Фінальний етап Ліги націй дивлюся щоразу і з незмінним задоволенням. Турнір Номер Три виявився аж ніяк не зайвим і припав до двору європейському футболу. А з погляду гри в чистому вигляді та розкутості він навіть дасть фору вирішальним матчам Мундіалю та Євро, над якими аж надто тяжить відповідальність.
Те, що ЛН краще за товариські матчі та турніри, навіть не обговорюється. Лише сліпий не побачив, що збірні ставляться до цього змагання всерйоз. Не тільки вирішуючи локальні завдання, варіюючи склад і подекуди експериментуючи. Але й реально борючись за кожне очко, місце у дивізіоні та бонуси для відбору у головні турніри.
Ну а Фінал чотирьох на вершині цього міцно і розумно спрацьованого будинку є на диво смачною вишенькою, що увінчала цілком їстівний торт. Де ми можемо побачити не зайвий раз у справі найкращі команди Європи, які дарують глядачам радість гри – тієї, що колись полюбилася їм на все життя.
Любителям живих шахів у футболі цього не зрозуміти, тому вони й надалі твердитимуть про “ущербність” турніру, де команди дозволяють собі прибирати фігури суперника з дошки легкими клацаннями. Як у тій грі, що ми грали в дитинстві, і яку не можна називати, бо пильний читач затаврує її “радянщиною”.
Нехай ці люди жахаються кількості помилок в обороні і називають цей “хокей” довбаним. Як сказав одного разу один з найкращих бомбардирів в історії “Чорноморця” (хоч сьогодні це й не звучить гордо), футбол складається з помилок. Чим їх менше, чим стерильніше і правильніше гра, тим скучніше її дивитися.
Півфінали були один красивіший за інший. Якщо у Португалії з Німеччиною нарахував дюжину гольових моментів, то у Франції з Іспанією - понад два десятки. При цьому підкреслю, що повз ворота пройшли лише по два з цих ударів у кожній грі - вищий пілотаж.
Якщо першого вечора спостерігалося затишшя в пів-тайму перед перервою, то другий поєдинок пролетів буквально на одному диханні.
Іспанія забила гол, який став переможним, посеред другого тайму. Після того, як Ямаль встановив рахунок 5:1, відігратися французам, мабуть, було таки неможливо. Давайте не обманюватимемо себе, пам'ятаючи про те, що скоротити відрив до мінімуму їм вдалося лише під саму завісу вистави. Але тут, як кажуть, дякуємо за спробу!
У Німеччини єдиний шанс відігратися Адейємі втратив на 82-й хвилині, і це був удар у штангу. Щастило не тільки португальцям цього вечора, а й іспанцям наступного: хрестовина від Ернандеса - при 0:0 на 12-й хвилині, і стійка від Дембеле - при 5:1 на 72-й також свідчать про прихильність Фортуни.
І ви знаєте, для когось парадоксально, але я не назву перемогу команди де ла Фуенте закономірною. Хіба що з погляду реалізації моментів (хоча у футболі це й головне): забили п'ять із семи можливих – це космос. Однак у Франції було, увага, вдвічі більше гольових можливостей. Як то кажуть, і де ж логіка?
Тоді як 2:1 на користь Португалії з німцями – залізобетонно логічний рахунок. Із пропорції моментів. У другому півфіналі теоретично закономірними стали б цифри приблизно 2:4 на користь команди Дешама. Але, повторюся, іспанці виявилися невблаганно летальними.
Суддівство не заважало футболу. Терзали невиразні сумніви лише з приводу гола Німеччини - активний офсайд у Вольтемадеі. Словенський рефері Вінчич навіть “подивився телевізор”, але взяття воріт залишив у силі.
А що скаже колега Юстас, що потихеньку розслабляється останнім часом без роботи? "Відтіснив захисника. Але чи був він у "поза грою"? Якщо був, то я бачив десяток моментів, де набагато непомітніше втручання свистіли". Але якщо він не був в офсайді, то що тоді вивчали арбітри?
Півфінали подарували цілий розсип яскравих футбольних особистостей – вистачить на цілу команду. Можливо, здивую, але найчастіше засвітився у ключових фрагментах гри Мбаппе – шість разів, у тому числі й два голи. Стільки ж разів рятував свої ворота іспанський кіпер Сімон.
П'ять участей, включаючи три гольові, у головного героя – Ямаля. Француз Дембеле – на тому ж рівні, але без результату. До п'ятірки найпомітніших увійде і французький джокер Шеркі - чотири участі, дві з яких спричинили гол.
І лише після всієї цієї теплої компанії згадаю найпомітнішу фігуру першого півфіналу – Роналду, з чотирма участями та голом. Так же часто миготів “великим планом” Тер Штеген, що виручав Німеччину.
Найефективнішими показали себе іспанці Вільямс та Оярсабаль. Не можна не назвати Консейсау, який вийшов на заміну у Португалії. І замкне список його партнер по команді Фернандеш.
Фактично кожен четвертий з тих, хто перебував у грі. В УПЛ не в кожному турі набереться стільки осіб на шістнадцять команд. Втім, згоден – не туди мене занесло. Ну тоді так: у півфіналах Ліги чемпіонів їх було стільки ж.
Як не крути, але найбільше для глядача грала Франція, хоч особисто я і вболіваю за Іспанію з початку цього століття. Іспанці приголомшили неймовірною результативністю, але за сумою гольових моментів йдуть нарівні з португальцями. Найскромніше за інших виглядала Німеччина, але і вона з п'ятьма шансами відповідала рівню дійства.
Отже, на нас чекає Піренейський фінал. І хто б із них не виграв, уже можна сміливо говорити про те, що у Лізі націй домінують команди з крайнього Південного Заходу Європи. Тому що саме вони перемагали у цьому турнірі тричі з чотирьох разів – це вже ясно. До речі, а ще один раз – їхні найближчі сусіди. Ну а за кого вболіватиму я - ви в курсі.
Фото - Getty Images/Global Images Ukraine
