Головною новиною після завершення шаленого Гран-прі Британії стало звільнення Крістіана Хорнера з посади керівника команди Ред Булл. Для одних ця новина стала громом серед ясного неба, інші ж передчували зміни через безлад, що коїться всередині гоночного колективу.
Так чи інакше, завершилася ціла епоха, що тривала два десятиліття!
Хорнер очолював австрійську команду від самого її заснування та пройшов із нею шлях від молодого амбітного проєкту до домінуючої сили Формули-1. І сьогодні пропонуємо вам згадати, як він творив історію "биків".
16 листопада 1973 року в курортному британському місті Ройал-Лемінгтон-Спа народився Крістіан Хорнер. Як і багато відомих особистостей світу автоспорту, в дитинстві він захопився перегонами. Спочатку свою кар'єру наш герой починав як пілот. У 1994-1995 роках він виступав у британській Формулі-3, а в 1996 – у Формулі-2.
У 1997 році Хорнер уже брав участь у міжнародній Формулі-3000 у складі власної команди Arden International, однак за весь сезон набрав лише одне очко. Роком пізніше в колективі з'явився другий пілот – бельгієць Курт Моллекенс, який проявив себе на трасі значно успішніше за свого начальника. Саме після цього Крістіан повністю перемкнувся на управлінську діяльність.
Поступово команда Arden знаходила спонсорів, а її результати потроху покращувалися. Зірковим періодом стали 2002-2004 роки, протягом яких тричі було виграно Кубок конструкторів і двічі – залік пілотів: у 2003 році чемпіоном Формули-3000 став Бйорн Вірдгайм, а у 2004-му – Вітантоніо Льюцці.
Водночас у Формулі-1 вже п'ятий рік поспіль зазнавала серйозних труднощів команда Ягуар, яка починала як амбітний проєкт, але на практиці опинилася в глибині другого ешелону – про це я розповідав у статті про Едді Ірвайна.
Зрештою гоночний колектив було виставлено на продаж, і між сезонами 2004 і 2005 його викупила австрійська компанія Ред Булл. А Крістіану Хорнеру, який зарекомендував себе як успішний керівник у Формулі-3000, довірили управління командою Формули-1. Так почалася його славна кар'єра в "королівських автоперегонах".
Як це часто буває після викупу "потопаючого корабля", перший сезон виявився неймовірно складним – потрібно було виправляти помилки попередників.
Проте одне стратегічно важливе рішення було ухвалено одразу: до команди в якості першого пілота запросили досвідченого гонщика Девіда Култгарда, якого щойно звільнили з Макларена.
Це рішення виявилося куди більш значущим, ніж могло здатися, на перший погляд. Ще за часів Ягуара тодішній керівник Боббі Рейхал кілька разів намагався переманити Едріана Ньюї, але щоразу отримував відмову. Після реорганізації колективу в Ред Булл Хорнер також зробив спробу запросити до себе легендарного конструктора. І цього разу, на початку 2006 року, той дав згоду.
Далеко не останню роль у цих переговорах зіграв Култгард, який працював з Ньюї як у Вільямсі, так і в Макларені. По суті, саме Девід знайшов потрібні слова, щоб переконати Едріана. А Крістіан, крім досвідченого пілота, отримав у своє розпорядження ще й творця чемпіонських машин. Так почався довгий шлях команди до вершини.
Про будь-яке різке зростання результатів не йшлося – це, як і раніше, була команда-середняк, у якій вистачало проблем. Однак промінь надії все ж таки блиснув: на Гран-прі Монако Култхард завоював перший подіум для нової команди.
Крім того, перед сезоном 2006 року корпорація Ред Булл викупила ще одну команду – Мінарді, яка вічно відстає, – і перейменувала її в Торо Россо. Сьогодні, після кількох змін назви, вона, як і раніше, виконує роль "полігону" для обкатки молодих пілотів. Саме у складі цієї команди Себастьян Феттель несподівано приніс "сімейству" першу перемогу, вигравши Гран-прі Італії 2008 року.
Моментом, коли виробники енергетичних напоїв з Австрії по-справжньому заявили про себе, став сезон 2009 року. Рішення запросити в команду Едріана Ньюї нарешті почало приносити плоди – під зміну регламенту було створено машину, що помітно перевершувала лідерів минулого сезону: Феррарі та Макларен.
