У підсумках першого тижня Тур де Франс-2025 ми вже говорили про те, що відсутність високогірних етапів до першого дня відпочинку дозволяло принаймні створити видимість інтриги в загальному заліку, не роблячи очевидною перевагу Тадея Погачара над усіма суперниками. Підлив масла у вогонь і перший етап другого тижня.
За день до першого зі зв’язки з трьох піренейських етапів словенець упав на останніх кілометрах дистанції, і лише джентльменство суперників дозволило капітану UAE Emirates уникнути часових втрат. У будь-якому випадку, у суперників були сподівання на те, що падіння Погачара відіб’ється на його самопочутті в Піренеях.
Проте всі ці сподівання виявилися марними: вже на першому гірському етапі Тадей показав, хто у домі господар. На етапі до Отакама словенець разом із партнерами по команді витримав натиск Visma Lease a Bike на перевалах Коль ду Сулор і Коль де Бордер, після чого взяв гонку під контроль і влаштував суперникам сюрприз біля підніжжя Отакаму.
В той час, як інші гранди загального заліку, ймовірно, очікували від UAE Emirates планомірного розвозу під атаку Погачара, підопічні Мауро Джанетті вирішили відтворити тактику EF Education EasyPost зразка 20 етапу цьогорічної Джиро д’Італія. Замість поступового просіву пелотону вони на перших сотнях метрах дистанції Отакаму влаштували просто-напросто спринт у гору. Останнім колесом став Джоанатан Нарваес, який видав неймовірну зміну та скинув з колеса словенця всіх суперників за виключенням Йонаса Вінгегора.
Сам данець, як виявилося, теж тримався на колесі дуету з UAE Emirates із останніх сил, і при першому ж прискоренні Погачара випав у нього з колеса. Ще на першому кілометрі фінального підйому першого гірського Туру-2025 стало очевидно: порівняно з минулим роком мало що змінилося, і Тадей мчиться до свого четвертого титулу на "Великій петлі". На вершині Отакаму перевага Погачара над Вінгегором перевищила дві хвилини. Справжній нокаут на першому ж гірському етапі, у найкращих традиціях Ленса Армстронга та Кріса Фрума.
На цьому словенець зупинятися не планував, і наступного дня не менш впевнено виграв гірську розділку до Пейрагюда. Перевага капітана UAE Emirates над найближчим переслідувачем у загальному заліку перевалила за 4 хвилини – будь-яка ілюзія інтриги зникала на очах.
Здавалося, що на останньому та найважчому з трьох піренейських етапів до Супербаньєра Погачар остаточно доб’є суперників, оформивши переможний хеттрик у великих горах. Проте словенець разом зі своєю командою несподівано вибрали обережну тактику, дозволивши Таймену Аренсману перемогти з відриву. Що це було з боку Погачара – щедрість чи відносна слабкість? Схоже, що друге – принаймні, раніше за Тадеєм ніколи не помічали готовність дарувати перемоги суперникам.
Втім, словенець впевнено відповів на атаки Фелікса Галля та Йонаса Вінгегора, після чого на останніх метрах дистанції навіть привіз данцеві кілька секунд чистого часу завдяки потужному фінішному ривку. Схоже, кризовий день у нинішнього Погачара виглядає саме так.
Минулого року схожих проблем у Тадея не було взагалі – навіть попри те, що Тур він їхав із переможною Джиро в ногах. Схоже, ще цього року лідер UAE Emirates готовий все ж трішки гірше, ніж у 2024-му. А непереконливий етап до Супербаньєра у виконанні словенця подарував Вінгегору та компанії хоч якусь примарну надію на те, що в Альпах у нього може трапитися справжній кризовий день.
Питання ще й у тому, з якою перевагою Погачар підійде до цього можливого кризового дня. Третій тиждень розпочнеться з етапу формату "уніпуерто" з фінішем на легендарній Мон Вонту. А етапи "уніпуерто" вибуховому словенцеві підходять просто ідеально – прекрасний шанс наростити свою перевагу.
