Для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» директорка Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова розповіла, чому найгостріші проблеми виникають із приватними власниками історичних будівель, як місто бореться за кожен об’єкт, а також що чекає на такі знакові об’єкти, як садиба Зеленських чи будівля на Андріївському узвозі, 13-Б.
— Марино Михайлівно, 23 серпня виповнилось два роки, як Ви очолили Департамент охорони культурної спадщини. За цей час Ви зробили багато роботи, і ми сьогодні детально її розберемо. Але водночас за цей період Ви «заробили» кримінальну справу, а ще дві петиції про Ваше звільнення. І якщо із діями правоохоронців все зрозуміло — справа абсолютно надумана, то що із петиціями? Кому Ви «заважаєте»?
— Я дивилася, що закидають мені в тих петиціях. От, по-перше, нібито я не реагую на знищення культурної спадщини. Нещодавно я звітувала про роботу Департаменту за перше півріччя 2025 року. За цей час Департаментом проведено 298 обстежень об’єктів культурної спадщини, виявлено 78 порушень пам’яткоохоронного законодавства за наслідками яких складено приписи. Винесено 10 актів про правопорушення у сфері охорони культурної спадщини.
За звітний період департаментом укладено 273 охоронних договорів з власниками чи користувачами об’єктів. Я вважаю, що казати, ніби ми не реагуємо і нічого не робимо, — несправедливо.
Далі закидають, що я ініціювала безпідставний позов до громадських активістів у сфері охорони культурної спадщини. Поясню. Коли громадська організація бере в оренду приміщення, що є пам’яткою, і починає там роботи без відповідних дозвільних документів — це пряме порушення законодавства. Тим більше якщо сама організація декларує діяльність у сфері збереження культурної спадщини.
У випадку з будівлею на вулиці Хорива, 18, ми отримали скаргу щодо законності проведення робіт. Ми зобов’язані реагувати, тому інспектори виїхали на місце, зафіксували факт проведення ремонту та видали припис: зупинити роботи і надати всі необхідні документи. На жаль, вимоги припису не були виконані. У результаті були накладені фінансові санкції, але й вони залишилися несплаченими добровільно. Тому ми змушені були звернутися до суду щодо примусового стягнення.
І тут немає значення, хто порушник: звичайний громадянин, депутат чи громадський діяч. Закон єдиний для всіх. Проте цей факт часто спотворюють: люди читають у петиції звинувачення, не розуміють контексту і тому підписують.
Серед інших закидів — нібито я особисто підписала погодження чи видала дозвіл на знищення садиби на Верхньому Валу, 4. Але всі погодження й дозволи департамент надає виключно через єдину державну електронну систему у сфері будівництва (ЄДСББ). Цей проєкт навіть не заходив у систему. Тобто в мене не було можливості ані погодити, ані відмовити в погодженні. І я спеціально це пояснюю, щоб люди зрозуміли, наскільки маніпулятивними бувають звинувачення.
— Ще одне із звинувачень, прописаних у цій петиції, це те, що в міській раді досі лишається не прийнятим рішення про заборону зносу будівель віком понад 100 років. Як відомо, депутати не підтримали відповідний проєкт рішення, але чи продовжується робота в цьому напрямку?
— Щодо столітніх будинків, справді, ми напрацювали проєкт рішення Київради, який пройшов регуляторну процедуру, також він пройшов Комісію з питань культурної спадщини, пройшов Комісію з питань промисловості — все було дотримано, і документ був винесений на сесію Київської міської ради.
Але депутати не підтримали цей проєкт. Але згідно з регламентом, це питання ще раз можна ставити на розгляд. Остання сесія, яка відбулася 11 вересня, була бюджетною, тому це питання не виносилося. А на наступних, можливо, депутати будуть ініціювати і знову винесуть на розгляд зазначений проєкт рішення.
— Питання, яке точно будуть вирішувати на одній із найближчих сесій, — це доля Житнього ринку. Про нього теж йдеться у вже згаданій нами петиції, ніби то, Департамент нібито затягував час із наданням статусу цьому об’єкту. Житній таки отримав статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. Але в чому були складнощі?
— Це дуже складний об’єкт. Коли науковці опрацювали облікову документацію і подали її на Консультативну раду, виникло дуже багато питань. Наприклад, є основна будівля Житнього, є підземна частина і є технічні будівлі поруч. І постало питання: як готувати облікову документацію — окремо на кожен об’єкт чи загально?