Варто також відзначити зміни у складі пілотів. Досвідчений Девід Култгард після закінчення сезону 2008 завершив кар'єру, а Себастьян Феттель пішов на підвищення. Уже на третьому етапі чемпіонату німець здобув першу перемогу для основного колективу Ред Булл, а Крістіан Хорнер уперше піднявся на подіум Формули-1 як керівник команди.
Цікавий факт: цю перемогу настільки ніхто не очікував, що в організаторів просто не знайшлося запису гімну Австрії, через що на честь команди на подіумі зіграли британський. Через цей випадок у Ред Буллі на всі наступні етапи брали спеціальну флешку, на якій була записана мелодія "Land der Berge, Land am Strome" (назва гімну Австрії).
Але якщо вигравати окремі перегони у 2009 році для "биків" несподівано стало майже звичною справою, то домогтися тріумфу в чемпіонаті все ж не вдалося. Причиною тому стала неймовірна комбінація з елементами блефу, яку провернув Росс Браун, унаслідок чого приватна команда Браун GP завоювала титули одразу в обох заліках. І про цю дивовижну історію у нас є окрема стаття.
Другий рік поспіль у Формулі-1 відбувалися глобальні зміни. Найважливішим нововведенням стала заборона на дозаправлення болідів під час перегонів, яка набула чинності 2010 року – рішення, яке й досі викликає суперечки серед уболівальників і фанатську ностальгію за "минулими часами".
Командам довелося знову створювати машини з нуля, і цього разу вже ніхто не міг заперечити очевидне: у Ред Булла вийшов найшвидший болід у пелотоні.
Разом із виходом "биків" у топгрупу, Хорнер поступово почав ставати зіркою Формули-1 разом із провідними пілотами та іншими керівниками. Однак ніжитися в променях слави йому не вдавалося – попри найкраще шасі, в гоночному колективі вистачало внутрішніх проблем.
Себастьян Феттель, хоча і був "висхідною зіркою", проте все ще не мав достатньо досвіду і часто припускався помилок. А Марк Веббер не хотів миритися з роллю другого номера – у нього були свої амбіції, і відсутність згоди між напарниками коштувала керівництву команди чимало сивого волосся.
Так, на Гран-прі Туреччини гонщики Ред Булл упевнено йшли до командного дублю, посідаючи перше і друге місця, проте їхня боротьба один з одним завершилася зіткненням. У результаті Феттель вибув із перегонів, а Веббер відкотився на третю позицію, пропустивши вперед пілотів Макларена. Ті, до речі, також влаштували видовищну дуель за перемогу – але без контактів.
Зрозуміло, після подібного інциденту керівництву команди довелося провести з пілотами серйозну виховну бесіду. Утім, коли йдеться про чемпіонські амбіції, рідко хто залишається слухняним.
Усе ускладнювалося тим, що поблизу, немов шуліки, постійно кружляли одразу три досвідчені чемпіони світу з інших команд, які використовують будь-яку помилку "биків" у своїх цілях: Фернандо Алонсо, Льюїс Гамільтон і Дженсон Баттон. Таким чином, у боротьбу за титул всерйоз були залучені одразу п'ять гонщиків.
Спроби розділити пілотів на першого і другого були неминучі, і на Гран-прі Великої Британії Ред Булл, на думку багатьох, з цим перегнула палицю, спричинивши справжній скандал. На тренуванні Феттель пошкодив переднє антикрило нового зразка. Після короткої наради Хорнер і Ньюї ухвалили рішення віддати німцеві єдиний наявний "актуальний" примірник, що залишився в наявності, – знявши його з машини Веббера.
Австралієць розцінив це як зраду. Уже в першому повороті перегонів він атакував напарника в максимально жорсткому стилі. У результаті боротьби Себастьян проколов колесо і відкотився в кінець пелотону.
Марк же проклав шлях до перемоги і після перетину фінішної межі єхидно сказав у радіоефір: "Непогано, як для пілота номер два". Ця фраза ще довго цитувалася фанатами, а вся ситуація стала темою номер один у пресі.
У другій половині сезону Хорнер опинився у вельми неоднозначній ситуації. З одного боку, Веббер вийшов уперед у чемпіонаті, і, за ідеєю, команда мала б працювати на нього. З іншого – Феттель, можна сказати, був вихованцем системи Ред Булл, і саме з ним керівництво пов'язувало майбутнє "биків".