Тим більше, що мотивації на етап до Мон Вонту у Погачара має бути більш ніж достатньо. Перед стартом "Великої петлі" багато говорилося про те, що в маршрут цьогорічного Туру сповнений локацій, на яких словенець зазнавав своїх найбільш болісних поразок від Вінгегора – Отакам, Мон Вонту, Коль де ля Лоз. На Отакамі реванш за 2022 рік Погачар вже взяв, тепер черга за "Провансальським гігантом". Саме тут у 2021 році Вінгегор вперше в кар’єрі скинув Тадея з колеса в горах, проявивши наявність потенціалу майбутнього переможця Туру. І цей потенціал уже наступного року він реалізував.
Для Visma Lease a Bike гірська частина Туру-2025 розпочалася зі спроб розібрати Погачара та його команду на 12 етапі. Не вдалося. Команда Вінгегора задавала високий темп у пелотоні протягом усього дня, влаштувала відчутний просів у основній групі, проте ізолювати словенця так і не змогла. За що Тадей на Отакамі доволі болісно покарав Вінгегора, показавши, хто у домі господар.
У підсумках першого тижня Туру-2025 ми говорили про те, що Visma Lease a Bike, імовірно, спробує на першому ж гірському етапі розіграти карту Маттео Йоргенсона як другого капітана. Враховуючи, що нідерландська команда задавала високий темп у пелотоні з середини етапу, ймовірно, план Visma Lease a Bike був саме таким.
Проте він не спрацював, і причина проста: Йоргенсон виявився заслабким. Американець сильно виглядав у розділці та на горбистих етапах, проте почувався відверто погано у великих горах. Маттео сам став однією з жертв просіву своєї команди, і фінішував на Отакамі лише 15-м із відставанням у понад 10 хвилин. Після цього Йоргенсон замкнув топ-10 на гірській розділці, а на етапі до Супербаньєра спіймав ще більш глибоку кризу: майже 19 хвилин відставання та падіння на 15 місце в загальному заліку. Маттео явно готовий до цьогорічного Туру гірше, ніж торік, і на третьому тижні може бути корисним Вінгегору хіба що як гірський грегарі.
Що стосується самого Вінгегора, то останні кілометри підйому на Отакам далися йому вкрай важко – настільки, що його ледь не наздогнав Флоріан Ліповітц, чиє відставання від данця в певний момент становило близько хвилини. На перших кілометрах підйому на Отакам після атаки Погачара Йонас намагався наздогнати свого суперника рівним темпом і в певний момент навіть здавалося, що зможе це зробити. І саме спроби боротися на рівних зі словенцем дорого обійшлися Вінгегору на останніх кілометрах. Якби капітан Visma Lease a Bike тверезо оцінив свої сили, то міг би проїхати Отакам суттєво краще. Проте тоді його б звинуватили у відсутності амбіцій і чемпіонського менталітету.
Гірська розділка більш точно відобразила реальний нинішній рівень Вінгегора: приблизно посередині між Погачаром і рештою суперників. А заключний піренейський етап до Супербаньєра, як уже було сказано вище, навіть подарував примарні сподівання на проблеми словенця з відновленням і, можливо, більш рівну боротьбу в Альпах на третьому тижні. Хоча, відверто кажучи, це більше схоже на висмоктування інтриги з пальця.
Ну а поки що можна говорити про те, що другий рік поспіль Visma Lease a Bike у підготовці Вінгегора до Туру зробила акцент на пагорбах і підйомах середньої дистанції. Минулого року єдину поразку Погачару Йонас наніс саме на середньогірському 11 етапі, в той час як у великих горах програвав безнадійно.
Щось схоже ми спостерігаємо і цього року. Вінгегор дуже переконливо відповідав на атаки словенця на горбистих етапах першого тижня, проте у великих горах знову виявився на сходинку нижче за рівнем. На поточному Турі до цього додалися ще й проблеми з розділкою, яку данець за власними мірками відверто провалив.
Схоже, погнавшись за спробою підтягнути свої слабкі компоненти (вибуховість і панчерські навики), Вінгегор просів за рівнем у тих компонентах, у яких раніше був сильнішим за свого дуельного суперника: розділці та високих горах. Як знайти баланс? Непросте завдання, яке Йонасу та його команді доведеться вирішувати перед наступним сезоном.
Для третього призера минулорічного Туру, Ремко Евенепула, цьогорічна "Велика петля" вже завершена. Хоча на першому тижні бельгієць виглядав цілком готовим повторити свій результат річної давнини. Проте після дня відпочинку всі проблеми почали вилазити назовні.
