28 вересня – чемпіонат світу-2025, Кігалі (Руанда), групова гонка
Чемпіонат світу за традицією завершував "королівський" вид програми – групова гонка серед чоловіків. Враховуючи складність її рельєфу, головний фаворит був очевидний – Тадей Погачар. Втім, болісна поразка словенця в розділці тижнем раніше дарувала надію на інтригу в боротьбі за веселкову майку. Проте всі ці надії виявилися марними – Погачар вкотре декласував суперників і вдруге поспіль став чемпіоном світу.
Словенець знову вирішив розпочати активні дії дуже рано. У першу атаку він пішов приблизно за 105 км до фінішу, коли гонщики виїхали на велике коло дистанції та штурмували найважчий підйом дня – Мон Кігалі. Перед вершиною цього підйому словенець вирішив просіяти групу, і пройти цей просів зуміли лише Хуан Аюсо та Ісаак Дель Торо. При чому, для останнього прискорення Погачара стало несподіванкою, мексиканець у той момент знаходився в глибині пелотону та був змушений самотужки закривати просвіт до дуету лідерів.
Таким чином, попереду залишилися три гонщики UAE Emirates. І одразу ж згадувалися розмови про те, що представники UAE Emirates з інших збірних будуть у цій гонці допомагати Погачару – особливо активно цю тему "розганяла" бельгійська преса.
Проте тріо дуже швидко перетворилося на дует. Вже на наступному підйомі, Мур де Кігалі, Аюсо різко відстав від своїх колег по групі лідерів. Мур де Кігалі – це короткий (всього 300 метрів), проте дуже крутий (середній градієнт – 14,7%) підйом, вкритий бруківкою. Це зусилля приблизно на одну хвилину роботи, і на такому короткому відрізку Аюсо відстав аж на 20 секунд!
Як виявилося в подальшому, це не була раптова криза Хуана – просто з доланням бруківки у нього виникли колосальні проблеми. Він прекрасно почувався на асфальтованих підйомах, проте страждав і на іншому вкритому бруківкою підйомі – Кот де Кіміхуруруа. У підсумку Аюсо фінішував восьмим, хоча, якби всі підйоми траси були асфальтованими, то мав би чудові шанси на медаль.
Повертаючись до теми допомоги Погачару з боку його партнерів по UAE Emirates – від Аюсо її ніхто і не очікував, знаючи дуже непрості стосунки іспанця з Тадеєм та той факт, що наприкінці сезону він команду покидає.
А ось Дель Торо дійсно відпрацював на Погачара як грегарі – навіть попри те, що перед стартом мексиканець входив до п’ятірки головних фаворитів. Як би там не було, у дуелі проти словенця Ісаак у будь-якому випадку виглядав явним андердогом. І більшість гонщиків у такій ситуації почали би сачкувати та відсиджуватися на колесі у фаворита, а Дель Торо сумлінно кооперував з Погачаром, навіть тоді, коли було видно, що сили вже покидають його.
За 78 км до фінішу мексиканцеві уже було важко і він починав відставати від Тадея, проте той вирішив на нього почекати, розуміючи, що, перевівши подих, Ісаак ще може бути йому корисним. Навіть після цього Дель Торо не перестав виходити на зміни та допомагати Погачару, а за 66 км до фінішу таки відстав остаточно. І те, як різко Ісаак випав з колеса словенця, більше нагадувало на грегарі, який віддав усі сили роботі на капітана та практично став, а не гонщика, який був стурбований максимально високим особистим результатом.
У підсумку Дель Торо фінішував сьомим. Звичайно, можна говорити про те, що просто його молодий організм не переварив належним чином настільки довгу та складну дистанцію. Проте, відверто кажучи, мексиканець виглядав гонщиком, який думав про допомогу капітану не менш, ніж про власний результат. Звичайно, не дуже хочеться бачити таке на чемпіонатах світу, проте якось боротися з таким явищем вкрай важко.
