Що слід зробити державі, агровиробникам та експортерам, аби не втратити ринок Євросоюзу.
Останнім часом серед українських аграріїв дедалі частіше звучить абревіатура EUDR – регламенту ЄС про запобігання вирубуванню лісів. Сфера застосування EUDR охоплює продукцію, сировинну чи перероблену, виготовлену з великої рогатої худоби, какао, кави, олійної пальми, каучуку, сої або деревини.
Оператори і торговці повинні гарантувати, що ці продукти не сприяють знелісненню або деградації лісів і пройшли належну перевірку перед тим, як бути випущеними на ринок ЄС або експортованими з нього. Таким чином, вимоги EUDR безпосередньо впливатимуть на експорт та бізнес-процеси виробників деякої переліченої вище продукції, яку постачає Україна, зокрема сої та деревини.
Це не чергова внутрішня євросоюзівська ініціатива, а нова глобальна реальність для експортерів у ЄС певної агропродукції. Ігнорувати ці зміни не вдасться й українським аграріям, які прагнуть зберегти свої позиції на ринку Євросоюзу. На перший погляд, це ще один бар’єр для доступу на ринок ЄС, але це не зовсім так.
Це регламент (ЄС) 2023/1115, який є невід'ємною частиною ширших стратегічних документів Євросоюзу на зразок "Європейської зеленої угоди", "Стратегії ЄС щодо біорізноманіття до 2030 року" та "Стратегії "Від ферми до виделки".
Основна мета регламенту – гарантувати, щоб продукція, яка імпортується в ЄС або там продається, не сприяла знищенню лісових екосистем у світі. Таким чином ЄС прагне зменшити викиди вуглецю і підтримати сталий розвиток лісів.
Відповідальність за підтвердження відповідності продукції вимогам EUDR покладається на операторів і трейдерів. Для звичайного споживача оператори – це ті, хто завозять товари в Євросоюз, а трейдери – ті, хто їх продають.
Регламент впливає на українських виробників та експортерів переліченої продукції, адже їхні євросоюзівські партнери вимагатимуть підтвердження відповідності.
Одним з ключових елементів регламенту EUDR є запровадження системи класифікації країн-виробників за рівнем ризику, пов'язаного із знелісненням. Ця класифікація прямо впливає на умови експорту продукції в Євросоюз, оскільки від рівня ризику країни залежить обсяг перевірок та вимог.
Доки кінцеве рішення не ухвалене, для України пріоритетом є отримання низького рівня ризику. Він найбільш вигідний, бо, на відміну від країн із стандартним ризиком, не включає триетапний процес належної обачності, а дозволяє застосовувати спрощену процедуру – менше документальних перевірок і бюрократії. Це робить продукцію з таких країн більш привабливою для закупівлі.
Натомість статус "високого ризику" підвищує частоту документальних перевірок з боку контрольних органів ЄС, які мають підтвердити, що продукція вирощена на землях без знеліснення. Доказами можуть бути супутникові знімки, дані геолокації про розташування полів, документи про законність збору врожаю, відомості про постачальника. Без цієї інформації продукція не допускається на ринок ЄС.
Кричати, що все пропало, занадто рано. Щоб не потрапити під обмеження, уже зараз необхідні спільні зусилля бізнесу, держави та громадського сектору щодо адаптації до EUDR. Найбільш пріоритетні кроки такі.
Крім збільшення довіри до експортерів, що дотримуються вимог EUDR, ми можемо отримати й економічні вигоди. Якщо українські соя або яловичина матимуть підтверджену відсутність зв’язку із знелісненням, їх вартість може зрости порівняно з продукцією з країн, де такі гарантії відсутні. В основу додаткового преміуму буде закладена відсутність додаткових адміністративних витрат, які будуть змушені нести виробники продукції з країн із стандартним або високим ризиками.
Окрім зовнішньоекономічних вигод, процес імплементації EUDR стимулює важливі внутрішні трансформації та модернізацію аграрного й лісового секторів України.
Необхідність забезпечення простежуваності продукції аж до конкретної ділянки за допомогою геолокації підштовхує до впровадження сучасних цифрових рішень, ГІС-технологій і систем моніторингу. Це сприятиме підвищенню прозорості ланцюгів постачання, вдосконаленню управління земельними та лісовими ресурсами, боротьбі з незаконними вирубками та тіньовим ринком.
Невиконання вимог EUDR – це не просто ризик штрафів, які можуть сягати 4% річного обороту для операторів і трейдерів, а реальна загроза втрати доступу до ринку ЄС у певних нішах. Якщо українська продукція не матиме підтвердження відповідності EUDR, євросоюзівські компанії не зможуть її купувати і продавати.
Вимоги EUDR набувають чинності 30 грудня 2025 року. Адаптація до EUDR – не забаганка, а необхідна умова для збереження експорту й конкурентоспроможності. Хто адаптується перший, той отримає найбільші переваги.
