Коли мова заходить про допінг у футболі, медіа зазвичай витягують із шухляди п’ять гучних імен: Марадона, Гвардіола, Фред, Погба, Онана.
Чому? Бо топи завжди в топі. Запитайте ChatGPT про найвідоміші допінгові скандали — і він видасть цей список, наче заготовлений прес-реліз.
Але чи означає це, що допінг у футболі — рідкісний гість? Чи, може, ми бачимо лише верхівку айсберга, а справжня гра відбувається в тіні?
Його ім’я — Лофті Ель Бусіді. Німецько-марокканський атакувальний півзахисник, який починав у другій команді "Майнца" в кінці 90-х, а завершив кар’єру в третьому дивізіоні Іспанії у 2010-му.
За 15 років на полі він бачив усе: від таємничих "добавок" до крапельниць без пояснень — і один допінг-контроль за всю кар’єру. Цей момент запустив у ньому внутрішнє свердло: що ж насправді коїться у світі футболу?
Кілька років тому Ель Бусіді взявся за магістерську роботу. Тема — зрозуміла. Зі своїм багажем контактів у футбольному світі він розіслав анонімні опитування гравцям із Німеччини, Іспанії та Швеції.
Відповіді прийшли від 124 футболістів. Висновки: від 14% до 30% гравців зізналися, що вживали допінг протягом останнього року. Найменше — у Швеції. Найбільше — у Німеччині та Іспанії.
"Я навіть не думав, що до цього ніхто не робив подібного дослідження, — розповідає Ель Бусіді. — Тема чутлива, але я був гравцем. Мені довіряли".
Серед тих, хто зізнався, найпопулярнішими були стероїди. Дехто купував їх сам, але більшість просто брали те, що давали клуби, не задаючи питань.
"Гравці часто не знали, що саме заборонено у футболі, — каже Ель Бусіді. — Коли я ділився результатами, дехто вперше усвідомлював, що відбувається навколо. Травми, які гоїлися за тиждень. Шанс спійматися? Майже нульовий. Тож який сенс зупинятися?"
Футбольна індустрія не була в захваті від його роботи. Науковий керівник Ель Бусіді в Майнці спочатку підтримав ідею масштабного дослідження з більшою вибіркою та доступом до клубів, але швидко остудив ентузіазм: "Лофті, ідея крута, але в тебе будуть проблеми".
І він не помилився. Ель Бусіді звертався до кількох клубів, щоб розширити дослідження. Відповідь була однакова: "Ні".
"Ніхто не хоче, щоб їхній клуб асоціювали з допінгом, — пояснює він. — Навіть якщо це просто дослідження".
У квітні 2025 року Daily Mail кинув бомбу заголовком, гідним таблоїдів: "Зірки Прем’єр-ліги серед дев’яти футболістів, які здали позитивні допінг-проби з 2022 року, але нікого не дискваліфікували". Джерело: офіційні дані UK Anti-Doping (UKAD).
Усі дев’ятеро гравців досі на полі, бо Футбольна асоціація Англії (FA) вирішила, що речовини вживалися з "медичних причин" або "в межах дозволеного". Що саме дозволено? Це питання зависло в повітрі.
The Sun додав жару: у 2023-му позитивні проби здали ще четверо футболістів, двоє з яких — із клубів Прем’єр-ліги. Два кейси досі блукають десь у лабіринтах дисциплінарної системи. Жодних імен. Жодних прес-релізів.
У списку заборонених речовин — Тамоксифен (допомагає скидати вагу без втрати сили), Тріамцинолон (стимулює ріст м’язів) та Амфетамін (дає витривалість, щоб бігати до світанку).
UKAD стверджує: позитивна проба — не завжди допінг. Якщо гравець має "медичні показання", він може отримати TUE (дозвіл на терапевтичне використання). FA на своєму сайті пише: "Процес суворий і детальний. TUE видають, лише якщо немає інших дозволених ліків".
Звучить солідно, але межа між терапією та маніпуляцією розмита, як лінія офсайду в матчі без VAR.
Допінгові історії у футболі — не новина. У 2004-му Арсен Венгер прямо заявив: у кількох новачків "Арсеналу" виявили підозріло високий рівень еритроцитів.
"Клуби іноді дають допінг, замаскований під 'вітамінки', а гравці навіть не здогадуються", — сказав він тоді.
Гвардіола у 2001-му отримав бан за нандролон. Абель Шав’єр відсидів 18 місяців за діанабол у 2005-му. Стам і Давідс також попалися на нандролоні. Насрі у 2016-му дискваліфікували за надмірну крапельницю, а Фреда у 2015-му — за маскувальний діуретик.
Михайло Мудрик здав позитивну пробу на мельдоній після зборів зі збірною України. Він заперечує провину, але ризикує пропустити чотири роки.
Поль Погба у "Ювентусі" попався на DHEA, речовині, що підвищує тестостерон. Спочатку йому дали чотири роки, але після апеляції скоротили до 18 місяців.
Андре Онана у 2021-му отримав річний бан за той самий діуретик, що й Фред. Сказав, що випадково випив ліки дружини, думаючи, що це аспірин. CAS скоротив термін до 9 місяців.