Втім, варто сказати, що далеко не всі гонщики UAE Emirates у цій гонці працювали на Погачара наперекір інтересам своєї збірної. Той же Джей Вайн сумлінно відпрацював на Джея Хіндлі та зійшов з гонки. Ставка австралійців на гонщика Red Bull Bora не спрацювала – він потрапив у глибоку кризу наприкінці гонки, і замість боротьби за медалі фінішував лише 16-м. Думаю, Вайн, який тиждень тому завоював срібло в розділці, точно був здатен на щось більше.
Так чи інакше, Погачар, скориставшись допомогою Дель Торо, пішов у 66-кілометрове переможне соло – найдовше на чемпіонатах світу з часів Вітторіо Адорні (90 км на ЧС-1968 у Імолі). Тадей став першим гонщиком у історії, який двічі поспіль в одному сезоні виграв Тур де Франс і групову гонку чемпіонату світу. Двічі це вдавалося зробити і Едді Мерксу, проте не поспіль: у 1971 і 1974 роках.
А за спиною Погачара розгорталася цікава боротьба за срібну та бронзову нагороди. Ремко Евенепул після блискучої перемоги в розділці збирався кинути виклик словенцеві в груповій гонці. Проте спершу він не зумів відповісти на атаку Тадея на Мон Кігалі, а потім двічі зупинявся для заміни велосипеда. При чому, друга заміна була проведена вкрай невдало: Ремко довелося довго чекати на технічку збірної Бельгії, на цьому він втратив щонайменше 30 секунд зайвого часу.
Після фінішу Евенепул розповів, з чим були пов’язані ці заміни велосипеда. Він заявив, що на атаку Погачара на Мон Кігалі він не зумів відповісти через те, що на його байку зламалося сідло – перша зміна велосипеда була пов’язана саме з цим.
Причина другої зміни, за словами гонщика, також була пов’язана з сідлом. Евенепул стверджує, що воно було встановлене під неправильним кутом, через що Ремко довелося працювати в некомфортній для себе позиції, а це спричинило біль у поясниці та підколінних сухожиллях. Хоча механік гонщика, Даріо Клук, після фінішу заявив, що не розуміє причини другої заміни велосипеда: він перевірив його тричі, і, за його словами, все було гаразд.
Також Евенепул заявив, що приїхав на чемпіонат світу в чудовій формі, проте в четвер у нього почалися проблеми з травленням. Все це просто спроби знайти виправдання поразці чи реальні факти? Сказати важко, особливо знаючи складний характер бельгійця і його невміння приймати поразки. Відділити мух від котлет тут дуже важко. Проте навряд чи Ремко став би двічі зупинятися для заміни велосипеда просто для того, щоби знайти виправдання для своєї поразки.
У підсумку Евенепул завоював срібло, провівши результативну атаку з групи переслідувачів за 21 км до фінішу. Чи міг Ремко добитися чогось більшого, ніж просто завоювання срібла на відставанні в півтори хвилини від Погачара? Сказати важко.
Те, що бельгієць двічі наздоганяв групу після заміни велосипеда та, попри все це, став другим, говорить про те, що того дня він дійсно був дуже сильним. Чи достатньо сильним для того, щоби обіграти Погачара? Навряд чи. В цьому плані дуже показово було те, що після того, як Евенепул скинув своїх попутчиків за 21 км до фінішу та почав працювати сам-на-сам проти словенця, його відставання не скоротилося, а, навпаки, зросло.
Тому, гадаю, Ремко було під силу створити видимість боротьби зі словенцем і програти йому значно менше часу, ніж розділило їх на фініші. Проте обіграти Тадея в той день він би не зміг, навіть якби гонка склалася для нього ідеально.
Як би там не було, навіть срібло дозволило Евенепулу встановити ряд рекордів. Для нього ця медаль стала восьмою в кар’єрі на чемпіонатах світу в елітній категорії. За цим показником він обійшов Алехандро Вальверде, Фабіана Канчеллару та Тоні Мартіна та став одноосібним рекордсменом.
