Колишній воротар "Динамо" Володимир Циткін, який тренував збірні України різних вікових груп, розповів, чому підопічним Сергія Реброва не вдалося перемогти в поєдинку відбіркового циклу ЧС 2026 року з азербайджанцями (1:1).

– Знаєте, пройшло вже досить багато часу після закінчення поєдинку в Баку, а мені й досі не зрозуміло, як наші хлопці примудрилися не обіграти таку слабку збірну, як азербайджанська. Адже протягом матчу складалося враження, що господарі, хоча й були максимально мотивовані, залишилися задоволені навіть програшем з мінімальним рахунком.

– Можливо, азербайджанці здивували гостей якимись тактичними заготовками?

– Про це не може навіть бути мови. Всі знали, що господарі діятимуть другим номером, зосередивши великі сили на підступах до карного майданчика. За таких обставин важливо було проявляти активність на флангах, а її якраз й не було. Візьмемо хоча б лівий фланг, за який знову відповідав Георгій Судаков.

Оскільки це не його улюблена позиція, то не дивно, що його немов магнітом тягнуло ближче до середньої зони. Схоже, це тренерський штаб врахував й Судакова часто страхували Артем Бондаренко та Олександр Зінченко, проте їм бракувало взаєморозуміння й до загроз володінням господарів справа не доходила.

– Якщо фланги "мовчали", то мабуть, варто було зосередитися на пошуку найкоротшого шляху до воріт азербайджанців з допомогою розрізних передач?

– Слушне зауваження, але це на словах все просто. Часто гості в середині поля змушені були займатися нудною перетасовкою, адже банально не знали, як "підібрати ключі" до насиченої оборони.

– Чому тоді партнери не шукали довгими передачами Ваната?

– Це вже питання до тренерського штабу, але й тут виникали труднощі, бо Ванату рідко вдавалося знаходити вільні зони в оборонних редутах. Взагалі хто серед наших найбільше розчарував, то саме Ванат. Для мене залишається загадкою чому в ігровому епізоді в дебюті матчу він не став боротися до кінця, а впав немов підкошений, коли відчув руку суперника на своєму плечі. Так, контакт був, за такі порушення в УПЛ карають пенальті, а на міжнародній арені – не завжди.

Чи це падіння в карному майданчику вибило з колії Владислава, проте надалі він був малопомітний. Та найгірше, що навіть на тлі повільних азербайджанців українська збірна не справляла враження швидкісної. А підтюпцем складно створити загрози добре налаштованому візаві. Треба Сергію Реброву робити висновки.

Пригадується, одного разу іменитий футболіст Фелікс Магат, який потім успішно тренував німецький "Гамбург", після невдалої гри своїх підопічних призначив тренування на шосту ранку наступного дня. Коли всі зібралися в центрі поля, то в оточенні своїх мовчазних футболістів впродовж 90 хвилин не промовив жодного слова. Після цього аналіз гри вмістився в дві фрази: "Ось так ви вчора простояли весь матч. Сподіваюся, що такого більше не повториться".

Думаю, що Реброву варто було б взяти приклад зі свого німецького колеги й так оригінально пояснити підопічним, як не треба грати.

– Тоді наостанок, як ви оцінюєте шанси української збірної зайняти друге місце в своїй групі?

– Ситуація не критична, але складна. Щоб нівелювати неочікувану втрату очок в Баку треба в очних баталіях з ісландцями показати кращий за них результат. Зробити це буде важко, адже в матчах з азербайджанцями і французами ісландці справили сильне враження. Досить сказати, що в Парижі вони діяли з позиції сили, багато вміло пресингували й якби не спірний пенальті, то могли не програти "зірковим" господарям. Й нічого не залишається, як тільки радіти за Ісландію, де за нечисленного населення встигають знаходити талановитих футболістів.

До речі, нашим "козирем" може стати повернення в стрій перед матчем з ісландцями кількох травмованих гравців, що загострить конкуренцію за місце в стартовому складі. Це завжди йде на користь.