Лисий ведмідь / © EPA
У соцмережах та на різних платформах періодично з’являються фото незвичних ведмедів без шерсті, що супроводжуються гучними заголовками на кшталт «новий вид з Чорнобиля» чи «мутація після радіації». Проте за цими сенсаційними історіями криється не фантастика, а цілком реальна і трагічна правда.
«Лисі ведмеді» — не мутанти, і не мешканці Чорнобильської зони. Насправді це очкові ведмеді (Tremarctos ornatus), або андські короткоморді ведмеді — вразливий вид, який зазнає страждань у неволі.
Вперше увагу до теми «лисих ведмедів» привернули новини 2009 року, коли ЗМІ повідомили про трьох самок очкових ведмедів у Лейпцизькому зоопарку (Німеччина), які втратили шерсть. Вигляд, що вражав найбільше, мала ведмедиця Долорес, яка майже повністю облисіла — залишилися лише поодинокі пучки шерсті на голові та спині.
Фахівці припустили, що така алопеція пов’язана з умовами утримання — стрес, неправильний мікроклімат і неадекватне харчування могли призвести до цього стану.
2009 року директор Міжнародного фонду ведмедів Джерард Баарс в інтерв’ю BBC зазначив, що причина може критися в тому, що тропічних тварин тримають у холоднішому кліматі без належного контролю температури, вологості та середовища.
Хоча Лейпцизький зоопарк підтвердив смерть Долорес у березні 2011 року, точної причини випадіння шерсті так і не встановили. За словами зоопарку, «прориву, який міг би пояснити це явище, досі не було».
Цей вид ведмедів — родом із Анд, і живе на території Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії та північної Аргентини. Вони занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи як вразливий вид, і потерпають від браконьєрства та знищення природних середовищ. Їх також знають як «ведмедів Паддінгтона» — саме цей вид надихнув на створення знаменитого казкового персонажа.
Хоча зоопарки по всьому світу беруть участь у програмах з їхнього збереження, неволя — неприродне середовище для цих тварин. Очкові ведмеді — самотні тварини, яким потрібно багато простору. У тісних умовах зоопарків вони часто демонструють стереотипну поведінку — ходіння по колу, гойдання, апатію.
Зоопарк Сан-Дієго 2019 року опублікував наукову роботу, в якій ішлося про те, що випадіння шерсті в неволі є «симптоматичною реакцією на тривале соціальне утримання». Виявилося, що це захворювання вражає переважно самок: приблизно третина самок очкових ведмедів у північноамериканських зоопарках мали ознаки алопеції.
Дослідники дійшли висновку, що основною причиною є ендокринні порушення або аутоімунні реакції, викликані тривалим перебуванням у соціальному середовищі, до якого ці тварини не пристосовані. Фахівцірекомендують утримувати самок лише в таких групах, де вони добровільно погоджуються на контакт з іншими дорослими особинами.
Хоча утримання тварин у неволі часто виправдовують необхідністю збереження рідкісних видів, історія Долорес — це нагадування про те, що навіть добрі наміри можуть завдати шкоди, якщо не враховуються особливості виду.
Сенсаційні заголовки про «радіоактивних мутантів з Чорнобиля» лише відволікають увагу від реального питання — як гуманно і відповідально ставитися до збереження видів, особливо в умовах неволі.
До слова, раніше вчені з’ясували, що популяція собак у Чорнобильській зоні відчуження генетично відрізняється від цих тварин у решті світу. Їхній ДНК-профіль настільки змінився, що відмінності таких собак можна побачити, просто подивившись на них. Це, на думку дослідників, є відображенням забруднення довкілля, в умовах якого ці тварини проживали роками.
