Цього тижня світ почув (і прочитав) від президента Сполучених Штатів Дональда Трампа неочікувано й навіть шокуюче різкі висловлювання на адресу російського диктатора Владіміра Путіна. Це сталося після чергової масованої атаки російських ракет і безпілотників на мирні українські міста.
«Я не задоволений Путіним. Я не знаю, що з ним не так. Що, чорт забирай, з ним сталося? Він вбиває багатьох людей. Я цьому не радий», – заявив Трамп журналістам на летовищі Моррістауна.
Згодом у соцмережі Truth Social американський президент ще різкіше висловився про шефа Кремля і навіть визнав Путіна божевільним. «У мене завжди були дуже хороші стосунки з Владіміром Путіним, але з ним щось сталося. Він абсолютно збожеволів!» – написав голова Білого дому.
Дивно, чи не так, читати такі висловлювання Трампа про чоловіка, якого він ще зовсім недавно називав «любим другом», захоплювався його геніальністю, щиро вірив у його миролюбність і наміри припинити «цю криваву лазню». Путін відповідав своєму американському візаві тією ж лестивою монетою і навіть ще вправніше, так, як цього вчила Вища Червонопрапорна школа КДБ СРСР імені Ф. Е. Дзержинського.
Тож Трампові нарешті відкрилася та істина, яка була зрозуміла кожній тверезо мислячій людині вже майже 26 останніх років – з моменту початку другої чеченської війни, «моченні в сортирі» й «загадкових» вибухів багатоквартирних будівель у Росії, які цьому передували.
Можливо, Трамп вважав, що треба почати все з чистого аркуша, забути всі старі гріхи й діяти з огляду на актуальний стан справ, так би мовити, ad hoc? Адже в нього за останні місяці, як виявилося, було стільки приємних розмов з російським лідером, навіть ще до інавгурації, ба більше, навіть до виборів. Можна собі уявити, яких лише солодких обіцянок Путін йому не надавав. І при цьому вони удвох в унісон кляли «спільного найгіршого ворога» Джо Байдена, який «розпочав цю криваву війну».
Але й ця свіжа брехня Путіна остаточно мала б бути викрита ще два з половиною місяці тому. Пригадуєте, 11 березня на українсько-американських перемовинах у Джудді українська сторона безапеляційно погодилася на цілковите припинення вогню терміном на 30 днів з опцією пролонгації. Як цього й домагався Вашингтон. А російська сторона тим часом так само безапеляційно відмовилася від американського плану примирення. На цьому місці Білий дім мав би рішуче заявити: «Ні то ні! Ми прагнули зробити це м’яко, доведеться вдатися до жорсткості. Тож переходимо до плану Б». Однак Трамп, як заправський мазохіст, вирішив, що краще ще помучитися, ще дати Путіну вишукано (насправді не дуже) зі себе познущатися.
Коли ж саме найвладніша у світі людина нарешті усвідомила, що її водять за носа, що на позитивний результат з Кремлем годі очікувати? Навряд чи після недільного бомбардування, яке б масштабне, підступне і криваве воно не було. Це був далеко не перший воєнний злочин Кремля проти мирного українського населення, не найкривавіший, і, на жаль, далеко не останній. Прозріння Трампа, як я вже й припускав у попередній статті, відбулося під час його останньої телефонної розмови з Путіним 19 травня.
Попри всі позірно милі відгуки обох співрозмовників про ці понад двогодинні перемовини, розмова насправді вийшла фатальною. І на це вказувало чимало деталей. Передовсім те, що сторони не заявили про домовленість щодо наступної зустрічі наживо. Хоч перед тим встигли її гучно проанонсувати. А раз зустрічі не буде, то можемо припустити з високою ймовірністю, що співрозмовники не змогли знайти жодних точок дотику. Згодом Трамп підтвердив це припущення, заявивши в розмові з європейськими лідерами, що Путін не готовий припиняти війну в Україні, «бо вважає себе переможцем».