До того ж німець користувався дедалі більшою популярністю у вболівальників: його почали активно підтримувати фанати Міхаеля Шумахера, з яким юного земляка пов'язували дружні стосунки.
Поки в Ред Буллі та Макларені пілоти раз у раз забирали очки один в одного, у Феррарі всі сили були зосереджені навколо Фернандо Алонсо. Його напарник Феліпе Масса був жорстко перетворений на "зброєносця", що, втім, теж викликало чимало суперечок і скандалів.
Якщо в Кубку конструкторів питання було практично вирішене, то в особистому заліку, який традиційно викликає найбільший інтерес у глядачів, усе залишалося вкрай заплутаним. За гонку до кінця сезону лідером чемпіонату був Алонсо, і експерти оцінювали його шанси на титул у 60%. Ще 30% віддавали Вебберу, який відставав на 8 очок, і лише 9% – Феттелю, що перебував у 15 очках від іспанця.
Таким чином, те, що в Ред Буллі дозволили пілотам боротися один з одним до самого кінця, призвело до неймовірно напруженої ситуації напередодні фінального етапу – Гран-прі Абу-Дабі 2010 року.
Після кваліфікації ситуація погіршилася ще сильніше. Якщо Феттель, чиї шанси на титул здавалися радше теоретичними, опинився на поулі, то ось Веббер стартував лише п'ятим – що важливіше, позаду Алонсо.
Проте командний місток Ред Булла спробував розіграти всі доступні карти, включно з тактичною взаємодією з "молодшою" командою Торро Россо: пілоту "телят" Хайме Альгерсуарі наказали пропустити Марка після його піт-стопа.
Проте Фернандо залишався попереду Марка. А щоб Себастьян став чемпіоном, іспанець мав фінішувати не вище п'ятого місця – що здавалося практично нездійсненною умовою. Допомогти могло лише диво. І цим дивом, абсолютно несподівано, став пілот-середняк Віталій Петров на Рено, який утримував Алонсо за собою майже половину дистанції, так і не давши тому себе обігнати.
Таким чином, несподівано титул дістався Себастьяну Феттелю. Едріан Ньюї святкував те, що вже в третій команді побудував чемпіонський болід, а Крістіан Хорнер, як керівник колективу, відзначав свій перший тріумф одразу у двох заліках.
Цікавий факт: після фінішу Гран-прі Абу-Дабі 2010 Крістіан Хорнер пообіцяв росіянину Петрову річний запас напоїв Red Bull. Однак виконав цю обіцянку лише наприкінці 2021 року – тоді схожу "нагороду" було призначено Ніколасу Латіфі, а Петров нагадав, що свою порцію він так і не отримав.
Після такого яскравого насиченого сезону 2010, Формула-1 немов увійшла в стан "перегріву". Проте глядачі чекали ще одного напруженого і видовищного чемпіонату.
Однак команда Ред Булл ще міцніше закріпилася на вершині: болід 2011 року став по-справжньому домінуючою машиною, і в сухих перегонах у суперників практично не залишалося шансів. Якась боротьба виникала лише в дощових умовах.
Що ж до внутрішнього протистояння – то з 2011 року таки вдалося впровадити поділ на першого та другого номерів. Звісно, Марк не хотів погоджуватися зі своїм статусом, проте автівки робилися з урахуванням побажань лише Себастьяна, що схилило ситуацію на користь німця.
Сезон 2012 розпочався з неймовірної лотереї: 7 різних переможців у 7 гонках, двоє з яких були представниками команд-середняків. Виною тому була нестабільність шин Піреллі, які були присутні у Формулі-1 лише другий сезон.
Однак у другій половині чемпіонату "бики" зуміли краще за інших знайти до них підхід і знову здобули значну перевагу над рештою. Переломивши ситуацію, Феттель та Ред Булл вибороли третій чемпіонський титул поспіль.
Якщо перше чемпіонство Себастьяну Феттелю приніс Віталій Петров, а друге і третє – геній Едріана Ньюї, то за четвертий титул німець насамперед завдячує Крістіану Хорнеру: у 2013 році ключову роль зіграли вже політичні ігри.
