На околиці села височіє насипаний ще скіфами курган, у якому заповів себе поховати засновник села, козацький отаман Тимофій Гандрабура. Неподалік виявлено поселення трипільської культури (IV-III тисячоліття до н.е.), де краєзнавець Іван Мороз у 1965-му віднайшов гарно збережену орнаментовану зернотертку та інші артефакти.
Саме він, історик місцевої школи та ентузіаст, дослідив історію виникнення села Гандрабури.
Влітку 1675-го, у помсту за спробу османів знищити Запорізьку Січ, Іван Сірко зібрав 20-тисячне козацьке військо і пішов на Кримське ханство. В козацьких лавах воювало чимало молдавських селян, котрі прибилися до козаків Сірка під час одного з його рейдів проти ординців Волощиною.
Зруйнувавши міста Гезлев (Євпаторію), Карасубазар, Бахчисарай, безліч татарських селищ, козаки звільнили тисячі невільників-православних, які подалися на Вкраїну. Тоді ж чимало втомлених війною молдаван, прихопивши трофеї, насамперед худобу, помандрували Диким Полем в пошуках кращої долі. В облюбованій місцині козаки побудували землянки, кошари для овець та обори для волів, корів і коней. Взимку чоловіки таємно навідались у Валахію, звідки на нову батьківщину вивезли свої родини. Навесні розорали ниви та стали господарювати.
Новостворене поселення Гандрабури швидко розвивалося за рахунок запорожців та селян-втікачів з Молдавського князівства та інших місць. Зазвичай прибульців нарікали новими прізвищами. Понад 160 років село підпорядковувалося Оттоманській Порті й щоосені сюди навідувався турецький збирач податків чауш. Селяни були змушені віддавати з кожного двору по одній рогатій худобині, певну кількість збіжжя та грошей, а від десяти сімей – підлітка для поповнення яничарського війська.
– У XVIII столітті це була територія Ханської України. Перебуваючи у Туреччині, я знайшов османський реєстр населених пунктів і опис цього краю. Виявилось, що ще до 1791 року були і Ананьїв як Анані, і Долинське – Валягоцулуй румунською мовою, яке османи називали Хочіє. Бірзула позначена на місці Подільська. Липецьке – це Ліпіске, Точилове – Торчіле, Гандрабури – Беріндебур. Переконаний, що саме османські архіви відкривають нашу історію, що замовчувалась царатом та радянською владою, – розповів доцент кафедри історії України Південноукраїнського педагогічного університету імені Ушинського, дослідник османської спадщини півдня України, уродженець Ананьївщини Олександр Середа.
Зі створенням 1834-го Ананьївського повіту Херсонської губернії Гандрабури стали волосним центром, до якого увійшли села Липецьке, Точилове, Гандрабури з Гандрабурським висілком та Селіванівка.
1792-го виходець із міста Ясси чернець Києво-Печерської лаври отець Таїсій з благословення митрополита Петра Могили збудував у селі дерев’яну Петро-Павлівську церкву, яка проіснувала до 1872 року.
Священник одразу провів масове хрещення дітей, вінчання невінчаних та почав здійснювати молебні, акафісти, водосвяття, тощо.
1848-го тут була зведена кам’яна церква Архангела Михаїла, а 1912-го закладено підвалини Введенського храму.
1918-го, коли село окупували австрійські війська, церковний староста Штефан Кирилов на прохання отця Федора заховав цінності, святині та документи. А у 1980-х навідались в Гандрабури невідомі з Ананьєва, які вирили церковний скарб і зникли.
Храм Архангела Михайла почали руйнувати ще у 1936-му, знявши хрести та бані. Спершу будівлю використовували як заклад культури, згодом відвели під склад та спортзал. В 60-х роках колгоспники почали зберігати тут насіння соняшнику, що остаточно знищило фрески та зруйнувало будівлю. Згодом з її цегли побудували сільську лікарню.