На першому гірському етапі капітан Soudal Quick Step не витримав темпу Visma Lease a Bike вже на першому перевалі, Коль ду Сулор. Утім, Ремко відстав не безнадійно, а перейшов на свій ритм, на спуску перед Отакамом навіть повернувся в пелотон і у підсумку зумів мінімізувати свої втрати. Проте цим абсолютний олімпійський чемпіон Парижа лише відтермінував своє фіаско.
Гірську розділку за рахунок рівнинних перших кілометрів Евенепул розпочав дуже солідно, проте на другій половині підйому сили стрімко почали покидати бельгійця. Западіння швидкості було дуже серйозним, і на крутій фінішній прямій Пейрагуда лідера Soudal Quick Step пройшов Вінгегор, який стартував на дві хвилини пізніше. Дуже болісний психологічний удар для честолюбного і психологічно нейстійкого Ремко.
Негативна динаміка форми Евенепула в Піренеях була очевидною, і були серйозні побоювання стосовно того, що на етапі до Супербаньєра все це виллється у глибоку кризу, програш у 15 – 20 хвилин і втрату всіх шансів на високе місце в загальному заліку.
В реальності все виявилося ще гірше. На 14 етапі Ремко випав з пелотону ще на початку першого перевалу дня, легендарного Коль ду Турмале. На відміну від 12 етапу, капітан Soudal Quick Step почав різко відставати від пелотону, і ще до вершини Турмале вирішив припинити боротьбу на цьогорічному Турі.
Що ж стало причиною такого оглушливого та безвольного провалу зіркового бельгійця? Сказати складно. Перед його сходом кілька днів поспіль пелотоном гуляли чутки про хворобу Ремко. До честі самого Евенепула, сам він шукати такого роду виправдань своєму фіаско не став, і просто визнав, що його ноги були пусті.
Можливо, певні проблеми зі здоров’ям дійсно мали місце. Проте, цілком можливо, не тільки вони стали причиною такого гучного провалу. Не будемо забувати, що в грудні минулого року Евенепул отримав доволі складну травму (перелом ключиці) внаслідок зіткнення з автомобілем під час тренування.
Ремко пропустив усю передсезонну підготовку – саме той період сезону, коли гонщики закладають базу на весь рік, зокрема, здатність відновлюватися під щоденними навантаженнями. Для Евенепула сезон розпочався лише в другій половині квітня на арденських класиках. І вже тоді проблеми бельгійця з відновленням проявилися дуже помітно: 4 гонки протягом 10 днів – і кожна наступна була слабкішою за попередню.
Очевидно, відновлення підвело Ремко і на неймовірно складній зв’язці з трьох піренейських етапів. Ідеальна ілюстрація того, наскільки важливою є саме ця базова, монотонна робота, яку гонщики виконують перед стартом сезону. Потім ти можеш скільки завгодно прокачувати свою форму та підвищуючи свою здатність видавати максимальні результати в окремі дні, проте відсутність бази рано чи пізно проявиться. Наприклад, у проблемах з відновленням.
Особливо, коли йдеться про такого гонщика, як Евенепул, якого не можна назвати природженим багатоденником – ні фізично, ні психологічно. І всі ті успіхи, яких він добивався на Гран турах, були досягнуті радше всупереч, ніж завдяки його природним даним.
Поки що кар’єра Ремко як генеральщика – це послідовність чорних і білих смуг. Успішні та провальні сезони для капітана Soudal Quick Step чергуються строго через рік: 2021 рік – невдалий перший захід на Гран тури на Джиро, 2022 – перемога на Вуельті, 2023 – схід з Джиро та провал на Вуельті, 2024 – вихід на якісно новий рівень і подіум Тур де Франс.
За цією логікою, наступний сезон для Евенепула має стати успішним. Проведе він його, найімовірніше, вже в іншій команді – Red Bull Bora. Подейкують, що його трансфер наприкінці сезону – вже вирішене питання. Зараз у Ремко ще є шанс врятувати сезон на Вуельті. Проте, як підказує практика, гонщики, які вже "сидять на валізах", готуючись до переходу в іншу команду, рідко видають потужну кінцівку сезону в колективі, з якого йдуть.
