У Херсоні четвертий день триває 27-й міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії". Через безпекову ситуацію він відбувається у різних містах України, але штаб квартира його залишається у Херсоні та Миколаєві. Херсонські події фестивалю анонсуються лише напередодні в закритих міських групах, проте це не заважає збирати повні бомбосховища глядачів. В інших містах відбуваються вистави спеціально для вимушених переселенців з Херсона.
"Мельпомени Таврії" цьогоріч представляє 61 виставу, 16 музичних та літературних подій та 9 освітніх зустрічей. До цих подій долучились митці з українських міст, а також з Кіпру, Німеччини, Румунії, США, Туреччини, Грузії й Литви.
УП.Культура поспілкувалася з Олександром Книгою, президентом "Мельпомени Таврії" та керівником Херсонського театру імені Миколи Куліша як відбувається вже легендарний стресостійкий театральний фестиваль.
Цьогорічний фестиваль проходить під гаслом #театр_там_де_ми, тому що ми вже довели світу, що театр – це не будівлі та колективи. Ми сьогодні у підвалі випускаємо виставу і сюди прийшли люди – це вже театр.
Якщо вийшла одна людина, розстелила килимок і почала діяти – це вже театр. Ми у Херсоні – і театр тут, ми десь поїхали і створили щось – це теж театр.
Розкажіть про цьогорічну програму Мельпомени у Херсоні? Які театри приїдуть?
Програма у Херсоні доволі насичена, однак "чужих" театрів не так багато. Зараз, наприклад відпрацював "ТОТТЕАТР" Київський незалежний тілесно-орієнтований театр. Це наші давні друзі. Вони приїжджають до нас волонтерити ще з моменту підтоплення.
На жаль, безпекова ситуація в місті доволі серйозна, тому в Херсоні мало театрів. Тому ми намагалися наситити програму для містян літературною, музичною та освітньою компонентами. Інші події відбуватимуться онлайн.
Наш театр також представить тут свою прем’єру "Мій нік I`veAZOVsky", створену нашим головним завмузом Олексієм Пономарьовим, який приїхав до нас у 2014 році з Криму. Він розповідає про музиканта, який сидить в музеї Айвазовського в Криму, пише музику та чекає на Україну. Ми цю виставу також повеземо у Миколаїв.
Основна частина програми відбуватиметься у Миколаєві. Там набагато безпечніше. Там і театри працюють і ми можемо великі сцени використовувати. Нам з цим допомагають друзі-колеги із Миколаївського національного театру, художнього театру, театру ляльок, і з коледжу культури і мистецтв.
У програмі запрошені Харківський театр ляльок, Одеський театр музкомедії, Криворізький театр музично-пластичних мистецтв та київські театри.
Також багато театрів виступатиме на своїх сценах. У нас 20 вересня День Херсону і нам хотілося залучити якмога більше херсонців, які стали вимушеними переселенцями. Тому ми звернулися до своїх колег-театралів з інших міст, щоб вони подали свої вистави з 12 по 20 вересня у фестивальну програму та запросили на них херсонців. Близько 37 театрів зі всієї України відгукнулися.
Уже відбулися вистави в Одесі, Дніпрі, Києві. Також у нас було п'ять країн з-за кордону, це наші друзі, які попередньо подали заявки у фестивальну афішу. Вони запрошують переселенців, і не тільки херсонців. Але до нас почали й інші країни звертатися, щоб ми їх включили у програму, тож зараз в нас вже 7 країн.
Які літературні та музичні події ви організовуєте?
Наш фестиваль вже давно став мультикультурним і ми ще до війни практикували різні події. Театр – синтетичний вид мистецтва, увібрав у себе музику, літературу, художню творчість. Ми намагаємося влаштовувати виставки, запрошувати письменників. До нас навіть колись приїжджав Сергій Дзюба з Артемієм Кірсановим та презентували у нас книгу "Заборонений" про Василя Стуса.
Цьогоріч нашу Мельпомену у Херсоні відкривала молода письменниця, поетеса, наша завліт Альона Мовчан з чоловіком. Вони всю окупацію пробули тут. Її чоловік – пожежник, а ще грає на гітарі.
Альона ще до війни мала власний проєкт "Поетична шафа", який кочував херсонськими кав’ярнями та збирав письменників, поетів та музикантів. Так само вони збиралися під час окупації.
Наскільки важко було організувати події в Херсоні, враховуючи безпекову ситуацію? Наприклад, у Харкові, є певні обмеження на масові заходи. А у вас?
Ми за три роки роботи тут на фронті вже вибудували свою комунікацію з глядачем. Ми не можемо афіші розповсюджувати, писати в соціальних мережах, де і коли відбувається вистава. Але ми створили закриті канали, де доєднуються, доєднуються люди із вуст в уста, як то кажуть. У нас невеликі укриття: в одному 85 місць, в іншому – близько 90. Також є укриття по місту, де теж вміщується 50 та 70 людей.
