Білоруський диктатор Александр Лукашенко має всі підстави вважати себе переможцем.
Завдяки поступкам з боку президента США Дональда Трампа, самопроголошений президент Білорусі зумів вийти з дипломатичної ізоляції. І навіть позбутися частини санкцій.
Втім, позиція Європи виявилася геть протилежною до американської. У ЄС вже заявили, що не бачать підстав вслід за США пом’якшувати свою санкційну політику щодо Білорусі.
А у відповідь на білорусько-російські військові навчання "Захід-2025" Польща на невизначений термін закрила свій кордон із Білоруссю.
Як така суперечлива політика Заходу впливає на режим Лукашенка? Що це все може означати для України? І як Києву посилити свою політику на білоруському напрямку?
Ці питання Європейська правда поставила експослу України в Білорусі Ігорю Кизиму. На початку цього року він покинув дипломатичну роботу, а тому може дозволити більш відверті відповіді, аніж в офіційному статусі.
Радимо подивитися відео із розмовою з Ігорем Кизимом. А для тих, хто надає перевагу читанню – публікуємо ключові тези його відповідей.
Головна причина нинішнього зближення із США – це бажання Дональда Трампа показати успіх на гуманітарному треку.
Хочемо чи ні, але ті політв'язні, яких сьогодні випускає Лукашенко, звільняються не просто так, а в обмін на певне зняття, а точніше – призупинення санкцій.
І це не лише політика Трампа. Подібна робота щодо визволення політв'язнів проводилася і при адміністрації Джо Байдена. Хоча він не був готовий йти на такі поступки, на які пішов Трамп.
Тому так, можна говорити про успіх Лукашенка, адже обмін відбувся на його умовах.
Він прорвав дипломатичну блокаду, до нього приїжджають топпосадовці зі Сполучених Штатів, передають подарунки від Трампа. Ну і зрештою – він добився зняття санкцій. Зокрема, тепер Білорусь може купувати запчастини для літаків Boeing.
А головне – Лукашенко виторгував увагу США в обмін навіть не на звільнення (до речі, у декого із них термін ув’язнення вже добігав кінця), а на фактичну депортацію з країни потенційно небезпечних людей.
Проте це обмежена радість, адже тиск буде продовжуватися, натомість він боїться звільняти усіх.
Поширена думка – зняття санкцій з Білорусі вигідне насамперед Росії.
Зокрема, запчастини для літаків будуть тіньовими схемами йти до РФ. Втім, наразі не видно підстав для таких суджень.
Ті літаки Boeing, які є у Білорусі, не мають права навіть літати у Росію. Так само американська служба експортного контролю уважно слідкує за тіньовими схемами з постачань запчастин.
Звичайно, за цим потрібно уважно слідкувати, але поки підстав стверджувати про зворотне просто немає.
Чи може це бути спробою США по відриву Лукашенка від Росії? Ні, відірвати Лукашенка від Росії, на мою думку, неможливо.
Треба розуміти, хто такий Лукашенко, яким він був, і що це вже не змінити. І так само вже не змінити тренд посилення співпраці з Росією та абсолютну залежність білоруської економіки від Росії, і так само – повну військово-безпекову залежність від Росі.
Розірвати це неможливо. І Лукашенко від цього не піде. Він буде до кінця стояти за союз з Росією.
Він, до речі, це і не приховує, що будь-які відносини Білорусі із Заходом не мають йти замість відносин із Росією. Тому цей альянс не розірвати.
Останній доказ на підтвердженні цієї тези – зустріч Лукашенка із херсонським гауляйтером Владіміром Сальдо. Тобто – де-факто він визнав анексію Росією цього регіону.
Лукашенко – досить обережна людина. Але той факт, що він погодився на зустріч із Сальдо, свідчить – він переконаний, що російські війська будуть знаходитися там досить довго.
А на додачу – він розраховує на економічні преференції від такого кроку. Наприклад – участь білоруських компаній у бюджетних програмах РФ для окупованих територій.
Це вже друга зустріч Лукашенка із керівниками окупованих територій. Перша була із Денисом Пушиліним. Тоді нашою реакцією на цей візит було відкликання посла, тобто – мене. До речі, наш МЗС шукав привід для відкликання посла, тому цей візит фактично розв’язав нам руки.
Але ми маємо і зараз реагувати так само гостро. Так, була заява МЗС, і до речі, досить серйозна. Але цього мало, треба діяти асиметрично.
Наприклад – вже давно треба запросити в Україну Світлану Тихановську.
Так, досі наша позиція полягала в тому, щоб уникати контактів із білоруською опозицією, щоб не дратувати Лукашенка. Але що він нам зробив хорошого, щоб ми робили йому такі поступки?
Тож, впевнений, на цьому напрямку нам варто діяти активніше.
І ще один момент, де ми недопрацьовуємо. Нам потрібно переглянути умови перебування для тих білорусів, хто втік від режиму Лукашенка.
Це би дало нам можливість проводити інформаційну політику, впливати на білоруське суспільство, та й поповнення рядів добровольців було би активнішим.