Нині про церкву нагадує лише вицвіла фотографія та спогади старожилів.
На щастя, прекрасно зберігся Свято-Введенський храм. Є свідчення, що церкву розписував відомий український художник Євген Столиця, який після революції перебував у Ананьєві. Щоб якось прогодуватися, митець за харчі наймався церковним маляром.
У селі завжди дбали і про освіту дітей. Спершу тут існувала двокласна церковнопарафіяльна школа. В радянські часи шкіл стало аж шість – повна, восьмирічка та чотири початкові. Тепер юне покоління отримує освіту в Гандрабурівському ліцеї.
Мешканці Гандрабур дбайливо зберігають давні обряди і традиції. Тому започаткували фольклорно-етнографічне дійство «Корінням в етнос – гілками в світову культуру». А щоосені долучаються до мистецько-гастрономічного фестивалю молдавської культури «Стругушор» – свята молодого вина й мамалиги.
У закладах освіти та культури діють історико-краєзнавчі музеї, де педагог Тамара Годорожій і бібліотекарка Тетяна Шевченко продемонструють ткацький верстат, колекції прасок, стародавні світлини, ужиткові речі та вироби народних майстрів. Художній керівник Будинку культури Тетяна Мазуренко повідала, що їхній вокальний ансамбль «Ностальгія» славиться милозвучним виконанням народних пісень.
В Гандрабурах – чимало криниць та джерел. Щовесни, перед початком Петропавлівського посту, тут влаштовують обряд «Пайштили» – свято криниць. Селяни, зібравшись біля уквітчаного та прибраного вишитими рушниками колодязя, славлять воду, дарують один одному посуд, солодощі, вшановують пам’ять померлих та частуються.
Переймалась культурним життям села Громадська організація «Відродження Гандрабур». За словами її директорки, вчительки історії Світлани Чечуй, люди жертвували кошти на проведення культурних заходів. Тепер у спілці з Ананьївською благодійною організацією «Великі серця» підтримують ЗСУ та земляків, котрі мужньо захищають Україну.
На жаль, у борні з ворогом загинули гранатометник Леонід Гончарук і матрос Олександр Богачук, а ще декілька бійців перебувають у полоні.
Восени, коли вже зібрано врожай, виграло молоде вино і достигли фрукти, мешканці влаштовують День села – вшановують трударів, згадують земляків, котрі прославили рідний край, пригощаються плачиндами та вертутами, частують ігристим вином.
Традиційними стравами молдаван є мамалига і, звичайно, бринза.
Раніше місцеві молочарки виготовляли бринзу з овечого молока. Зараз – з козиного.
Славиться своєю молочною продукцією господиня Наталя Мазуренко. Жінка розповіла, що є декілька способів приготування бринзи. Із використанням сичужного ферменту трішки складніший, а ось з підкисленням молока оцтом або лимонним соком доступний кожному. І поділилася з нами рецептом.
З цієї кількості інгредієнтів вийде приблизно 400 г бринзи.
Поставте грітися молоко. Коли воно закипить, додайте оцет та сіль. Зменшіть вогонь і кип’ятіть ще 2 хвилини. Розшароване на сир і сироватку молоко процідіть крізь друшляк, застелений двома шарами марлі.
Отриманий сир добряче відтисніть, краї марлі зав’яжіть і поставте під гніт.
Через декілька годин бринза буде готова до вживання.
Продукт зберігайте у скляній ємності в сухому вигляді або в розсолі, який робиться з процідженої сироватки з додаванням за смаком солі.
За бажанням в бринзу можна додавати улюблені трави. Наприклад, під час приготування можна додати свіжий подрібнений базилік, петрушку, прованські трави або лимонну цедру.
Вихідців з польських земель називали Мазурянами, із Сербії – Драганами, з Полісся – Поліщуками, з Валахії – Волошинами та Волочанами, із Мунтенії – Мунтянами, із Центральної Молдови – Моцманами (Моспанами).