У першій половині сезону гонщики чотирьох різних команд постійно змінювали один одного на вершині подіуму. Однак переломним моментом стало Гран-прі Великої Британії, де у кількох пілотів під час перегонів вибухнули покришки.
Саме посилаючись на цей інцидент, Хорнер почав наполягати на тому, що шини небезпечні, і зажадав від Піреллі повернути покришки зразка 2012 року.
Його вимогу було задоволено. З цього моменту Ред Булл знову опинився у своїй лізі: Феттель виграв усі перегони після літньої перерви і завоював один із найлегших титулів в історії Формули-1.
Сезон 2014 року приніс у Формулу-1 чергову зміну регламенту: відбувся перехід на турбовані гібридні мотори V6 об'ємом 1,6 літра. Саме тоді почалася так звана "гібридна турбоера", що стартувала з тотального домінування команди Мерседес.
Загалом у Ред Булла був непоганий болід, проте його слабким місцем став двигун Рено, якому відверто не вистачало потужності. Про боротьбу за титул не могло бути й мови. Команді дісталися лише три перемоги в окремих перегонах – у ті рідкісні моменти, коли "Срібні стріли" допускали осічки.
Зміни відбулися і всередині колективу. На зміну Марку Вебберу, який завершив кар'єру, прийшов Даніель Ріккардо – вихованець системи Ред Булл, якому дійсно надали рівний статус із Феттелем.
За підсумками сезону молодий гонщик опинився в таблиці вищим за чотириразового чемпіона світу, що стало однією з причин, чому Себастьян зібрав речі і перейшов у Феррарі. Так завершилася багаторічна співпраця Феттеля і Хорнера. На обох чекав ще довгий шлях у Формулі-1 – але вже окремо.
До сезону 2015 року команда Ред Булл скотилася до статусу "третьої сили": її гонщики не змогли здобути жодної перемоги, обмежившись лише окремими подіумами.
Тим часом за кермом Торро Россо дебютував 17-річний Макс Ферстаппен – на той момент просто син колишнього пілота Формули-1 Йоса Ферстаппена. Хороші виступи молодого нідерландця ясно давали зрозуміти: підвищення до основного складу – питання часу.
Ключовим моментом цієї історії стало Гран-прі Росії, на якому росіянин Данііл Квят, який виступав за Ред Булл, врізався в Себастьяна Феттеля. Слід зазначити, що це був далеко не перший конфлікт між ними. Після сходження з дистанції німець підійшов до свого колишнього боса.
Про що саме говорили Феттель і Хорнер, залишилося за кадром, проте вже до наступного етапу – в Іспанії – Квята перевели назад до Торро Россо, а Ферстаппена підвищили в Ред Булл.
І заїзд на барселонській трасі засвідчив, що Крістіан Хорнер і Хельмут Марко мали абсолютну рацію: Макс Ферстаппен здобув перемогу у своїх перших же перегонах за нову команду.
Утім, варто зазначити, що став це можливим насамперед завдяки зіткненню між Льюїсом Гамільтоном та Ніко Росбергом, які виступали за домінуючий Мерседес. Вони зійшлися вже на першому колі та подарували шанс суперникам.
Попри перемогу Ферстаппена на Гран-прі Іспанії, загалом справи Ред Булла у 2016 та 2017 роках йшли вельми посередньо. Були окремі подіуми, траплялися й перемоги, проте про боротьбу за титули не доводилося говорити. Було абсолютно ясно: щось необхідно змінювати.
І тут знову важливу роль зіграв Хорнер. Він переконав керівництво Red Bull GmbH у тому, що основна причина проблем – силові установки Рено, та особисто опікався процесом переговорів із Хондою. У результаті угоду було досягнуто: у 2018 році на японські мотори перейшла молодша команда, а з 2019-го – і основний колектив.
Причому, на перший погляд, збоку це виглядало повним божевіллям. До цього кілька сезонів двигуни Хонда використовувала команда Макларен, і вони заробили собі просто катастрофічну репутацію – через хронічний брак потужності та постійні відмови. А на Гран-прі Японії 2015 року Фернандо Алонсо з відчаєм у голосі прокричав у командне радіо: "GP2 engine, GP2!"