📊Riders who received most medals at 🌈World Championships (🚹Men Elite, RR+ITT):8: 🇧🇪Evenepoel7: 🇪🇸Valverde, 🇩🇪Martin, 🇨🇭Cancellara5: 🇮🇹Ganna4: 🇪🇸Freire, 🇧🇪Van Steenbergen, 🇫🇷Poulidor, 🇮🇹Binda, 🇫🇷Darrigade, 🇧🇪Van Looy, 🇺🇸LeMond, 🇬🇧Boardman, 🇩🇪Rich, 🇧🇪van Aert
Також чемпіонат світу-2025 у виконанні Евенепула – це лише п’ятий випадок у історії, коли на одному чемпіонаті світу гонщик взяв медаль і в груповій гонці, і в розділці. При чому, Ремко – єдиний в історії, кому це вдавалося зробити двічі за кар’єру.
📊Medal in both 🌈World Championships ⏱ITT + 🛣RR:➡️Same season:‘25: 🇧🇪Evenepoel (⏱️🥇/ 🛣️🥈)‘22: 🇧🇪Evenepoel (⏱🥉/🛣🥇)‘20: 🇧🇪van Aert (⏱🥈/🛣🥈)‘95: 🇪🇸Olano (⏱🥈/🛣🥇)‘95: 🇪🇸Indurain (⏱🥇/🛣🥈)➡️Career:🇨🇭Küng (⏱’22🥈/🛣’19🥉)🇫🇷Jalabert (⏱’97🥇/🛣’92🥈)
Зазначимо, що партнер Евенепула по збірній Бельгії, Ілан Ван Вілдер, який у розділці несподівано завоював бронзу, в груповій гонці нічим допомогти Ремко не зміг. Він рано потрапив у завал разом із Марком Солером, і обоє були змушені зійти з дистанції. Ван Вілдер зламав зап’ястя та пропустить заключну частину сезону.
Окрім цього, рано зійшли з дистанції Жуліан Алафіліпп і Еган Берналь. При чому, француз перед сходом встиг навіть здійснити виставкову атаку. Типова для нього поведінка – якщо вмирати, то з піснею.
Ну а в боротьбі за бронзу Бен Хілі виявився сильнішим за Маттіаса Ск’єлмосе, провівши результативну атаку за 6 км до фінішу. До цього вони разом з Евенепулом втрьох тривалий час переслідували Погачара, зумівши далеко відірватися від інших суперників. Проте у цій боротьбі за 2 медалі третім лишнім виявився данець. Ну а Хілі приніс Ірландії першу медаль в чоловічій групові гонці чемпіонату світу з 1989 року, коли легендарний Шон Келлі також завоював бронзу.
Топ-5 замкнув Томс Скуїньш. "Несподівано" скажете ви? А латвієць фінішував у топ-5 і на минулорічному чемпіонаті світу, і на Олімпіаді в Парижі. Окрім нього, фінішувати в чільній п’ятірці в усіх трьох цих гонках вдалося лише Ремко Евенепулу. Гонщик Lidl Trek просто прекрасно терпить рельєф як для його нескромних антропометричних даних. Сам Скуїньш після фінішу пожартував на цю тему, назвавши себе чемпіоном світу в ваговій категорії 70+ кг.
Тривалий час у групі зі Ск’єлмосе, Евенепулом та Хілі їхав і Том Підкок. Проте за 45 км до фінішу від випав із цього формування разом із Хіндлі. Криза британця виявилася не настільки глибокою, і він принаймні фінішував десятим.
Прімож Рогліч провів доволі бліду гонку, не зумівши ні надати вагомої допомоги Погачару, ні самому показати високий результат – лише 11 місце на фініші. Варто зазначити, що словенець обрав доволі сумнівну стратегію підготовки до чемпіонату світу. Він провів висотний збір і прилетів у Кігалі лише в п’ятницю, залишивши собі мінімум часу на акліматизацію.
Вундеркінд Поль Сейксас, який під час чемпіонату світу відсвяткував свій 19-й день народження, проїхав повну дорослу програму: розділку, змішану естафету та групову гонку. При чому, в цій пекельній груповій гонці він не лише зумів дістатися фінішу, а й став найкращим у складі збірної Франції – 13 місце.