Особливо багато запитань було щодо підземного поверху. Тому вирішили створити робочу групу, до якої увійшли й члени Консультативної ради. Вони провели засідання безпосередньо на території ринку: спустилися у підвальні приміщення, оглянули технічні об’єкти. Після цього облікову документацію доопрацювали і знову подали на розгляд Консультативної ради.
Хіба це можна назвати затягуванням? Ми робимо все для того, щоб документація була якісною. Щоб ніхто не міг оскаржити її у суді чи скасувати наказ про внесення Житнього ринку до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Усе має бути перевірено, чітко і відповідно до затвердженого порядку обліку об’єктів культурної спадщини.
Люди, громадські діячі, які хочуть бути присутніми на засіданнях Консультативної ради, приходять, бачать, як відбувається обговорення, які питання ставляться, як голосує рада. Але потім усе одно пишуть, що це нібито затягування. Можливо, варто було б звернутися до мене напряму, попросити роз’яснень. Бо фахівці, які входять до складу ради, завжди готові пояснити й детально розповісти, чому ухвалюється саме таке рішення.
— Навколо Житнього ринку точиться ще одна дискусія: залишити його в комунальній власності та здавати в оренду чи все ж продати…
— Наскільки мені відомо, на голосування буде винесено обидва варіанти — і про передачу в оренду, і про продаж. Вирішувати мають саме депутати. Але статус об’єкта культурної спадщини був необхідний у будь-якому випадку — і для орендаря, і для можливого власника. Це потрібно для того, щоб не повторилася історія Сінного ринку. Ми всі пам’ятаємо: був прекрасний старовинний ринок, а тепер на його місці багатоповерхівки.
Саме тому надання статусу Житньому ринку було надзвичайно важливим. І тепер, незалежно від того, чи буде він у комунальній власності, чи у приватній, його не можна буде знищити. Має зберігатися і місце розташування, і архітектурний вигляд, і низка інших характеристик. Якщо хтось спробує руйнувати об’єкт, інспектори відразу зможуть зупинити роботи та застосувати важелі впливу. Без статусу це було б неможливо. А от питання — оренда чи продаж — дійсно залишається за депутатами.
— А умови оренди, якщо ринок залишиться в комунальній власності, вже погоджували з Департаментом?
— Ще ні, адже насамперед депутати мають визначитися, чи йдеться про оренду, чи про продаж. Якщо ухвалять рішення щодо оренди, тоді умови встановлюватиме Департамент комунальної власності. Адже Житній ринок — це майно територіальної громади, і саме Департамент комунальної власності виставлятиме його на прозорий тендер. Те саме стосується й продажу.
— Ви вже згадували про звітування перед депутатами Київської міської ради, зокрема профільної Комісії, щодо роботи за перше півріччя. Відомо, що сьогодні у столиці нараховується 3 790 об’єктів культурної спадщини. Це ті, що вже мають охоронний статус, чи ця цифра враховує також ті, які ще не захищені законом?
— Це загальна кількість. Із них 2 512 — це пам’ятки, внесені Міністерством культури до Державного реєстру. Серед них 356 — національного значення і 2 156 — місцевого значення. До цієї цифри також входять і щойно виявлені об’єкти культурної спадщини. Вони ще не в реєстрі, але вже перебувають у переліку щойно виявлених і, відповідно, знаходяться під захистом.
Крім того, маємо 1 278 щойно виявлених об’єктів, які після подання до Міністерства культури та стратегічних комунікацій, де Експертна комісія з питань обліку об»єктів культурної спадщини Мінкульту розглядає матеріали і надає оцінку. Якщо об’єкт відповідає критеріям, Мінкульт видає наказ і вносить його до реєстру. Якщо ні — облікову документацію повертають до Департаменту з обгрунтуванням що об»єкт не відровідає критеріям. Таким чином пам’ятки отримують офіційний статус і стають захищеними.
— Ці 3790 об’єктів культурної спадщини, хоч і розташовані на території Києва, але ж не всі вони належать територіальній громаді. Відтак, чи несе місто відповідальність за всі, чи лише за частину з них?
— Якщо ж об’єкт перебуває у приватній власності, відповідальність за нього несе власник. Коли приватний власник отримує будівлю зі статусом пам’ятки, він зобов’язаний підписати охоронний договір. У ньому чітко прописується режим використання, цільове призначення та умови, під які можна використовувати цю пам’ятку.
