Чому час говорити про робітничі професії як про драйвер змін.
На четвертому році великої війни ми дедалі чіткіше усвідомлюємо: відновлення країни потребуватиме не лише коштів, міжнародної допомоги чи бетону. Передусім будуть потрібні люди з фахом: зварювальники, токарі, слюсарі, електромонтери.
Економіка буквально кричить про потребу в таких спеціалістах. Попит на них зростає, а пропозиція відстає. Це вже не просто кадровий виклик, це критичний дефіцит, який напряму впливає на здатність країни до відновлення.
З одного боку, безробіття знижується: з 21% у 2022 році до 11,5% у 2025-му. У деяких секторах навіть зафіксований приріст зайнятості. Наприклад, у державному управлінні та секторі безпеки кількість працівників зросла на 27% до 2,6 млн осіб.
З іншого боку, промисловість втратила понад третину робочої сили, а соціальні сектори – кожного десятого працівника. Бізнес – великі і малі підприємства – масово скаржиться на дефіцит кадрів. Згідно з дослідженням KSE Institute, 63% роботодавців заявляють про труднощі з найманням кваліфікованих робітників.
Хто будуватиме і ремонтуватиме – питання поки без відповіді. Тут криється ключовий парадокс. Резерв робочої сили в країні є. За даними Державної служби зайнятості, у 2025 році було близько 100 тис. офіційно зареєстрованих безробітних, але більшість з них не мають необхідних навичок.
Якщо ми плануємо перетворити відбудову на економічний ривок, то профтехосвіта має стати пріоритетом. Без людей, які вміють працювати з обладнанням, жоден завод не запуститься, жодна мережа не запрацює, жоден дрон не злетить.
Позитивний сигнал: до технічного ринку праці долучається жінки. Їх частка серед клієнтів центрів зайнятості зросла з 55% до понад 80%. Осторонь залишаються вразливі групи: до центрів зайнятості зверталися 7% внутрішньо переміщених осіб, працюють 16% людей з інвалідністю; для ветеранів відкриті 5% вакансій.
Професійно-технічна освіта має потужний потенціал, але вона не встигає за потребами ринку. Навчальні заклади часто працюють із застарілим обладнанням, там переважає теоретичний підхід, а взаємодія з бізнесом обмежена.
У результаті навіть за наявності мотивації студенти не отримують практичних навичок, необхідних для працевлаштування. Це стримує не лише індивідуальний розвиток, а й загальну спроможність економіки до швидкого відновлення.
Тут – найбільший резерв для зростання. Варто лише переосмислити підходи, посилити партнерство з роботодавцями і зробити освіту ближчою до виробництва.
Саме тому Київська школа економіки запустила Центр професійно-технічного навчання KSE ProfTech. Це короткі, до трьох місяців, програми. Ми навчаємо на сучасному обладнанні з фокусом на практику і тісну співпрацю з роботодавцями.
Цільова аудиторія – жінки і чоловіки від 18 років, безробітні, ветерани, ВПО, які хочуть швидко опанувати професію. Ми допомагаємо з працевлаштуванням. Це не лише освітній проєкт, це інвестиція в соціальну стійкість і продуктивність економіки.
Визнати профтехосвіту критичною інфраструктурою відновлення. Так само, як дороги, енергетику чи оборонний сектор. Без спеціалістів це лише проєкти.
Побудувати модель партнерства з бізнесом. Бізнес готовий інвестувати в кадри, але потрібні правила гри: пільги, підтримка навчальних центрів, співфінансування.
Оновити підходи до освіти. Освітні програми мають адаптуватися до реалій ринку: стати інтенсивними, практичними та бізнес-орієнтованими.
Змінити уявлення про робітничі професії. Це не "менш престижно", це фундамент економіки. Сучасні робітничі спеціальності не лише затребувані, а й конкурентно оплачуються – часто на рівні або й вище за офісні посади. Ми маємо публічно говорити про це, ламати стереотипи і створювати повагу до фаху.
Перезавантажити систему профорієнтації. Людям потрібна чітка навігація: які спеціальності затребувані, де можна швидко їх опанувати, як це вплине на шанси на роботу. Це важливо для молоді, ветеранів, ВПО та всіх, хто змінює професію.
