Того літа ми відпочивали на морському узбережжі Коктебеля. Море хвилювалося, високі хвилі накочувались на берег. Ніхто не насмілювався зайти у воду. А я чомусь вирішила підійти ближче. І раптом хвиля збила мене з ніг.
Лежачи на спині, я намагалась відштовхнутися від дна. Однак хвилі знову накочувались, не давали піднятись і тягли далі у море. Я закинула назад голову і ловила поглядом своїх дорослих дітей і чоловіка, думаючи, що вони зрозуміють, що я топлюся. Однак вони стояли на мосту, спостерігали за мною і сміялися. А я мовчки йшла у морську безодню. І раптом чиїсь дужі руки схопили мене і винесли на берег.
То був мій рятівник – на щастя, він встиг вихопити мене з води.
– Нас вчили, як розпізнати, що людина у біді. Тож мені не важко було відрізнити боротьбу за життя від гри. Я побачив, як ви боретеся, і одразу зрозумів, що ви не можете впоратися, ще мить – і наступна хвиля затягне вас на глибину, – розповідав потім професійний рятувальник Олексій.
– Ми думали, що ти бавишся, – відповіли мої рідні, коли я прийшла до тями і крізь сльози дорікала, що вони мені не допомогли.
Цей випадок став для мене другим шансом і наукою, а мій рятівник – ангелом-охоронцем.
Деякі жителі Балтщини і Кодимщини розказали про те, що їм довелося пережити під час відпочинку на морі, річці та ставку.
Галина Погребняк ледве не потонула через проблеми зі здоров’ям:
– Минулого літа я ледь не потонула. Запаморочилось у голові, і я втратила свідомість. Лікарі пізніше сказали, що запаморочення міг спричинити низький гемоглобін – я була вагітна на перших місяцях. А гемоглобін у мене низький завжди. Саме це могло коштувати життя мені і моїй дитині. Тепер усвідомлюю, що про здоров’я треба дбати, крім того, не лізти у воду, якщо маєте проблеми зі здоров’ям. Навіть якщо це закритий басейн. Дуже вдячна людям, які мене врятували.
Як згадує Руслан К., бездумне стрибання у незнайоме водоймище коштувало йому здоров’я:
– Ми пірнули з дерева у воду. Це останнє, що я пам’ятаю. Хлопці розповіли, що вони занепокоїлись, коли я довго не виринав. Вони пірнули за мною і побачили, що моя голова стирчить у розщепленому дереві. Я був непритомний.
Друзі мене врятували. Однак у мене були зламані хребці. Я пройшов тривале лікування, щоб хоча б змогти сісти у ліжку. Минули роки, а реабілітація триває і донині. Завдяки тренуванням я можу керувати колісним кріслом. Якби ж знав, що дно тієї басини таке небезпечне, хіба я кинувся б туди стрімголов?
Свою історію розповів Євген Сахаров:
– Малими ми проводили літо у бабусі, і з хлопцями майже щодня бігали на річку. Там стрибали з кладки та перепливали річку. Одного разу щось пішло не так – не проплив і кількох метрів, як мені забракло сил і я почав тонути. Кричати і кликати на допомогу я чомусь не міг – мовчки борсався, намагаючись утриматися на воді. Отямився вже у лікарні. Як з’ясувалося, я заплутався в сітях. На моє щастя, за нами спостерігав з берега військовий, інвалід. Він і врятував мене, реанімувавши та викликавши швидку.
Про відпочинок на річці Стрий розповіла Марина Бойченко:
– Плавати я не вмію, але зайшла по шию у воду. І відчула, як стрімка течія почала мене відносити від берега. Кричати не могла – страх скував все тіло. Мене врятувала якась дівчина, схопивши за волосся, коли я вже скрилася під водою. Коли вона мене витягла на берег, сказала, що я намагалась вхопитися за неї і топила її.
Поділилась пережитим Галина Савчук:
– Ми стояли з приятельками у воді. В метрі від нас купався мій п’ятирічний онук. Він бавився, пірнав. Я спостерігала за ним і нічого дивного не помітила. Аж поки сусідський підліток не витягнув його з води. Як виявилося, онук встиг наковтатися води і вже тонув, коли це зрозумів його рятівник. На щастя, онук відкашлявся і навіть не встиг злякатися. А я з тих пір стала уважнішою під час відпочинку на воді навіть до чужих людей.
Як ми побачили у розповідях очевидців, дуже часто людина тоне на очах у навколишніх, які навіть і думки не припускають, що та потрапила в біду.
– Нам показують у кіно, як людина, що тоне, кличе на допомогу та розмахує руками. Але все це для емоційної картинки. В реальності ж потопаючий береже кожен ковток повітря і не може кричати, а мовчки бореться за життя, борсаючи руками під водою. Тому необізнаним здається, що з людиною все нормально, – пояснює Марія Січко, головний інспектор Подільського районного управління ДСНС, майор служби цивільного захисту.
Марія Січко поділилася з читачами «Одеського життя» деякими правилами поводження на воді.
– Якщо ви не впевнені, що з людиною все гаразд, просто покличте її. Якщо вона грається, то відповість вам, поверне голову на ваш голос. В іншому разі спішіть на допомогу. У вас є 40-60 секунд, щоб врятувати життя, – зазначає фахівець.
За сумною статистикою, частіше тонуть ті, хто вміє плавати, серед них – чоловіки через свою самовпевненість, а також діти, які не усвідомлюють небезпеки.
Отже, яких правил варто дотримуватись?
Якщо ви стали свідком надзвичайної події, яка може загрожувати життю чи здоров’ю інших громадян, негайно телефонуйте до служби порятунку за номером 101.
За статистикою, внаслідок необережної поведінки на воді щороку в Україні гине майже тисяча людей.