До договору додається акт технічного стану на момент його підписання. Інспектор виїжджає на місце, фіксує об’єкт зовні й зсередини, усе документується фотографіями. У самому договорі передбачаються й умови проведення реставраційних чи відновлювальних робіт, особливо якщо пам’ятка перебуває в занедбаному стані.
— Але ж саме з об’єктами, які перебувають у приватній власності, найчастіше виникають критичні ситуації. Якщо власник не виконує зобов’язання, прописані в охоронному договорі, що може зробити місто?
— У таких випадках ми можемо надавати приписи та накладати фінансові санкції. Але розміри цих фінансових санкцій дуже малі. Для юридичних осіб в залежності від виявленого правопорушення розмір не може перевищувати 170 тисяч гривень, а для фізичних осіб суми зовсім незначні. Тому вони фактично не виконують стримувальної функції.
Коли я прийшла у 2023 році, ми разом із депутатами підготували зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Ми запропонували суттєво збільшити штрафні санкції — у рази. Людина чи юридична особа, яка знищує пам’ятку, повинна розуміти: за це доведеться заплатити мільйони. Тоді з’явиться стимул замислитись, чи варто порушувати закон.
Крім того, ми пропонували надати можливість повертати об’єкти від недобросовісних власників до комунальної власності. Нині закон передбачає викуп пам’ятки в державну власність, але місто не має інструментів повернути пам’ятку собі. Також у нашому законопроєкті була закладена норма про кримінальну відповідальність за знищення культурної спадщини. У першому читанні ці зміни були ухвалені, але далі, на жаль, процес зупинився.
— Можете навести приклади об’єктів, які занепадають чи перебувають під загрозою через недбальство власників?
-Так, звісно. Наприклад, будівля на Боричевому току, 23/3. Там є приватні власники, які нині перебувають за кордоном. Будівля фактично в руйнівному стані. Ми можемо виписувати приписи чи постанови, але це абсолютно неефективно.
Ще дуже небезпечними є випадки з великими територіями, такими як завод Ріхерта на Подолі (вулиця Кирилівська) чи завод Шульца на Голосіївському проспекті. Це масштабні території, які мають статус пам’яток, але приватні власники не поспішають їх відновлювати чи реставрувати. Натомість вони мріють звести там щось нове. Це серйозна проблема для міста. Саме тому дуже важливо, аби парламент ухвалив необхідні законопроєкти — тоді у міста з’являться важелі впливу на недобросовісних власників.
Ще один приклад — об’єкт у буферній зоні Софії Київської: Володимирська, 20/21 та Софіївська, 21/20. Це будівля, яка має історичне значення і внесена до переліку щойно виявлених пам’яток. Але виникла інша проблема: власник подав до суду, щоб скасувати наказ департаменту про внесення цієї будівлі до такого переліку. Фактично він не хоче ані реставрувати, ані відновлювати будівлю. Це яскравий приклад того, наскільки складно працювати з приватними власниками.
— Давайте ще про конкретні об’єкти, ті, що «на слуху». Зрозуміло, що найперше запитаю про Садибу Зеленських. Відомо, що почалися роботи з консервації. На якому етапі все і що далі?
— Роботи з консервації майже завершені: встановлені підпори, будівлю накрили. Вже можна сказати, що навіть у випадку опадів чи негоди нічого з нею не трапиться.
Найближчим часом розпочнеться розробка науково-проєктної документації для реставрації цієї будівлі. Коли документація буде готова, її винесуть на розгляд Консультативної ради. Якщо рада схвалить, об’єкт отримає погодження і дозвіл на реставраційні роботи.
— Ще один об’єкт — Андріївський узвіз, 13-Б. З’являлася інформація, нібито місто віддало його під забудову. Ви коментували, що ця інформація не відповідає дійсності. Але звідки взагалі виникли такі повідомлення?
— Там була кав’ярня «Під липою». У 2023 році орендар виїхав з України, залишивши борг за оренду у 800 тисяч гривень. Він перестав сплачувати, фактично покинув приміщення.
Будівля належить територіальній громаді Києва, але перебуває на балансі комунальної установи «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій «. Установа звернулася до суду, арештували рахунок, і вдалося повернути 200 тисяч. Решта 600 тисяч боргу так і залишилися. Коли ми провели інвентаризацію, виявили будівлю у вкрай занедбаному стані: у підвалі замокання, варто робити гідроізоляцію, приміщення фактично кинули напризволяще. Ми хоча б трохи прибрали, але об’єкт потребує реставрації. Це пам’ятка місцевого значення.