Цілком імовірно, що і такий безвольний схід Евенепула з нинішнього Туру також пов’язаний із його "валізним настроєм". При бажанні Ремко цілком міг би дістатися фінішу в спринтерській группетто, перезавантажитися та на третьому тижні поборотися за перемоги на етапах з відриву – як він уже робив на Вуельті-2023, коли, до речі, також спіймав глибоку кризу саме на Турмале. Проте тоді він думками не був уже в іншій команді.
Ще після першого тижня Тур де Франс ми говорили про те, що саме Флоріан Ліповітц – головний конкурент Евенепула в боротьбі за третє місце загального заліку. І в Піренеях німець цей статус повністю виправдав. Формально на момент сходу Ремко ще втримував третю позицію, проте з тією динамікою, яку він демонстрував, було очевидно, що його падіння з подіуму – лише питання часу.
На першому гірському етапі до Отакаму Ліповітц навіть був близьким до того, щоби наздогнати Вінгегора. Проте, як уже було сказано вище, це було пов’язано з тим, що данець заліз у борг власному організму на перших кілометрах фінального підйому. Об’єктивно Ліповітц – яскраво виражений гонщик №3 за силою в пелотоні нинішнього Туру.
Враховуючи, що його відставання в класі від Погачара та Вінгегора доволі помітне, за такої розстановки сил виграти етап на нинішній "Великій петлі" німецькому ексбіатлоністу буде вкрай важко. Якщо Флоріан все-таки поставить собі за ціль виграти етап – то може наробити дурниць, які вартуватимуть йому призового місця. Його готовність іти на авантюри у великих горах ми уже побачили на Критеріумі Дофіне.
І цей авантюризм теоретично може завадити німцеві втримати місце на подіумі. Залишається лише сподіватися, що для нього самого подіум Туру – достатньо вагома ціль, щоби не ризикувати нею заради перемоги на етапі. Ще однією проблемою може стати абсолютно "голий" гірський склад Red Bull Bora: у разі, якщо умовний Фелікс Галль чи Тобіас Халланд Йоханнессен полізе у відрив дня, у розпорядженні Ліповітца в горах просто не буде ресурсів для того, щоби контролювати цю ситуацію.
Що стосується боротьби за статус капітана Red Bull Bora, то Прімож Рогліч цю дуель, схоже, програв. На двох групових етапах у Піренеях словенець сумарно програв своєму партнеру по команді 3 хвилини і 6 секунд. Так, між цими двома груповими етапами Рогліч провів дуже сильну розділку, в якій посів третє місце. Проте, як виявилося, це був лише один яскравий спалах на фоні доволі блідих виступів.
Впродовж усієї кар’єри Рогліча повною мірою реалізувати свої здібності йому заважали, перш за все, падіння. Наприклад, на Турі він востаннє діставався фінішу ще в тому самому 2020 році, коли випустив жовту майку з рук у передостанній день. Зараз же доля, схоже, зіграла з Пріможем злий жарт: вперше за тривалий час він пройшов перші два тижні Гран туру без падінь, проте трапилося це в тій гонці, де він фізично був готовий найгірше за останні роки. Дається взнаки вік чи втома після Джиро? Важко сказати. Схоже, відповідь на це питання ми взнаємо лише наступного року.
Після першого тижня Туру ми прогнозували стрімкий підйом по загальному заліку Фелікса Галля. Втім, на перших двох піренейських етапах лідер Decathlon Ag2r розчарував. І лише на підйомі до Супербаньєра нарешті видав той рівень, якого ми очікували від нього з першого ж дня в горах.
Фелікс першим наважився атакувати Погачара. І, попри те, що провисів чимало кілометрів перед пелотоном, у підсумку заїхав третім із основної групи, випередивши Ліповітца та програвши зовсім небагато двом грандам. Схоже, з відновленням у Галля повний порядок, і на третьому тижні він продовжить підніматися по загальному заліку. Проте в боротьбі за подіум, здається, програно вже занадто багато.
Успішним був другий тиждень Туру для UnoX. На 11 етапі команда зусиллями Йонаса Абрахамсена здобула першу в своїй історії перемогу на "Великій петлі". А наступного дня на Отакамі дуже сильний перфоманс видав генеральщик норвежців, Тобіас Халланд Йоханнессен. Він фінішував четвертим у один час із Оскаром Онлі, програвши лише Погачару, Вінгегору та Ліповітцу.
