Попри війну і стратегічну потребу в ресурсах, український металобрухт щомісяця експортується за кордон. Головною країною-імпортером стала Польща — щоправда, там наша сировина не затримується, а переправляється до Туреччини, тільки вже без сплати імпортних мит. Економісти і депутати кажуть: через ці схеми Україна щороку втрачає понад 2 мільярди гривень. А металурги б’ють на сполох — на вітчизняних підприємствах бракує сировини — детальніше в матеріалі РБК-Україна.

У квітні 2025 року Україна експортувала 46 086 тонн металобрухту: це на 95% більше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому 90% цього обсягу було відправлено саме до Польщі — нового лідера серед імпортерів українського брухту.

При цьому, сама Польща такої кількості брухту явно не потребує: згідно з даними Eurometal, у 2024 році наші сусіди експортували 2,81 млн тонн металобрухту. З них 61% було переправлено до третіх країн – тобто тих, що не входять до ЄС.

Наші джерела пояснюють: українські експортери брухту використовують Польщу як своєрідний хаб, куди можна доправити сировину без сплати мита. А вже звідти брухт направляється до Туреччини — найбільшого глобального споживача. Це дозволяє недобросовісним експортерам уникнути сплати імпортного мита – адже при експорті до Польщі мито нульове. А до Туреччини – аж 180 євро за кожну тонну.

Схема тільки виглядає простою, але насправді вона дуже витончена. Український бізнес вивозить брухт до Польщі — формально в межах ЄС. А далі польські компанії з українським корінням перепродують його до третіх країн. Оскільки Польща не застосовує обмежувальних мит, а Україна вже не має відношення до сировини після перетину кордону — це фактична втрата державного контролю над ресурсом, пояснюють наші джерела.

За оцінками народного депутата Дмитра Кисилевського, через ці схеми український бюджет вже втратив мінімум 2 мільярди гривень. І ці збитки будуть більшати – адже обсяги експорту зростають щомісяця.

"Для металургії брухт — стратегічна сировина. Його дефіцит знижує завантаження печей, зупиняє плани модернізації та обмежує випуск сталі. При цьому ми змушені закуповувати сировину з-за кордону або працювати не на повну потужність", – каже президент "Укрметалургпрому" Олександр Каленков.

При цьому одна тонна брухту, переплавлена в Україні, дає бюджету у 8–10 разів більше надходжень, ніж якщо її просто вивезти. Адже, крім прямої відмінності у вартості між тонною брухту і тонною сталі, маємо ще податки з зарплат (ПДФО, військовий збір), акцизи та прибутки компаній-партнерів, у тому числі – державних монополістів з енергетики та логістики.

"В Європі давно зрозуміли: вторинні ресурси мають залишатися в країні. Їх використовують як резервний запас для економіки. І лише Україна дозволяє собі таку розкіш, як експортувати брухт у розпал війни та економічної нестабільності", – підкреслює Каленков.

Для ліквідації схем, Україна має створити електронну систему відстеження – звідки брухт, хто власник, хто кінцевий покупець, та сформувати двосторонні домовленості з Польщею, для посилення контролю з їхнього боку. Інакше ми й далі будемо "дарувати" сировину іноземним переробникам, і переплачувати їм за готову продукцію, кажуть експерти.

А допоки система буде розроблятися, доцільно запровадити тимчасове нульове квотування експорту – це дозволить обмежити обсяги вивозу та спрямувати ресурс до українських підприємств. Уряд вже зробив певні кроки у цьому напрямку. Лишилося їх фіналізувати, щоб захистити внутрішній ринок та економіку.