— Років через п’ять, якщо хтось із них потрапить в поле зору, то нам пощастить. Загалом відсоток фіксації закільцьованих птахів становить близько двох. Тобто треба закільцювати сотню, щоб двох з роками побачити.
Втім, лелеки, закільцьовані нами вперше, взагалі могли й не повернутися в Україну з Африки. А навіщо їм летіти сюди, якщо вони ще не здатні до розмноження? Лише у 3−4 роки вони можуть дати потомство.
— Одарка з Грицьком завжди були рекордсменами з виведення потомства у нацпарку «Пирятинський». Щосезону ставили на крило п’ятеро-четверо пташенят. Та й з Грициком самка відклала п’ятеро яєць… А яку кількість дітей дають інші пари?
— Ось ми зараз завершили обліковувати потомство білих лелек у парку. Це робиться до того, як пташенята почнуть вилітати з гнізд. Загалом їх у нас 81. Сьогодні по четверо пташенят зафіксували у двох гніздах. А переважно троє-двоє. Загалом, думаю, вийдемо на цифру 2,2 пташеняти на пару дорослих. Це нормальна середня цифра.
— Чи може бути, що батьки також викидали своїх слабших дітей з інших гнізд, щоб прогодувати решту?
— Цього не можна виключати, але ж ми за ними не спостерігали.
— У Березовій Рудці цьогоріч з'явилося одне нове гніздо. В ньому одне пташеня, ще зовсім маленьке. І це зрозуміло: дорослі птахи, доки будували гніздо з нуля, запізнилися з кладкою яєць.
— Уже за місяць птахи почнуть готуватися до відльоту у вирій. Вони летять сім’ями?
— Ні, як тільки молоді птахи перестануть повертатися у батьківські гнізда, родина розпадається. Молодняк прибивається до гурту своїх ровесників, з якими проводить час. Між тим до Одарки й Грицика можуть підсісти чужі діти. За пару днів перед відльотом, за нашими спостереженнями, все перемішається. Раніше відлетять молоді лелеки, а дорослі вирушать у далеку дорогу на два дні, а то й на тиждень пізніше. Але вже як окремі особини, а не як пара. Адже їхні статеві органи вже атрофувались і включаться аж у березні наступного року.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що українські дослідники розпочали роботу на станції «Академік Вернадський».