У 2021 році Йоханнессен виграв Тур де ль’Авенір, проте адаптація у дорослому велоспорті давалася Тобіасу вкрай непросто. І перфоманс на Отакамі можна сміливо називати його найкращим виступом на елітному рівні. У наступні два дні в Піренеях норвежець виглядав не настільки переконливо, проте наразі він йде восьмим у загальному заліку, маючи чудові шанси принаймні не опуститися нижче: Карлос Родрігес, який іде дев’ятим, програє йому майже 6 хвилин.
Що стосується самого іспанця, то на 14 і 15 етапах він їздив у відриви дня, і завдяки цьому піднявся з 12 місця на 9. Шансів виграти етап із відриву у нього не було – Карлос просто не тягне. Ineos Grenadiers зараз катастрофічно не вистачає сильного генеральщика – Родрігес на роль капітана такої команди відверто не тягне. Таймен Аренсман, попри красиву перемогу на Супербаньєрі – поки що також.
Дивлячись на загальний залік Туру після двох тижнів, дуже кидається в очі те, наскільки релевантними цього року були результати Критеріума Дофіне та Туру Швейцарії. За виключенням Рогліча, серед чільної вісімки загального заліку немає жодного гонщика, який би не потрапив у топ-5 генеральної класифікації однієї з червневих багатоденок. Враховуючи, що через травму зійшов переможець Туру Швейцарії Жоау Алмейда, який цілком міг боротися на Турі за подіум, то ця статистика могли би бути ще більш показовою. Часи, коли елітні багатоденники їхали тижневі гонки не на результат, а просто для вкатки, залишилися в минулому.
Починаючи з 2020 року швидкості в світовому велоспорті та на Тур де Франс зокрема зростали, при чому за експонентою. Щороку билися рекорди легендарних підйомів і оновлювалися найкращі середні швидкості на топових одноденках. Причини такого вибуху в рівні результатів – тема для окремої розмови. В будь-якому випадку, було цікаво: коли все-таки гонщики впруться в стелю можливостей, і зростання швидкостей припиниться? Схоже, у 2025 році цей момент наступив.
Перші ознаки цього були помітні ще навесні під час класичного сезону. І Тур де Франс цей тренд лише підтвердив. Погачар і Вінгегор, схоже, за чистими Ваттами цього року готові не те що не краще, а навіть трохи гірше ніж торік.
Це було особливо помітно за підсумками етапу до Отакаму. Погачару не вдалося побити рекорд підйому, який встановив у 1996 році Б’ярне Рііс. Словенець програв легендарному данцеві 28 секунд, хоча на першій половині підйому графік 29-річної давнини навіть трохи випереджав.
Безумовно, рекорд Рііса на Отакамі побити дуже непросто: він вважається одним із найбільш вражаючих у ту допінгову ЕПОху. Зокрема і через те, що той етап Туру-1996 був у форматі "Уніпуерто", а цього року гонщики до підніжжя Отакама встигли подолати два непростих перевали. Також варто враховувати фактор спеки, яку Погачар ніколи не любив.
Проте минулого року в таку ж спеку словенець зняв цілих три хвилини з рекорду самого Марко Пантані на Плато де Бейль. Рекорд, який ставив загальновизнаний найкращий гірник у історії в золотий сезон своєї кар’єри.
Про те, що рівень готовності трохи впав порівняно з минулим роком, говорить і перфоманс Вінгегора на Отакамі. Данець програв своєму власному результату на цьому підйомі зразка 2022 року цілих 44 секунди. Дуже показові цифри, враховуючи, що загальний рівень готовності між 2022 і 2024 роком помітно виріс. Цілком імовірно, що Вінгегор зразка минулого року цьогоріч на Отакамі приїхав би щонайменше врівень з Погачаром.
Так, наступного дня словенець видав дуже вражаючі цифри на підйомі на Пейрагуд. Проте робити це у форматі розділки завжди простіше, ніж на груповому етапі, особливо якщо він мультигірський, як це було, наприклад, минулого року на Плато де Бейль.
Про певний спад у рівні готовності говорить і той факт, що третій у зв’язці піренейських етапів лідери пройшли доволі обережно та пасивно. Хоча ще минулого року для Погачара не було проблемою влаштовувати феєрверки на максимальних обертах і по три дні поспіль. Побачимо, які результати принесе нам третій тиждень і альпійська частина Туру, проте поки що тендеція впирання в стелю можливостей прослідковується доволі помітно.
