У столичному просторі «Pen» відкрили фотовиставку фотографа і ветерана Дмитра «Ореста» Козацького під провокативною назвою «Я ненавиджу фотографувати».
Під час відкритої розмови з відвідувачами митець поділився своєю історією, розповів про складний шлях у фотографії та переживання, які лягли в основу концепції виставки. А назва виставки стала не лише маркетинговим ходом, а й глибоко особистим висловлюванням.
«Назва виставки — вона про болі певною мірою, тому що всі думають, що я дуже люблю фоткати, що я суперфотограф, що для мене це постійна насолода, а насправді це не так», — зізнається Дмитро.
За словами Дмитра, після повернення з полону він пережив складний період, коли фотографія перестала приносити задоволення, в моменті творчий ресурс був на межі вичерпання. Цей період припав на роботу в Міністерстві оборони, де творчість поступилася рутині.
«Фотографія йшла дуже часто не як натхнення, а тому, що так треба. Всі вирішили, якщо ти фотограф — маєш знімати щось важливе. А коли ти працюєш в Міністерстві оборони то з можливого для зйомок тільки круглі столи», — із гумором, але й із ноткою смутку розповідає Дмитро.
Проте зараз, за його словами, настає «певна відлига», і він поступово повертається до улюбленої справи. Дмитро також поділився, що захоплення фотографією бере початок ще з юних років, тоді він намагався використовувати всі можливі ресурси для цього.
Пізніше, під час служби в «Азові» Дмитро відкрив для себе відео, яке, за його словами, дозволяло передавати більше інформації, ніж фотографія.
«Я купив Sony Q6300, вона була крута для відео і для фото. І мені здавалося, що відео може дати більше розуміння ситуації», — пояснює він.
Саме цією камерою були зроблені культові знімки з Азовсталі, які облетіли весь світ у 2022 році. Кадри стали символом боротьби і мужності захисників, але для самого автора перетворилися на певний тягар. Водночас він продовжує ділитися цими кадрами, адже вони нагадують про військовополонених.
Під час розмови Дмитро торкнувся теми позитивної дискримінації, яка, на його думку, іноді позбавляє суб’єктності.
«Тебе постійно запрошують на фотовиставки не тому, що ти класний фотограф, а тому, що ти колишній військовополонений, це деколи відчувається як об’єктивація. Я сказав одразу після обміну, що не хочу бути жертвою, тому що це буде перемога росіян. Я хочу бути сильною людиною, яка перенесла це все і вийшла достойно», — пояснює він.
Одним зі зворушливих моментів розмови стала історія про те, як Дмитро почав повертатися до фотографії.
«Дружина мого брата спекла хліб, він був дуже красивий. Вона попросила його сфотографувати. Я думав просто клацнути на телефон, але хліб був настільки гарний, що я дістав камеру, розставив квіточки, виставив світло. Цей момент став сигналом: якщо я хочу красиво фотографувати хліб, значить, усе йде добре», — розповідає він із посмішкою.
Виставка поділена на кілька періодів життя Дмитра: від знімків Азовсталі до роботи в Міноборони та поїздок на Миколаївщину після підриву Каховської ГЕС. Окремо представлені фотографії з проєктів, як-от Superhumans, де у кадр потрапляли люди, що готувалися до реконструктивних операцій.
Адреса простору: вулиця Лук’янівська, 14 А
Мистецтво крізь війну: у Києві відкрилася нова виставка фестивалю «МАЛЮЙ.UA».
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»