Ми не питали якихось дозволів, ми просто приїхали і почали працювати. Тому що це наша основна місія. І ми бачимо, наскільки це потрібно людям у фронтовому Херсоні. І військова адміністрація теж це бачить.
Ми працюємо, як працюють всі. Місто підмітають люди в бронежилетах, працюють аптеки і магазини. Попри те, що зараз в Херсоні не так багато людей, як було до повномасштабного вторгнення. Нам не намагався ніхто заборонити, ми просто беремо і працюємо.
Ми зібрали потужну команду в Херсоні. Якщо до війни в мене в театрі працювало 250 людей, сьогодні – 110. Є основна команда, ми прирівнюємося до критичної інфраструктури, в нас заброньована частина людей. Але є актори, які зараз на фронті. На жаль, є і загиблі.
Як ми можемо кинути своє місто, своїх глядачів, яких ми привчили до театру? Ми до війни грали 40 вистав на місяць. У нас на Мельпомену до війни на ювілейні фестивалі, приїжджало до 70 театрів в Херсон. Можете собі уявити? Вистави йшли скрізь в парках, в храмах, в будинках культури, на всіх наших майданчиках, у лісі.
Херсон перетворювався на великий театральний майданчик, і все місто чекало фестиваль. Я такого, чесно кажучи, не спостерігав у жодному місті України.
І під час окупації Херсону, після арештів я тікав звідти до вільної України – це був початок квітня, а фестиваль мав бути 10 червня. Поки я їхав до Львова, я написав, що фестиваль обов'язково відбудеться в українському Херсоні. І мені тоді телефонував тодішній голова військової адміністрації і питав, що я знаю такого, чого він не знає.
А я відповідав, щоб звільняли Херсон, бо фестиваль буде. Коли я дістався Львова, я зрозумів, що треба дати сигнал людям, які залишаються в окупації, що фестиваль не зламався. Ми створили штаб-квартиру у Львові, підняли всю Україну, всіх закордонних своїх друзів. Тоді, по-моєму, 15 країн долучилося, десь 65 театрів відгукнулося. Тоді наш фестиваль пройшов з хештегом #мельпомена_голос_херсонщини.
Сьогодні триває третій день фестивалю. Чи змінився глядач зараз? Можливо прийшла нова аудиторія? Які враження у людей?
Аудиторія абсолютно різна. Сьогодні люди йдуть не на тему, а на факт того, що театр працює.
Кілька місяців тому у Херсоні був сильний обстріл перед виставою. Коли до нас люди приходили на виставу, була серед них одна жінка, яка заходить вся у сльозах, ледь дихає і каже: "Я щойно з автобуса вийшла і тут прилетіло. Я йшла на виставу, потім бігла сюди". А потім оглядається і продовжує: "Ой ви всі є! Тоді я заспокоїлася і пішла дивитися виставу".
Які вистави переважають на фестивалі – сучасні теми про війну чи розважальні?
Я часто чую цю фразу, що "не треба про війну, ми втомились", але ця фраза звучить далеко від Херсона.
Ми дуже багато їздимо по Україні, щоб підтримати херсонців, вони в основному йдуть на наші вистави. І я їм завжди кажу: "а як хлопчики отам в окопах, вони не втомилися? Не можна нам, шановні українці, сьогодні втомлюватись".
Тому в Херсоні різний репертуар. Є вистави про війну, є вистави, які, як ми називаємо, терапевтичні, де ми разом співаємо. Вони легкі, вони наші, українські, про нашу українську пісню, про нашу українську музику. Є вистави про кохання.
От зараз наш театр взагалі вперше за три роки випустить комедію, прем’єра відбудеться у жовтні.
Щоб влаштувати таку масштабну подію, з якими викликами ви зіштовхнулися?
Найбільший виклик – це відсутність ресурсу. Проте ми робимо цей фестиваль щороку. Ми не зупинялися навіть у часи пандемії – ми грали під зорями тоді вистави. Ми завжди знаходили вихід з ситуації. І у 2022-му році. У мене не було жодної копійки, не було поруч моїх людей. Ми всі були тільки дистанційно.
Тоді нам допомогли львівські театри. Я попросив директорку театру Марії Заньковецької надрукувати нам 4 афіші та один банер, щоб наша дівчинка Мельпомена хоч десь була у Львові. Ми повісили банер в оперному театрі і, вірите, наша Мельпомена, почала збирати людей. Нам зателефонували з USAID і сказали, що хочуть стати нашими спонсорами. Вони підтримували наш щороку.
