24 серпня о 17.00 балетом “Лісова пісня” Дніпровський академічний театр опери та балету відкриває свій новий сезон. Напередодні цієї події журналістка видання «Наше місто» поспілкувалася з директором-художнім керівником театру Ростиславом Карандєєвим, який обіймає цю посаду з квітня. Поговорили про плани на майбутній сезон і не тільки, про те, навіщо йому статус національного. Згадали й про нове обличчя театру – зокрема, логотип.

 — Ростиславе Володимировичу, як ви сприйняли пропозицію очолити Дніпровську оперу?

–        Це рішення не було випадковим, хоча пропозиція й застала зненацька. Її озвучив голова обласної ради Микола Лукашук, і вже під час першої особистої зустрічі стало зрозуміло, що це — не лише адміністративне призначення, а й можливість реалізувати стратегічні культурні амбіції. Вважаю, що мистецтво не може бути провінційним –  воно або якісне, або халтура. Я знав вистави Дніпровської опери, бачив їх у Києві: «Білосніжку», «Лісову пісню». Це високий рівень, часто навіть кращий, ніж у національних театрів. Тож, коли мені запропонували посаду, я усвідомив, що йдеться про колектив, який вже відповідає найвищим стандартам.

–        Що дасть нашому театру статус національного, якого він поки що не має?

 -Гадаю, Дніпровський оперний театр недооцінений. Попри якість, професіоналізм і яскраві постановки, він досі не має статусу національного. А це — несправедливість, яку я, як керівник, поставив собі за мету виправити. І тут справа не лише у престижі. Формально цей статус дає змогу бути на рівних із провідними театрами України, отримувати інші можливості для розвитку і фінансування. Але головне — це визнання якості роботи. Ми виготовляємо той самий продукт, що й інші національні театри. Якщо на нашій сцені звучить Верді чи Пуччіні, то це має відповідати канону — і воно відповідає. Ми не можемо дозволити собі виконати класику гірше, бо краще вже відмовитися від постановки. І якщо ми це робимо на рівні, то чому оцінка нашої роботи занижена?

Без статусу національного театр стикається з болючою проблемою: виховані ним артисти шукають реалізації в інших містах. Львів, Київ, Одеса охоче приймають талановитих співаків і танцюристів, яких готує Дніпро. Наші зірки — на чужих афішах. І хоча ми пишаємося ними, для театру це втрати. Можу згадати багато прикладів: співачку Маріанну Цветинську, танцівника Олександра Омельченка, чимало іменитих артистів Національної опери України, які починали в Дніпрі. Фактично, театр перетворився на кузню талантів, але без можливості утримати їх.

—  Що ви побачили у театрі, коли прийшли працювати директором?

–        Що театр не лише творчо сильний, але й технічно готовий до високих стандартів.  Наприклад, Дніпровська опера стала однією з перших у забезпеченні доступності для людей з інвалідністю. У нас є сучасний ліфт для відвідувачів на візках, організовані програми для людей із порушеннями зору. Такого немає навіть у більшості національних театрів. Колектив також став приємним відкриттям. Я знайшов тут людей, які живуть мистецтвом. Це надзвичайно рідкісна річ сьогодні: небайдужість, натхнення і готовність працювати на результат. Так, є завдання модернізації, поліпшення матеріальної бази, розширення інформаційної присутності, але фундамент — міцний.

— Яким ви бачите майбутнє оперного театру у Дніпрі?

-Ми хочемо, щоб люди їхали в Дніпро так само, як їдуть у Львів чи Одесу. Щоб купували квитки на потяг, бронювали готелі й приїжджали саме на виставу. Для цього потрібна не тільки якість, але й впізнаваність. Ми працюємо над рекламою, співпрацею з журналістами, блогерами, експертами, щоб створити позитивний образ театру. Щодо гастролей,  оперні театри рідко орієнтуються на виїзди. Ми не чуємо про гастролі «Метрополітен-опера» чи Паризької опери. Це стаціонарні театри, до яких їздять глядачі. Ми хочемо, щоб і наш театр став таким центром. Проте іноді ми готові їхати до глядача самі — особливо з унікальними проєктами.

— Які нові найближчі проєкти готує театр?

–        Репертуар має поєднувати класику і новаторство. Так, ми ставимо Моцарта, Верді, Бізе. Але ці вистави є майже всюди. Тому ми повинні шукати власну нішу — те, чого немає на інших сценах. Одним із таких прикладів став мюзикл «Моя чарівна леді» — сміливий крок для оперного театру, але дуже успішний. Зараз готується ще один оригінальний проєкт — «Школа танців Соломона Шкляра» за п’єсою Анатолія Крима. Це буде ретро-мюзикл, події якого відбуваються у 1930-х роках, але подані крізь сучасну призму. Автор спеціально адаптував текст для формату мюзиклу, композитор В’ячеслав Назаров створив музику, орієнтовану на театральне сприйняття, а головний балетмейстер Максим Булгаков готує пластичні рішення. Прем’єра запланована на середину листопада.

