У Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі дзвонарками є монахині та послушниці. Саме вони дарують те диво, яке можна почути, знаходячись неподалік. Але народжується воно дуже не просто: на дзвіницю треба спочатку піднятись по майже вертикальних сходах, а потім дійти згоди з досить важкенькими дзвонами. Кожен з них має не лише свій неповторний тембр, а ще й свій характер.
Матінка Катерина прийшла до монастиря відразу після закінчення школи. Вона памʼятає ще перші дзвони 1991 року. Більшість із них була з кораблів Чорноморського морського пароплавства – судна відправляли на металобрухт, а дзвони (ринди мовою моряків) отримували шанс на продовження життя. Був ще один церковний дзвін. За тембром всі вони були різними, але це не заважало. І десь з 2000 року Катерина працювала з ними. Зараз на дзвіниці встановлені нові дзвони, вони добре підібрані за тембром і закріплені таким чином, щоб дзвонити було легше.
– Дзвони розвішані так, щоб дзвонити могла одна людина, а не дві-три, як раніше, – каже Катерина. – Руки тепер не втомлюються, і можна імпровізувати, отримувати задоволення від дзвону.
Катерина розповіла про випадок, коли вона віддзвонювала ритмічний малюнок вальсу. Люди, які були на подвірʼї монастиря, почали танцювати. Катерина не знала, як реагувати на це. Допоміг священник, який показав, мовляв, продовжуй, нехай люди танцюють далі.
Сестра Клавдія закінчила Одеську національну музичну академію імені Нежданової за спеціальністю сольний спів. Мала стати професійною співачкою, але обрала інший шлях і прийшла до монастиря. В 2021 році, напередодні Вербної неділі, під час співки хору матінка Катерина звернула увагу на чудовий голос та музикальність Клавдії, і запропонувала їй спробувати опанувати дзвонарське мистецтво. Дівчина погодилась, багато тренувалась, і в неї вже десь за десять днів почало добре виходити.
– Треба було вивільнити руки, бо коли руки зажаті, дзвони добре не звучатимуть, – каже Клавдія. – Вчилась також координації – адже доводиться працювати двома руками та ще й ножною педаллю, найважчий дзвін має вагу у 300 кілограмів. Разом з опануванням дзвону в мене зʼявилось і якесь нове відчуття свободи.
За спостереженням Клавдії, дзвони, як і музичні інструменти, зокрема фортепіано, полюбляють, коли з них акуратно знімають пил – після цього звук стає більш дзвінким. А на думку Катерини, дзвони дуже сильно реагують на погоду. Коли йде дощ, на дворі дуже сиро, вони звучать по-іншому – глухо, звук гірше розповсюджується. Гучність звучання дзвону – дуже важлива характеристика. Адже чим голосніше дзвін, тим далі буде розноситися його мелодія. І тим більше людей, що знаходяться в цей час поза храмом, зможуть на мить відволіктися від своїх мирських справ і замислитись про щось вічне.
Позначається на дзвоні й настрій дзвонарки – якщо її настрій чи стан не дуже добрий, малюнок дзвону може зазнати змін, стати не дуже гармонійним.
Так, дійсно, якщо ви хочете трохи навчитись поратись із дзвонами, таку можливість надають у монастирі.
Спочатку доведеться дізнатись, які саме дзвони є у дзвіниці православної церкви. З деякою часткою умовності їх можна розділити на три групи: великі, середні й малі.
Великі дзвони ще називають благовісниками, оскільки основний дзвін іменується благовістом.
Середні дзвони називають підзвонними. Вони не мають специфічної функції й слугують винятково для прикрашання дзвону. Тон їхнього звучання вищий, ніж у благовісників. Добре підібрані підзвонні дзвони дозволяють створювати благозвучні підспівки до основного музичного малюнка. Чим більше підзвонних дзвонів, тим більше є можливостей варіювати мелодії й відповідно різноманітнішим стане дзвін.
Малі, або інакше зазвонні дзвони мають найвищий тон звучання в підборі дзвіниці. Їхня кількість традиційно становить від двох до чотирьох штук. Зазвонні грають найменші тривалості. У них зосереджена вся яскравість й енергійність святкового дзвону. Ритмічний малюнок, який ними грають, різноманітний, з безліччю ефектних акцентів. Часто він утворює так звані трелі, що насичують дзвін барвистими відтінками.
Монахині навчать охочих основам дзвонарського мистецтва і подивляться, як в кого виходить. Нагляд за учнями необхідний, бо одного разу ретиві учні так розійшлися, що зруйнували всю систему дзвонів і потім її довго доводили до ладу, відновлюючи необхідне натяжіння дзвонів.
Як казали Катерина та Клавдія, не кожен спроможний опанувати дзвін. Це дуже просто лише на перший погляд. Насправді необхідні сила, готовність вчитись та відчуття унікальної гармонії звуків, яка притаманна лише церковним дзвонам.
Церковні дзвони сповіщають і радість, і смуток. Поодинокі удари є орієнтиром для заблукалого, частими ударами дзвонів сповіщали про стихійні лиха чи війну, трикратні урочисті дзвони – це ознака перемоги. Сумують дзвони за душею померлого. А ось дзвін в усі дзвони називають найвеличнішим – красним. Такі дзвони є справжньою прикрасою християнського богослужіння.
Церковний дзвін має унікальну здатність зцілювати. Це доведено фізиками, які встановили, що дзвін є потужним генератором енергії, а частота його вібрації відповідає частоті діяльності живої клітини. Так, під час звучання дзвін випромінює величезну кількість резонансних ультразвукових хвиль. Ті, в свою чергу, проникають у внутрішню структуру людського організму і очищають його.