Не дістався фінішу єдиний представник України – Анатолій Будяк. Можна лише дивуватися, чому рік за роком збірну України на чемпіонаті світу представляє далеко не найсильніший гонщик країни, який на ці чемпіонати світу не мав би потрапляти за спортивним принципом.
Які ж враження залишилися від групової гонки чемпіонату світу? Неоднозначні. З одного боку – цікава, різноманітна траса в незвичній локації, чудова атмосфера з величезними натовпами вболівальників біля дороги.
З іншого – траса занадто важка. 267 км, рекордні 6000 метрів (цифри, які навіть на королівських етапах Гран турів зустрічаються вкрай рідко) вертикального набору висоти – це точно перебір. Про це говорили і самі гонщики: це була чистої води гонка на виживання, де було нуль тактики – все вирішувало просто те, скільки сил у тебе в ногах. А це вже, вибачте, не велоспорт, а якась легка атлетика чи триатлон.
Ще безглуздіше все це виглядає в багаторічному контексті. Нинішній чемпіонат світу став лише другим у серії з чотирьох поспіль гірських трас групової гонки – це явний перебір. Ставити такі траси раз на 10 років для різноманіття – це круто. 4 роки поспіль, ще й у епоху домінування Погачара – це ідіотизм і виглядає як повне сприяння словенцеві на шляху до статусу рекордсмена чемпіонатів світу.
Цифри підтверджують та прекрасно ілюструють надмірну складність групової гонки. Розрив між першим і десятим місцем на фініші склав 9 хвилин і 5 секунд. Після Другої світової війни лише 6 разів ця цифра була більшою.
Сумарно до фінішу дісталися лише 30 гонщиків – найменше з часів іншого супергірського чемпіонату світу, який відбувся в 1995 році в колумбійській Дуїтамі. Якщо брати не у кількісному, а у відсотковому співвідношенні, то до фінішу дісталися лише 18,2% гонщиків, які вийшли на старт. Лише одного разу цей показник був меншим – 13,2% у 1980 році. Тоді чемпіонат світу приймав Салланш у французьких Альпах, і на кожному колі дистанції гонщики долали підйом Кот де Домансі. Все те саме чекає на них і на чемпіонаті 2027 року.
Проте варто зазначити, що така мала кількість гонщиків, що дісталися фінішу, пов’язана не з тим, що всі решта сходили з дистанції за власною ініціативою. Справа в тому, що організатори встановили правило, згідно з яким наприкінці кожного кола дистанції з гонки знімаються всі гонщики, які на цей момент уже програють більше 10 хвилин.
1 – 5 жовтня – чемпіонат Європи, Дром-Ардеш (Франція)
Одразу після чемпіонату світу на гонщиків чекає ще і чемпіонат Європи, який цього року відбудеться не у звичний серпневий часовий слот, а на початку жовтня. Зазначимо, що цього року чемпіонат Європи відзначає свого роду ювілей – лише вдесяте в історії на ньому змагатиметься еліта, а не лише молодіжні вікові категорії.
Відбудеться він у департаментах Дром і Ардеш регіону Овернь-Рона-Альпи у Франції. Порівняно з чемпіонатом світу, маршрут буде більш лайтовим. Розділка в еліти відбудеться в середу, 1 жовтня. Її дистанція становитиме лише 24 км. Більша частина дистанції – рівнинна, лише на фініші на гонщиків чекає підйом дистанцією в 1,1 км з середнім градієнтом у 5%. Певним чином вплинути на підсумкові результати він може, проте точно не стане вироком для "паркетних" роздільників.
Склад учасників буде, відверто кажучи, навіть сильнішим, ніж на чемпіонаті світу, де важкий рельєф відлякав багатьох чистих роздільників. Ремко Евенепул планує виступити в розділці, попри те, що на переліт і акліматизацію після групової гонки в нього буде менше трьох діб. Саме тому його статус як головного фаворита під великим запитанням: відновитися після пекельної групової гонки в Кігалі за такий короткий термін і в умовах перельоту буде дуже важко.