–        Чим ще будете дивувати глядача у новому сезоні?

–        Паралельно театр працює над оперою «Дон Жуан» Моцарта. Це класика, але ми не хочемо робити її музейною. Ми пропонуємо сучасні візуальні рішення: світло, динамічні декорації, стилізовані костюми. Дуже важливо дотримати баланс: не спотворити задум автора, але зробити постановку живою і зрозумілою сучасному глядачеві. Джинсів не буде, але буде цікаво та сучасно. Сьогодні глядач потребує динаміки, інтриги, постійної уваги. Тому ми оновлюємо підходи, не змінюючи суті творів.

Також у наших планах — постановки про петриківський розпис та про Казиміра Малевича.  Ці теми глибоко українські й водночас універсальні. Петриківка — це ж не лише орнамент, це рух руки майстра, динаміка, яку можна перенести в танець. А Малевич — це наш авангард, наша модерність, яку світ знає і поважає. І я хочу, щоб на сцені глядач побачив не музейні експонати, а живе мистецтво, яке говорить мовою сьогодення. Так, у нас є обмеження фінансові, але ми крок за кроком рухаємося вперед.

Водночас ми хочемо робити театр ближчим до дітей і сімейної аудиторії. Складні сучасні постановки іноді можуть бути занадто «дорослими» для юних глядачів. Тут важливо знайти баланс. Я завжди кажу колегам: дитина має не просто бачити на сцені кольори чи рухи, а й розуміти емоції та сюжет. Саме тому в дитячих балетах ми додаємо пластику, пантоміму, інтерактивність. Пам’ятаєте новорічні вистави, коли діти кричали Дідові Морозу: «Обернися, там чорт позаду!»? Оце і є найкращий показник залученості. Театр має виховувати смак, але робити це через захоплення, а не через нудьгу. Саме такою буде наша нова новорічна вистава «Аладін» на музику Олександра Родіна.

— Пане Ростиславе, не можу не запитати вас про новий логотип театру, який нещодавно викликав хвилю суперечок серед містян. Хтось вбачає в ньому натяк на чужий прапор, хтось каже, що він надто стриманий, «нетеатральний». Чому ви вирішили змінити старий знак і що особисто вкладаєте у нову візуальну ідентичність театру?

— Попередній логотип давно втратив сучасність, навіть після того, як ми замінили назву на Dnipro Opera. Світ змінюється, і театр теж має оновлювати свій образ. Ми провели десятки консультацій із дніпровськими дизайнерами, агентствами, навіть студентами профільних вишів. Чесно скажу — багато пропозицій були непридатні, а солідні дизайнерські компанії хотіли за свої розробки дуже багато грошей – від 3 тисяч доларів. У підсумку роботу виконала молода дизайнерка Анна Сердюк, і її варіант виявився найбільш збалансованим.

Дехто  каже, що цей логотип нагадує прапор країни-агресора. А я відповідаю: це суб’єктивне сприйняття. У когось колір викликає одні асоціації, у когось інші. Ми заклали у нього театральну глибину: класичний бордовий колір, дніпровський синій, динаміку руху річки. Логотип має бути впізнаваним, як герб чи тризуб: простим, лаконічним і водночас таким, що дозволяє ідентифікувати театр. І він виконує це завдання. Так, ми ще думаємо трохи пом’якшити шрифт, прибрати зайві деталі. Але головна мета — створити символ, який легко впізнати, — вже досягнута. До речі, мерч з новим логотипом можна буде скоро придбати у фоє театру.

 —  Яким ви бачите місце Дніпровської опери у майбутньому культурному просторі України?

–        Ми хочемо, щоб наш театр став мультижанровим класичним музичним центром. Поруч із традиційними операми й балетами тут мають з’являтися мюзикли, сучасні музичні вистави, проєкти, які розширюють межі жанру. У Дніпрі небагато театрів, і ми зобов’язані дати глядачеві ширший вибір. Я переконаний, що це оцінять і мешканці міста, і гості з інших регіонів. Театр має бути місцем, куди хочеться повертатися.

До речі, Дніпровський академічний театр опери та балету готує особливий сюрприз до Дня Незалежності України. 24 серпня о 16.00 біля будівлі театру опери та балету відбудеться презентація оновленого фасаду та унікальної артінсталяції. На даху театру буде встановлено нотний стан, який змінюватиметься залежно від подій та особливих дат. Першою композицією стане Державний гімн України, адже саме в День Незалежності театр прагне підкреслити символічність і важливість цієї події. Ця нова інсталяція не лише прикрасить архітектурний ансамбль, а й стане новою культурною візитівкою міста. Тож запрошуємо мешканців Дніпра разом з нами розділити цей святковий момент.

Фото Володимира Федорищева та з архіву театру.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у «Дніпро Опера» відбудеться прем’єра мюзиклу у стилі ретро.

Категорія: Афіша, Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра

Позначки: Головне, Дніпро, культурне життя дніпра