У європейських країнах, зокрема коли була у відрядженні у Кордобі в Іспанії, спілкуючись з євронейськими колегами, обговорили практику, коли місто передає об’єкти культурної спадщини у довгострокову оренду на особливих умовах. А умова проста — реставрація. Спочатку розробляється і погоджується науково-проєктна документація, проводиться реставрація, об’єкт вводять в експлуатацію, і лише після цього орендар може користуватися будівлею протягом визначеного терміну.
Це вигідно всім. Місто отримує за приватні кошти відреставрований об’єкт, а не руїни. Громада зберігає пам’ятку у комунальній власності. А підприємець чи компанія, що її відновила, протягом часу оренди може там працювати, сплачуючи податки. Хто в такій ситуації втрачає? Це однозначно користь і для міста, і для бізнесу, і для держави.
— Що заважає втілити такий підхід у життя?
— Ми створили робочу групу при Департаменті, де були й науковці, і архітектори і депутати. Ми обговорили питання і дійшли висновку: щоб дозволити містам застосовувати таку практику, потрібно внести зміни до Закону України «Про оренду державного і комунального майна». Чому? Бо умови в різних містах — різні. У Тернополі, Одесі, Києві чи Білій Церкві зовсім інші масштаби і специфіка. Децентралізація передбачає, що саме міста повинні мати право ухвалювати свої порядки і програми.
У процесі роботи вирішили: давайте зробимо пілотний проєкт. Я винесла цю пропозицію на всі комісії й повідомила, що є об’єкт, який потребує реставрації, але його не включили до бюджетного запиту на 2025–2027 роки, бо ми тоді ще судилися за боргові зобов»язання колишнього орендаря. Тож вирішили спробувати. Департамент комунальної власності, який є власником майна громади, виставив цей договір оренди на Prozorro. Умови були такі: обов’язкове реставрування будівлі та можливість користування нею протягом 15 років за визначеним цільовим призначенням.
Хочу наголосити: усі учасники тендеру на Prozorro були знеособлені, ми не знали, хто саме бере участь. Скоріш за все забудовників там не було. У підсумку виграв ФОП. То заяви і маніпуляції — це лише спроба дискредитувати Департамент і зробити так, щоб у нас нічого не вийшло.
— Наостанок я хочу повернутися ще до деяких цифр, які Ви озвучували у звіті за перше півріччя. За Вашими даними, була підготовлено подання до МКСК з обліковою документацією про занесення до Державного реєстру 143 об’єкти (пам»ятки та щойно виявлені об»єкти культурної спадщини, розроблено 76 пакетів облікової документації. Це ж колосальна робота…
— До нас іноді приходять фахівці, які приносять «облікову документацію», складену фактично з інформації з Вікіпедії та фотографій з інтернету. Такі матеріали не можуть бути прийняті, їх відправляють на доопрацювання. Бо справжня робота — це архіви, бібліотеки, приватні колекції. Наприклад, у нас є член Консультативної ради Михайло Кальницький, який усе життя займається цією темою і має власний унікальний архів. Саме такі джерела допомагають встановити час створення будівлі, імена архітекторів, замовників, історію мешканців.
Це кропітка й надзвичайно відповідальна праця: все має бути обґрунтовано та підтверджено. Додається фотофіксація, яка також ускладнюється тим, що нині у воєнний час доступ на об’єкти може бути обмежений. Є ще один важливий момент: з 2011 року, коли департамент очолював пан Кухаренко, були випадки, коли об’єкти вносилися до переліку щойно виявлених без належної документації — просто за списком із будинків. Тепер Мінкульт вимагає повного пакета, і ці «старі» об’єкти теж потребують обробки.
Тому ми зараз паралельно готуємо документацію й на них, щоб вони могли потрапити до Міністерства культури й далі в реєстр. Це робота для науковців, людей, які розуміють специфіку. За місяць таку документацію не напишеш. Але коли облікова документація схвалена й видано наказ про внесення до переліку щойно виявлених об’єктів, будівля одразу отримує охоронний статус. Тож за кожною цифрою — величезна праця.
«Повний виступ директорки Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марини Соловйової доступний за посиланням.
До теми: У Києві посилили охорону пам’яток, запустили електронну базу даних: у ДОКСі підсумували роботу за півріччя.
Ірина Главадська, «Вечірній Київ»