Натомість, цілеспрямовано готувалися до чемпіонату Європи такі чисті роздільники, як Філіппо Ганна та Джошуа Тарлінг. Цікаво буде поспостерігати за молодим партнером Евенепула по збірній Бельгії Алеком Сегартом, який наприкінці сезону перейде з Lotto в Bahrain Victorious.
Бойовий склад привезли швейцарці – за медалі можуть поборотися і Штефан Кюнг, і Штефан Біссеггер. Тим більше, що обидва тяжіють саме до розділок не надто великої дистанції. Сильний склад привезли і господарі, збірна Франції – Бруно Армірай та Ремі Каванья. Є великі питання щодо сили в розділках одноденного формату Жоау Алмейди. Натомість, стабільно сильно в гонках такого формату виступає його партнер по збірній Португалії Нельсон Олівейра.
Що стосується групової гонки, яка відбудеться в неділю, 5 жовтня, то вона також буде гірською, проте не настільки екстремальною, як на чемпіонаті світу. Це стосується і дистанції: "всього" 203 км замість 267.
Що стосується рельєфу (сумарний набір висоти – 3400 метрів проти 6000 на ЧС-2025), то головні його складнощі будуть розташовані на першій половині дистанцї. Буквально зі старту гонщики почнуть штурмувати підйом Коль ду Мулен – 4 км з середнім градієнтом у 5,1%. Далі – спуск і рівнина. Через 47,5 км після старту гонщики заїдуть на перше з трьох великих кіл. Там головним випробуванням буде перевал Сен Ромен де Лерпс – 7 км з середнім градієнтом у 7,2%. Окрім нього, на великому колі також долатиметься короткий, проте крутий підйом Валь д’Енфер – 1,6 км, 9,7%.
Після трьох великих кіл гонщики заїдуть на три малих кола. На них перевалу Сен-Ромен де Лерпс уже не буде, лише Валь д’Енфер, який подолають ще тричі. Безумовно, потрійне проходження Сен Ромен де Лерпс у середині гонки призведе до відчутної селекції та серйозно вдарить по ногах гонщиків. Проте вирішуватиметься доля гонки на більш панчерських останніх трьох колах дистанції, що дає шанси поборотися за перемогу більш широкому колу гонщиків.
Втім, головний фаворит гонки все одно той самий – Тадей Погачар. Головне питання може полягати у відновленні словенця після чемпіонату світу та у його мотивації, пам’ятаючи, що через 6 днів після цього на нього чекатиме ще й Ломбардія. Пріможа Рогліча на чемпіонаті Європи не буде, проте загалом склад збірної Словенії дуже сильний. Імовірність того, що наступного року в пелотоні ми не побачимо майки чемпіона Європи, дуже висока.
Хто ж може кинути виклик Погачару? Звичайно, варто згадати того ж Евенепула. Проте той факт, що він планує їхати і розділку, б’є по його шансах – тим більше, що у поточному сезоні у Ремко з відновленням серйозні проблеми. Запасним планом для збірної Бельгії може стати Максім Ван Гілс, якому така траса підходить судово. Проблема лише в тому, що у поточному сезоні він дуже далекий від самого себе зразка минулого року.
Дуже сильний склад привезла збірна Данії. Окрім Маттіаса Ск’єлмосе, який на чемпіонаті світу зупинився за крок від медалей, на старт вийдуть і такі зірки як Мадс Педерсен і Йонас Вінгегор. Хоча не виключено, що лідером данців все одно буде Ск’єлмосе. Для Педерсена рельєф може виявитися занадто складним, а здібності Вінгегора як одноденника викликають чимало сумнівів.
На відміну від чемпіонату світу, в груповій гонці чемпіонату Європи не буде бруківки, тому Хуан Аюсо має значно кращі шанси таки заїхати на подіум. Жоау Алмейда також може поборотися за подіум – тут його шанси вищі, ніж у розділці. Головною ставкою господарів, збірної Франції буде той же Жуліан Алафіліпп – питання лише в тому, чи встигне він відновитися після хвороби. Запасним варіантом може стати Валентен Паре-Пентр.
