Лічені дні залишаються до однієї з найбільш важливих спортивних подій весни та, без сумніву, найважливішого футбольного матчу року. Фінал Ліги Чемпіонів іде останнім у трійці вирішальних ігор з іншими турнірами, що підкреслює перевагу та найвищий рівень цього матчу.
Команда Луїса Енріке зробила справжній фурор у цьому сезоні. Ми всі звикли до зіркового складу парижан, який щосезону (з невеликими осічками) стає чемпіоном Франції і регулярно доходить до кінцевих стадій Ліги Чемпіонів, але не виграє її. Зазвичай, проблему “вішали” на тренера, вважаючи, що кожен новий підібраний наставник не може впоратися із зірковими гравцями і є експертом нижчого рівня, ніж наявні футболісти.
Стосовно них, то вектор комплектації клубу був цілком зрозумілий і легкий: “Треба купити всіх найкращих і байдуже, скільки вони коштують”. Перехід Неймара не був першим, у Парижі десятками років була система, коли боси клубу брали зірок задля розкручування власного бренду. Бекхем та Ібрагімович, які були до цього, не дадуть збрехати.
Ця кампанія змінює розвиток клубу, і якщо всі ще минулого року бачили лекції, на яких головний тренер розповідає Мбаппе про важливість гри на команду та відпрацювання у захисті, то цього сезону, після того як Кіліан остаточно покинув Париж, Енріке нарешті повністю “захопив роздягальню” та втовкмачує гравцям свою ідеологію та бачення. Як бачимо, вона легко сприймається, і завзяття, яке демонструють гравці на полі, зайвий раз показує, що їм цікаво і вони дійсно бачать у цьому проєкті перспективу. Проєкті тактики гри, а не клубу в цілому.
Пошук маловідомих талантів, таких як Вільям Пачо або Дезіре Дуе, є прикладами того, що тепер керівництво готове шукати просто сильних гравців під тренера, а не світових зірок, яким невідомо, чи сподобається взагалі у Франції. Вихід до фіналу дійсно можна вважати як подвиг, бо, напевно, жереб, який завжди випадав парижанам, був найскладнішим, якщо дивитися від самого початку турніру: лондонський “Арсенал”, “Атлетіко” Мадрид, мюнхенська “Баварія”, “Манчестер Сіті”, “Ліверпуль” і знову “Арсенал”. З усіма командами нинішні фіналісти зіграли і, що цікаво, половину матчів програли (мова йде про ігри в етапі ліги), але натомість гравці добирали свої залікові бали в протистояннях з командами нижчого рівня за “ПСЖ”.
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ. GGBET здійснює діяльність відповідно до ліцензій від 23.08.2023 року, виданих відповідно до рішень КРАІЛ №128 та №129 від 08.08.2023.
Переходячи до другого фіналіста – міланського “Інтернаціонале”, варто зауважити, що клуб вдруге за останні три роки зіграє у фіналі Чемпіонської ліги. У сезоні 2022/23 команда Сімоне Індзагі у фіналі поступилася “Манчестер Сіті” Пепа Гвардіоли, який на той момент видавався найкращим клубом світу.
І якщо в ситуації з французьким клубом ми говоримо про зміни, які призвели до чогось, то на противагу маємо абсолютно консервативні підходи італійського клубу. Що мається на увазі: схема з трьома центральними захисниками, яку активно почав награвати ще Антоніо Конте, досі є основною моделлю побудови гри в команді. Головний тренер Індзагі “біля керма” з 2021 року, та навіть майже всі гравці, які можуть зіграти в суботу, грали той фінал з “Сіті”. Змін зазнала воротарська позиція, місце другого форварда та один центральний півзахисник, і, на думку багатьох, кожна з позицій стала тільки сильнішою.
Кожен, хто цікавиться футболом, і в нього запитають про топ-5 найкращих клубів світу останніх років, без роздумів почне називати “Ліверпуль”, “Реал Мадрид”, “Манчестер Сіті” тощо. Гадаю, дуже не в багатьох у цьому списку буде хоч один італійський клуб, але реальність така, що клуби з цієї країни досить впевнено роками залишаються на найвищих щаблях або навіть покращуються.
Результати “Наполі”, “Аталанти”, “Мілана” (зразка не цього сезону) та “Інтера” є прикладом повернення собі перших місць на небосхилі світового клубного футболу, країни яка була найвеличнішою в цьому виді спорту на початку та в середині нульових. Перемоги над “Баварією” у чвертьфіналі та над “Барселоною” у півфіналі дозволили створити міні-сенсацію та вивели клуб у “матч за золото”.
Будемо відвертими, майже всі бачили цьогорічний фінал з парою “ПСЖ” – “Барселона”, аргументуючи плюси цього матчу видовищем інтенсивного футболу, з технічними атакуючими футболістами в обох команд, претендентами на “Золотий м’яч” по обидві сторони та можливим поверненням трофею “блауграни” за довгий час. Але у фінал вийшла більш прагматична, досвідченіша, десь нудна, але набагато збалансованіша в плані зіграності та розуміння того, що вимагає тренер, команда. Хоча, по матчах “нерадзуррі” в Лізі чемпіонів і по тих результатах, які вони демонструють, не скажеш, що підопічні Індзагі грають у нудний футбол.
Обидва клуби зіграють у клубному Чемпіонаті Світу, який розпочнеться незабаром, у середині червня, де у переможця буде нагода і мотивація вигравати право стати найкращим клубом планети. Про найсильніших гравців у складі обох, які у подальшому будуть виборювати це право, багато говорити не доводиться, без малого це майже кожен футболіст, який візьме участь у грі в суботу. У міланців теж є претендент на “Золотий м’яч” – це аргентинський капітан Лаутаро Мартінес, йому на аналогічній позиції буде протистояти Усман Дембеле. Протистояння півзахисників теж потребує окремого та насправді більш розлогого слова, але коротко: паризьке тріо Руїс-Вітінья-Невеш проти Барелли-Чалханоглу-Мхітаряна.
Цей сезон підходить до свого завершення, як і завжди здається, що він промайнув надзвичайно швидко, і ми недостатньо насолодились ним, але ще один важливий гештальт треба буде закрити – цей гештальт фінал Ліги Чемпіонів УЄФА.
Отже, субота, 22:00 за київським часом, Мюнхен, “Альянц Арена”, “ПСЖ” проти “Інтера”.