Натомість у нас виходить така ситуація, що ми не можемо врегулювати питання легалізації. Якщо у білоруса, який легально знаходиться в Україні, закінчиться дія паспорта, то він має повернутися в Білорусь, щоб поміняти його на новий. А для багатьох повернення в Білорусь означає арешт.
На жаль, у нас не так багато важелів впливу на Білорусь.
Ключовий – координувати свої санкції із ЄС та разом тиснути на Лукашенка. І тут я маю нагадати, що ми в цьому напрямку діємо із запізненням.
Перші санкції проти Білорусі за участь в агресії ми запровадили лише у листопаді 2022 року. А через рік – у листопаді 2023 року вперше ввели секторальні санкції проти білоруських військових підприємств.
Тут ми маємо синхронізуватися із ЄС. А головне – не вестися на різні небезпечні пропозиції.
Що я маю на увазі? Ключові для Лукашенка санкції – калійні. Адже Білорусь раніше займала біля 9% світового ринку калійних добрив. Це єдина ніша, де Білорусь мала такі потужні позиції.
Все змінилося із запровадженням санкцій. Навіть якщо їх скасує США, реальне повернення білоруських добрив на світові ринки неможливе без згоди ЄС, адже як інакше забезпечити транзит цих добрив до портів.
Так, можна натиснути на Литву, щоб вона розблокувала транзит добрив до Клайпеди. Але чи вона погодиться?
І тоді можна чекати пропозицію для нас – а давайте ви знімете санкції та пустите білоруський калій на Одесу. А нам за це гарантуватимуть відсутність ударів по одеському порту.
Сподіваюсь, ми знайдемо сили від цього відмовитися.
Дональд Трамп обрав таку політику ізоляціонізму, тим самим надсилаючи сигнал ЄС – білоруське питання Європа має вирішувати сама.
Так само як Європа тепер змушена сама нести на собі допомогу Україні.
В ЄС це почули і як ми вже бачимо, що європейська політика стає все більше незалежною від американської. В тому числі – й щодо Білорусі.
За великим рахунком Європа постала перед вибором, так само як і у випадку з Україною.
ЄС доведеться заявити вголос – Білорусь це наша справа, а те, що там робить Трамп, нас не стосується – ми маємо продовжувати жорстку лінію з білоруським режимом.
Так, система прийняття рішень в Європейському Союзі доволі складна. Проте те, що Польща зараз закриває кордон з Білоруссю, певною мірою є відповіддю Європи.
ЄС демонструє, що хоча Трамп і може щось обіцяти, проте реальні кроки по зняттю санкцій залежать саме від Європи.
А в даному випадку – це й також реакція Польщі на погіршення безпекової ситуації.
Польща, дбаючи про свою безпеку і розуміючи, що не завжди можна покладатися на своїх партнерів, зараз приймає саме ті рішення, які вважає необхідними для захисту своєї безпеки.
Польща реагує і на військові навчання "Захід-2025", де Білорусь та Росія разом відпрацьовували застосування ядерної зброї, і на продовження міграційної кризи.
Тому Варшава вчиняє ті кроки, які вважає необхідними з точки зору своєї безпеки. Але й Брюссель тепер нормально реагує на це і не зупиняє поляків.
І позиція Трампа щодо певного пом'якшення санкційного тиску на Білорусь не впливає на позицію ані Польщі, ані ЄС в цілому.
Закриття кордонів – це дуже серйозний крок. І серйозний удар по Лукашенку.
Після 2014 року, коли Україна де-факто перестала бути транзитною країною, саме Білорусь стала ключовим транзитером китайських та російських товарів у Європу.
Саме тому китайці створили "Великий Камінь" – великий логістичний центр під Мінськом. І це подається як приклад білорусько-китайської співпраці на високому рівні.
І той факт, що після рішення Польщі закрити кордон до них приїжджають китайські високопосадовці, свідчить, що за їх логікою, якою би не була причина цього рішення, саме Білорусь підставила своїх партнерів, адже вона не змогла забезпечити свою місію як транзитера китайських товарів.
А відповідно – ще треба думати, чи правильно зараз поводить себе Білорусь.
Білоруська армія так і не здобула бойову здатність. Тим більше, там завжди закладалася теза, що мирні люди завжди проти війни.
Там знають, що якщо Білорусь вв'яжеться в будь-яку війну самостійно, то вона втратить не тільки свою незалежність, але й свою ідентичність.
Інша справа – вони могли би стати співучасником агресії, в тому числі – проти України.
Проте Лукашенку і раніше вдавалося цьому опиратися, і не думаю, що тут щось зміниться.
Так, Білорусь допомагає російській армії, для них ці військові контракти перетворилися на фактор виживання, проте вони до останнього будуть опиратися повноцінній співучасті в агресії.
Тим більше, наразі немає підстав говорити, що допомога білоруської армії потрібна Путіну. Він не бачить сенсу втрачати Білорусь як найближчого союзника, який завжди буде на його боці. Принаймні, поки при владі режим Лукашенка.
редактор "Європейської правди"