Проте це рішення виявилося абсолютно правильним. Японська компанія почала стрімко прогресувати. І вже у 2019 році її силові установки стали цілком конкурентоспроможними. А на домашньому для Ред Булла Гран-прі Австрії Макс Ферстаппен здобув першу перемогу для моторів Хонда в епоху гібридних турбоагрегатів.
А в сезоні 2020 року Макс Ферстаппен став єдиним гонщиком, хто хоча б намагався нав'язати боротьбу Мерседесам, які домінували. У вкороченому "ковідному" чемпіонаті нідерландець зумів здобути дві перемоги.
Можливо, цей результат міг би бути кращим, однак, крім технічного відставання, свою роль зіграли й регулярні прорахунки стратегів Ред Булла – занадто ранні піт-стопи нерідко позбавляли Макса навіть найменших шансів поборотися за вершину подіуму.
До 2021 року мотори Хонда нарешті досягли того рівня, за якого Ред Булл міг змагатися з Мерседесом майже на рівних. Так почалася битва Макса Ферстаппена та Льюїса Гамільтона за титул – протистояння, яке стало одним із найяскравіших і найдраматичніших в історії Формули-1.
Коли боротьба йде між суперниками, настільки близькими за швидкістю і рівнем, вирішальною може виявитися будь-яка дрібниця. Протистояння велося на всіх фронтах. І, зрозуміло, величезну роль у закулісних інтригах грали боси колективів – Крістіан Хорнер і Тото Вольф.
Між двома гонщиками, що славляться агресивним і непоступливим стилем пілотажу, регулярно виникали спірні ситуації. До того ж у сезоні 2021 у команд з'явилася можливість безпосередньо зв'язуватися з дирекцією перегонів під час заїзду – і ці переговори нерідко транслювалися в ефір.
Зрозуміло, в кожній подібній ситуації і Крістіан, і Тото намагалися всіма силами виправдати свого підопічного і перекласти відповідальність на суперника. Кожен наводив безліч аргументів, прагнучи чинити тиск на суддів. І все ж відчувалося, що в подібних іграх у "Срібних стріл" було більше досвіду.
Хоча до фінальних перегонів сезону обидва претенденти підійшли з рівною кількістю очок, ініціатива явно була на боці гонщика Мерседеса. У другій половині "Срібні стріли" провели технічні оновлення – серед іншого, впровадили "присідаючу" підвіску і так званий "ракетний двигун". Останній був значно потужнішим за стандартний, але й розрахований лише на три етапи замість звичайних семи-восьми.
Болід Гамільтона був відчутно швидшим, і він просто виїжджав уперед від Ферстаппена. Знову виникла ситуація, в якій підопічному Хорнера могло допомогти тільки диво. І цим дивом несподівано став гонщик-аутсайдер Ніколас Латіфі, який розбив свій болід за п'ять кіл до фінішу і тим самим спровокував вихід машини безпеки.
Поки Бернд Майландер (водій сейфті-кара) вів пелотон, боси команд знову почали активно тиснути на гоночну дирекцію. Зрештою Крістіану вдалося переконати Майкла Массі відновити перегони – нехай і лише на одне коло. Цього виявилося достатньо: Макс випередив Льюїса і став чемпіоном світу.
Формула-1 отримала один із найдраматичніших і найбільш обговорюваних моментів у своїй історії. Навіть через чотири роки останнє коло Гран-прі Абу-Дабі продовжує збирати мільйони переглядів на YouTube і в соцмережах.
На цьому все, зрозуміло, не закінчилося. По-перше, команда Мерседес подала кілька протестів, проте всі вони були відхилені. По-друге, послідував величезний резонанс у ЗМІ, і офіційним особам Ред Булла, включно з Хорнером, довелося регулярно відповідати на критику.
Утім, "королева автоспорту" знала чимало випадків, коли титул діставався у спірній ситуації. І найкраще, що міг зробити новоспечений чемпіон – це довести свою силу знову, завоювавши наступний трофей уже без жодних сумнівів.
Власне, так і сталося. У сезоні 2022 року Ред Булл і Феррарі представили боліди, приблизно рівні за швидкістю. Причому на початку чемпіонату "бики" зіткнулися з проблемами надійності. Однак у Шарля Леклера не вистачало ані досвіду боротьби за титул, ані необхідної психологічної стійкості. Уже з четвертого етапу Макс Ферстаппен перехопив ініціативу і не залишив своєму супернику жодного шансу.
