В український прокат 28 серпня виходить фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». Нову картину воєнного репортера й кінорежисера уже встигли назвати «найважливішим фільмом роком». І це вірно не лише тому, що Чернов отримав «Оскар» за свій дебютний фільм «20 днів у Маріуполі». Його нова робота – вікно у війну, знято без жодного жалю до себе та публіки. Якщо «20 днів в Маріуполі» режисер надав глядачам емоційний і болісний погляд на перші дні російського вторгнення в Україну та його вплив на цивільне населення, то у новій стрічці Чернов і його колега, фотограф Associated Press Олександр Бабенко спрямовують камери на українських військових та вражають зображенням життя в окопах.
Зйомки фільму почалися у вересні 2023 року, а вся робота над картиною зайняла майже півтора року. Крім Чернова та Бабенка, над ним працювали продюсерки Мішель Мізнер та Рейні Аронсон-Рат, які теж отримали статуетки «Оскар» за «20 днів в Маріуполі». Монтажем займалася Мішель Мізнер. Музику до фільму створив дворазовий лауреат премії «Греммі», композитор і музичний продюсер Сем Слейтер («Чорнобиль», «Джокер»).
Заради нового фільму Мстислав Чернов вирушив на передову, під Бахмут, де 3-окрема штурмова бригада вела бої за село Андріївка. Вузька лісосмуга, мінні поля довкола й запеклі бої за кожен метр.
У «20-ти днях у Маріуполі» Чернов збирає разом серію репортажів про оточене місто, створюючи своєрідну збірку подій та вражень, кадри з яких деякі глядачі уже мали можливість бачити у телевізійних новинах. Його нова картина уже є стрункою режисерською розповіддю. Камера цього разу не просто фіксує події, вона перебуває у їх центрі. Вона занурена у них. Вона не втручається, але її важко назвати відстороненою. Ефект присутності тут вражаючий. Хоча ні, це не ефект. Це присутність, у якій автори фільму ділять з військовими усі ризики, переживають втрати та існують на піку усіх можливих ресурсів та зусиль.
Картину можна порівняти із «Реалом» Олега Сенцова: правда, повне занурення у події, яке створюють у глядача відчуття співіснування з героями. Проте Чернов є не комбатантом, а режисером, який приїхав знімати війну. Тож він дозволяє собі коментарі спостерігача, що звучать у закадровому тексті.
Можна порівняти її і з картиною Єгора Трояновського «Куба та Аляска». Ці два фільми поєднує активне використання камер GoPro, що створюють ефект присутності. Проте картина Трояновського є розповіддю про різні події, і про війну, і про життя поза нею. У Чернова є лише тих 2000 кілометрів, пройти які доведеться героям фільму. Це дуже концентрована розповідь про клаптик землі та нескінченні втрати у боротьбі за нього.
Якщо у «20 днях у Маріуполі» Чернов намагався (і говорив про це не раз) насамперед викликати у світу емпатію, то тут для нього головне – фіксація подій, чесна картина війни. Режисер поєднує натільні камери, операторські зйомки та навіть зйомки дрона, який є і камерою, і вбивцею водночас.
Чернов документує поранення та смерті, не відводячи камери. Тим не менше дивним чином йому вдається уникнути надмірного натуралізму без втрати емоційного піку. Це кіно дивитись дуже важко. Проте потрібно. Це та документальна картина, яка дає можливість не просто побачити, а й відчути те, що відбувається на «нулі». Дивитись на поранення та загибель бійців просто фізично боляче. І навіть коли Чернов просто розмовляє з військовими в окопі, закадровий голос розповідає, як, де і коли загине його співрозмовник.
Це дуже важливий фільм, який можна подивитись на великому екрані. А ще це вже зрілий фільм режисера, де усі складові працюють на спільну ідею.