Але це все дрібниці порівняно з росією.
У 2017-му стало відомо, що їхня футбольна збірна на ЧС-2014 була частиною державної допінгової програми. Гравці здавали чисті проби заздалегідь, щоб прикрити майбутні позитивні тести.
Схему розкрив британський журналіст Нік Гарріс ще у 2013-му. У центрі — Григорій Родченков, корумпований керівник лабораторії, який згодом утік до США, боячись за життя. Його історія стала основою оскароносного фільму "Ікар".
Родченков розповів Гаррісу про Сергія Пухова, екс-лікаря "Зеніта", який працював у клубі з 2006 по 2017 рік і мав "багатий допінговий досвід" з олімпійської збірної росії.
У 2014-му екс-гравець "Зеніта" Фернандо Ріксен у своїй автобіографії писав:
"Скрізь були шприци, голки, крапельниці. Я брав ін’єкції, не знаючи, що це. Але, чорт забирай, це працювало! Я відчував неймовірний прилив енергії. Жодних позитивних тестів. Я вірив, що Пухов знає межі - він же працював з олімпійською збірною".
"Зеніт" і Пухов ніколи цього не коментували.
Допінг переплітається з іншою проблемою, про яку говорять пошепки: залежності.
Понад 500 британських футболістів — від академій до ветеранів — лікуються від алкоголю, наркотиків чи ігроманії. Минулого сезону 80 профі звернулися по допомогу через кокаїн, закис азоту, снодійне чи алкоголь. Дехто вже сидить на чорному ринку зопіклону — рецептурного препарату, який швидко стає звичкою.
UKAD підтвердив: минулого сезону двоє гравців — один із Прем’єр-ліги, один із Футбольної ліги — здали позитивні проби після матчів. Імена? Деталі? Засекречено.
FA відповідає стандартною мантрою: "Ми дотримуємося антидопінгової політики. Фінансуємо одну з найкращих програм. Проводимо таргетоване тестування".
Але реальність проста: деякі кейси тихо зникають, інші ховаються за медичними довідками, а прізвища не спливають у новинах.
У лютому 2024-го в подкасті Stick to Football Гарі Невілл і Рой Кін згадали те, що не давало їм спокою роками.
"У середині нульових ми грали проти команд, які виглядали так, ніби вони накачані", — сказав Невілл.
Він натякав на матчі "Манчестер Юнайтед" проти італійських грандів у Лізі чемпіонів — "Ювентуса", "Роми", "Мілана".
Кін був ще відвертішим: "Я грав проти італійських команд і не вірив, що це можливо. Вони були як машини. Непробивні. Йдеш із поля вичавлений, а вони стоять, ніби після розминки. Жодної втоми".
Він не назвав "Ювентус" 90-х прямо, але всі зрозуміли, про кого йдеться.
Невілл підсумував: "Ми були в формі, не пили, не гуляли. Але після таких матчів думаєш: щось не так. Тоді доказів не було, лише відчуття. А тепер, коли допінговий цирк у велоспорті й легкій атлетиці виліз назовні, питань стало ще більше".
У центрі тих підозр — "Ювентус" 90-х. Капітаном був Антоніо Конте — блискучий півзахисник, який ніколи не втомлювався. Він не був звинувачений, просто став символом епохи. Конте розповідав, що брав антидепресанти та крапельниці з "вітамінами", не знаючи, що саме йому колють.
Гематолог Джузеппе Д'Онофріо під присягою заявив, що Конте та Алессіо Таккінарді, ймовірно, вживали еритропоетин (ЕПО). За його словами, ще семеро гравців "Юве" — Біринджеллі, Дель П’єро, Дешам, Дімас, Монтеро, Пессотто, Торрічеллі — також могли сидіти на ЕПО під прикриттям "лікування анемії".
У 1998-му французький лікар Жером Мальза зізнався "Гадзетта делло Спорт", що колов ЕПО гравцям Серії А.
Тренер "Роми" Зденек Земан відкрито сумнівався у фізичній формі "Ювентуса", натякаючи на стероїди. Під час обшуків у клубі вилучили сотні препаратів. "Юве" відмахувався: усе чисто. У 2004-му гендиректор Джираудо та лікар Агрікола опинилися в суді. Джираудо виправдали, Агріколу спершу засудили умовно, але згодом також виправдали.
Журналіст Нік Гарріс переконаний: допінг у футболі живий і процвітає.
Чому? По-перше, він працює. Стероїди нарощують м’язи, стимулятори тримають фокус, а бустери крові дають витривалість марафонця.
По-друге, система тестування не встигає. У світі 140 тисяч профі, а тестів — лише 40 тисяч на рік. Один гравець перевіряється раз на 3,5 роки. Шанс спійматися — як виграти джекпот у лотереї.
Гарі Невілл і Рой Кін лише через 25 років наважилися озвучити свої підозри. Що ж, можливо, у 2050-му хтось розкаже, що відбувалося у футболі в 2025-му.
Поки ж питання залишається відкритим: що насправді виняток — скандали навколо допінгу чи сам допінг?
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