А 2023 року в стані Ред Булла стався симбіоз найкращого боліда і, на думку більшості експертів, найсильнішого гонщика. У підсумку "бики" виграли 21 перегони з 22 – результат, що не має аналогів в історії. Ферстаппен же оформив рекордну серію з десяти перемог поспіль і на Гран-прі Італії перевершив досягнення легендарного Альберто Аскарі, яке трималося понад 70 років.
Для всієї команди Ред Булл це був справжній пік слави. Макс Ферстаппен, Едріан Ньюї та Крістіан Хорнер вкотре вписали свої імена в історію автоспорту.
Але будь-які казки мають дещо спільне – вони рано чи пізно закінчуються. Сезон 2024 розпочався з продовження домінування Ред Булла. Однак після п'яти етапів, немов грім серед ясного неба, прогриміла заява про те, що команду залишає Едріан Ньюї.
З досвіду минулих років здавалося, що чемпіонат вдасться доїхати до кінця відносно спокійно. Однак проблеми почалися куди раніше, ніж очікувалося. Уже до Гран-прі Іспанії ініціативу перехопив Макларен – їхній болід після серії оновлень став швидшим.
Але замість очікуваного згуртування, у стані "биків" розгорілися внутрішні конфлікти. Крістіан Хорнер і Гельмут Марко почали звинувачувати один одного в усіх невдачах.
Утім, напруга між ними наростала ще з 2022 року, після смерті Дітріха Матешица – творця Red Bull GmbH, для якого доктор Марко був "правою рукою". З приходом нових власників влада Хорнера почала значно посилюватися.
На тлі цієї корпоративної боротьби складалося враження, що про перегони вони й зовсім забули. По суті, Макс Ферстаппен залишився один у своїй битві за титул, яка все ще тривала. І гонщику довелося докласти чимало зусиль, щоб утримати чемпіонство.
Паралельно з цим активізувався Тото Вольф. Після оголошення про перехід Льюїса Гамільтона до Феррарі у 2025 році, очільник Мерседеса почав шукати нового першого пілота.
У новинах раз у раз з'являлися заголовки про можливі переговори між Максом і "Срібними стрілами". Однак у розпал боротьби за чемпіонство нідерландець не наважився на розрив контракту з Ред Буллом. А Крістіан Хорнер одного разу іронічно заявив: "Якщо Вольф так хоче Ферстаппена – нехай забирає Йоса".
До слова, Ферстаппен-старший, який часто приїжджав на перегони підтримувати сина, також не раз потрапляв під гарячу руку Хорнера. Крістіан не приховував, що йому набагато спокійніше працювати, коли Йос залишається вдома.
До всього іншого, на початку 2024 року репутацію Хорнера сильно підмочив скандал: одна зі співробітниць звинуватила його в тому, що він надіслав їй фотографію непристойного характеру. Хоча до гучних судових розглядів справа не дійшла, тема досі спливає в жартах фанатів і в коментарях під постами команди.
З початком поточного сезону падіння Ред Булла продовжилося. Хоча Макс Ферстаппен зміг виграти дві гонки, проте темпу в боліда явно не вистачає, щоб стабільно конкурувати з Маклареном.
Навіть попри помилки суперників, нідерландець відстає на 69 очок. І всередині колективу багато хто визнає, що про боротьбу за титул більше не йдеться. Саме в такій ситуації і було ухвалено рішення про звільнення Крістіана Хорнера.
Останніми роками складалося враження, що наш герой став зіркою, яка втратила почуття міри, і його усунення від обов'язків здавалося питанням часу.
Проте все ж не варто забувати, що за свою кар'єру він вивів команду-середняка на топрівень. Під керівництвом Хорнера одразу два пілоти завоювали по чотири чемпіонські титули, зрівнявшись із легендарним "Професором" Аленом Простом.
Звичайно, можна приписати успіхи Феттеля інженерному генію Едріана Ньюї, а перемоги Ферстаппена – пілотажному таланту нідерландця. Але важливо розуміти, що заслуга керівника теж велика. Насамперед Крістіан Хорнер зумів зібрати в одному колективі всіх необхідних людей, щоб конвеєр чемпіонських титулів запрацював.
