Щоб оцінити будь-яке явище як позитивне чи негативне, треба мати з чим порівняти. Особливо актуально це для розмов про зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) чи його модифіковану чинну версію під назвою національний мультипредметний тест (НМТ). Адже фактично щороку зринають на поверхню одні й ті самі дискусії про не/ефективність цього тесту, стресовість його складання для абітурієнтів, пошуки альтернативних моделей.
Цього року хвиля обговорень, а переважно нарікань, особливо висока. Значну увагу у фейсбуці привернули дописи одного з користувачів, який (за його словами), хоч і має чотири вищі освіти, але спробував цього року пройти НМТ. Навіщо? Автор не вказує, хоча підозра про банальне бажання привернути до себе увагу промальовується досить виразно. Назагал ці дописи є переліком численних проблем і труднощів цьогорічного НМТ, передусім психологічних і моральних, які автор завершує закликом до Міністерства освіти і науки «щось зробити».
Одразу варто зрозуміти: НМТ як явище є компромісом. Якщо традиційне ЗНО складали в режимі «один предмет за раз», то НМТ – це чотири предмети водночас (українська мова, математика, історія України + предмет за вибором), на виконання яких абітурієнт отримує чотири години. Це чималий виклик, не тільки у площині знань, а й психології.
Звичний формат ЗНО, без сумніву, є оптимальнішим. Більше часу, можливість сфокусуватись на кожному предметі по черзі, менше стресу (хоча й не настільки, як багатьом може здаватись). Питання в тому, чи можливий цей формат у часі повномасштабної війни? Адже це куди більше днів для проведення тестувань загалом і для конкретних учня/учениці зокрема. Це додаткова потреба в логістиці учасників, зокрема тих, хто проходить тестування за кордоном. Також це більше шансів на те, що ніч перед тестуванням доведеться пережити в укритті через російські повітряні атаки.
Саме останній аспект опинився цього року в центрі уваги. Мовляв, як можна змушувати складати такий комплексний, всеохопний тест одразу з чотирьох предметів після безсонної ночі під ударами ракет чи шахедів? Ця емоційна теза, з одного боку, є слушною, а з іншого – створює сприятливий ґрунт для численних хибних шляхів. Вкрай складно складати такий важливий іспит у нинішніх реаліях. Але проблеми починаються, коли звучить ключове питання – а які альтернативи?
Повернутись до звичного формату ЗНО з низки об’єктивних причин наразі неможливо, хоча це треба буде зробити за першої ж нагоди. Натомість звучать різноманітні пропозиції – від скасування вступних випробувань як таких до відновлення давньої практики, коли вони проходили в самих закладах вищої освіти.
На першу опцію прямо натякає й автор гіперпопулярного допису у фейсбуці, стверджуючи: «Сьогодні випускники – не просто учні. Вони покоління, яке виростає під звуки сирен. То, може, замість додаткового тиску дамо їм трохи полегшення?». Що можна вважати полегшенням? Цілковиту відмову від відбору майбутніх студентів і приймання до ЗВО всіх охочих? Це хибний шлях, шлях у нікуди, адже українська (і не лише) вища освіта вже й так давно перейшла в режим «кількість на шкоду якості». Такий сценарій зарахування студентів ще міг би мати резон, якби вже в ролі студентів вони проходили жорсткі відбори на сесіях з реальними шансами на відрахування за неуспішність. Але щоб бути відрахованим з університету, сьогодні треба докласти непересічних, самовідданих зусиль, проявити виняткову наполегливість. І то не факт, що вдасться.
Теза «треба позбавити дітей стресу» в цьому контексті загалом хибна. Звісно, надмірний стрес шкідливий. Але не менш шкідлива й протилежна крайність – тепличні умови, у яких взагалі не треба докладати зусиль. Життя сповнене перешкод і випробувань. І як довго не оберігай від них учня відсутністю оцінок чи іспитів, рано чи пізно на його шляху трапляться і перешкоди, і випробування. Зіткнутися з ними взагалі без досвіду – шлях до куди більших проблем, ніж стрес через НМТ.
Ще більш недоречною є ідея відновлення вступних іспитів у самих університетах. Свого часу ЗНО запроваджували передусім для того, щоб подолати вкрай корумповану процедуру відбору до закладів вищої освіти і дати всім вступникам, незалежно від матеріального статусу і знайомств їхніх батьків, максимально рівні шанси. Мільйони хлопців і дівчат відтоді цією нагодою скористались, здобувши омріяну спеціальність завдяки власним знанням, а не грошам. Попри всі проблеми воєнного часу, НМТ продовжує виконувати цю функцію. Можна критикувати його формат, але годі аргументовано заперечити, що всі абітурієнти в рівних умовах.
НМТ часто хибно прив’язують до закінчення школи і сприймають як випускні іспити. Цю функцію частково виконувало ЗНО, але не виконує НМТ. Ще до складання цього тесту в багатьох школах відбудуться випускні і вручення атестатів про середню освіту. Це важливо, адже часто ми забуваємо, що НМТ зокрема і вища освіта в Україні не обов’язкові. «Кожен має право на вищу освіту» не дорівнює «кожен мусить здобувати вищу освіту». Банальна істина, яка зараз сприймається як страшна єресь і крамола.
Не є НМТ і тим, що визначає подальше життя дитини. У разі невдачі його можна скласти наступного року, а то й через два роки. Ніхто не обмежує кількість спроб. Врешті, якщо комусь не вдається подолати бар’єр, який долає абсолютна більшість інших учасників, то, може, це просто не його/її шлях? Сам факт наявності чи відсутності диплома про вищу освіту в сучасних реаліях нітрохи не робить людину кращою чи гіршою.
Можна і треба думати про вдосконалення нинішнього формату НМТ, поки триває війна. Можна розширити список умов, за яких є можливість зареєструватись на додаткову сесію тесту (наприклад, якщо ніч перед НМТ у місці складання пройшла під рев сирен повітряної тривоги), можна подумати над іншими опціями. Але, обговорюючи наявні проблеми цього іспиту, важливо не забути головного: ЗНО/НМТ є вкрай нечастим прикладом справді успішної і тривкої освітньої реформи в незалежній Україні. Тому її демонтаж або зведення до формальної «теплої ванни» не допоможе, а лише зашкодить. І абітурієнтам, і освіті, і всій країні.