Рафал Майка вирішив попрощатися з великим спортом усе ж не на Турі Польщі, а на чемпіонаті Європи – і маршрут йому підходить непогано. Небезпечною темною конячкою буде і чех Матіас Вачек.
– Потакання пропалестинським протестам під час Вуельти прогнозовано відкрило ящик Пандори. Слідом за іспанцями активізувалися й італійські ультраліві, які пообіцяли серйозні акції протесту під час Джиро дель’Емілія (4 жовтня), якщо на старт вийде Israel Premier Tech.
Команда Сільвена Адамса спершу запропонувала варіант із виступом без слова Israel у назві, проте такий варіант активістів не влаштував. І знову ми стикнулися з тим же самим, що й у Іспанії: потаканням з боку місцевої влади. Уряд регіону Емілія-Романья, який, до того ж, є одним із спонсорів гонки, також виступив проти участі Israel Premier Tech. У підсумку команда в гонці участі таки не візьме.
Також активно ходять чутки, що на наступний сезон Israel Premier Tech таки змінить свою назву та відмовиться від ізраїльської реєстрації. Тим більше, що таку вимогу поставив команді й виробник велосипедів Factor, який є технічним спонсором команди. Поки що в команді чутки про зміну назви спростовують, проте чим далі, тим менше віриться у те, що команда вистоїть у цій боротьбі.
– Словенський талант Якоб Омрзел із наступного сезону перейде з молодіжної в дорослу команду Bahrain Victorious. 19-річний гонщик, який цього року виграв молодіжну Джиро д’Італія, підписав контракт на два роки – до кінця 2027 року.
A post shared by Team Bahrain Victorious (@teambahrainvictorious)
– Третій у історії об’єднаний чемпіонат світу в 2031 році відбудеться в Трентіно (Італія). А це значить, що групова гонка на шосе, цілком імовірно, знову буде гірською за рельєфом. Останніми роками пішов явний перекос у цей бік.
– Lidl Trek нарешті офіційно оголосив про підписання 5-річного контракту з Хуаном Аюсо. 23-річний іспанець ще не встиг перейти у нову команду, як перший конфлікт уже виник. Маттіас Ск’єлмосе заявив, що команда нічого не говорила йому про можливе підписання Аюсо, і що він не хоче ділитися своїми капітанськими повноваженнями на Гран турах.
– Міжнародний союз велосипедистів (UCI) затвердив календар Світового туру на 2026 рік. Тур Швейцарії буде скорочений з 7 етапів до 5. Справа в тому, що жіноча версія гонки складалася всього з 3 етапів, і це в Швейцарії сприймалося як прояв гендерної нерівності. З наступного року і чоловіки, і жінки проїдуть по 5 етапів з 17 до 21 червня. Скорочення Туру Швейцарії з 7 до 5 етапів може вдарити по репутації гонки як важливої стадії підготовки до Тур де Франс – усе більше гонщиків вибиратимуть Критеріум Дофіне.
Чергова ілюстрація того, що боротьба за гендерну рівність у велоспорті до добра не доводить. Одразу пригадується історія Туру Каліфорнії, де для жіночої версії гонки вимагали однакові з чоловіками розміри призових. Знизити призові для чоловіків організатори не могли, а підвищити жіночі до рівня чоловічих не вистачало грошей. Як підсумок – гонка просто закрилася.
– Давід Лаппартьєн втретє обраний президентом UCI – він обійматиме свою посаду ще протягом чотирьох років.
– Легендарний норвежець Александер Крістофф оголосив про завершення кар’єри. Останньою гонкою для нього буде Тур Лангкаві (28 вересня – 5 жовтня). Остання мета 38-річного гонщика UnoX – досягти позначки в 100 професійних перемог. Наразі їх 98, проте скромний рівень Туру Лангкаві дає йому шанси досягти поставленої мети.