Так почалося «просвітлення» Трампа, яке завершилося усвідомленням і декларацією, що Путін з’їхав з глузду. Чи означатиме це, що Америка нарешті почне діяти жорсткіше щодо Росії? Не факт. У цьому контексті пригадуються слова ексканцлерки Німеччини Анґели Меркель. Ще на початку березня 2014 року, коли Росія здійснювала окупацію й анексію Криму, німецька політикиня заявила, що Путін «втратив зв'язок з реальністю». Утім це ніяк не завадило їй уже через рік, у квітні 2015-го, підписати із цим «втраченим для реальності» жевжиком міжурядовий контракт про побудову «Північного потоку – 2». Того газогону, який, за твердженням багатьох аналітиків, і став однією з передумов повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
То чи не увімкне задню й Трамп, чи не забажає пробачити «божевільного» Путіна, попри всі його підступи, і знову з ним подружитися? Цього не можемо відкидати. Хоча є й оптимістичні сигнали з Білого дому. Кілька авторитетних американських ЗМІ, зокрема агенція Reuters і газета The Wall Street Journal з посиланням на джерела в президентській адміністрації повідомили, що США вже до кінця цього тижня, тобто до першого червня, планують запровадити нові санкцій проти Росії.
Ще один позитивний сигнал з Вашингтона пролунав у ретрансляції канцлера Німеччини Фрідріха Мерца. Виступаючи на заході Europaforum, організованому телерадіокомпанією WDR, він заявив: «Більше немає жодних обмежень на далекобійність зброї, що постачається Україні, – ні з Великої Британії, ні з Франції, ні від нас. З боку Сполучених Штатів також немає обмежень. Це означає, що Україна тепер зможе захищатися, наприклад, атакуючи військові позиції в Росії».
Що ці обмеження зняли Берлін, Лондон і Париж – цілком зрозуміло й логічно в контексті участі в «коаліції охочих». А от що до цього гурту долучився і Вашингтон – стало для нас приємним сюрпризом. Отже, Білий дім таки зважився на жорсткість і поступово, хай і опосередковано (сподіваємося, що згодом і прямо) тиснутиме на Москву.
А що ж тоді з перемовинами? А нічого. Як я стверджував ще у своїй попередній статті, Путіну апріорі не був потрібен мир, адже під миротворчі фанфари він тихо готував свій літній наступ. Йому треба було просто виграти час, тому він і бавився з Трампом у «сліпого Панаса». І щойно тепер глава Білого дому нарешті усвідомив, що його миротворча ініціатива цілковито провалилася.
Чи слід нам, українцям, переживати через фіаско перемовин? Не надто. Так, було б добре, якби вся ця війна, ця «кривава лазня» завершилася. Але реально ще більше мав би переживати Путін. Він мав усі шанси, які йому подарувала доля у вигляді прихильності Трампа, виторгувати найкращі для себе умови перемир’я. Якби, звісно, не нахабнів надміру. Білий дім готовий був акцептувати «реалії на землі», зняти з Росії всі санкції і розпочати нову масштабну американсько-російську співпрацю, включно з відновленням «Північних потоків» і освоєнням Арктики.
Однак тепер точку неповернення пройдено. Тобто саме Росія її пройшла, і назад немає вороття. Путін хоче повної перемоги над Україною. А це означало б перемогу над цілим колективним Заходом, включно зі США. Те, що у Вашингтоні нарешті зрозуміли цю небезпеку, свідчить американський дозвіл на використання американських ракет без обмежень. Навіть наш друг Джо Байден не наважився дати такого дозволу.
Ще глибше усвідомила ситуацію Європа й відповідно заангажувалася у справу стримування Росії, а отже – допомоги Україні. На наступному саміті НАТО, який відбудеться в червні, порушуватимуть питання про підвищення рівня оборонних витрат до неймовірних п’яти відсотків від ВВП. Тож Європа серйозно готується до війни з Росією.
Це передовсім значить, що світ входить у нову фазу перегонів озброєнь. Свого часу ці перегони призвели до розвалу Радянського Союзу. Існує висока ймовірність, що під їхньою вагою надірветься й сучасна Росія.
