Ірина Дерюгіна – безсумнівно видатна постать в українській гімнастиці, яка все своє життя присвятила цьому виду спорту. Вона є однією з найтитулованіших гімнасток за всю історію та єдиною гімнасткою СРСР, яка двічі була абсолютною чемпіонкою світу (1977 і 1979 роки).
Після завершення спортивної кар'єри Дерюгіна почала працювати тренеркою, і також досягла неабиякого успіху. Ірина і сьогодні продовжує розвивати цей вид спорту. Наразі легендарна спортсменка обіймає посаду президента Федерації гімнастики України.
Чемпіон вирішив поспілкуватися з Іриною Дерюгіною та дізнатися, в якому стані перебуває українська гімнастика. Окрім цього ми поговорили про феномен Таїсії Онофрійчук, скандал у чоловічій спортивній гімнастиці та проблеми інфраструктури. І, звісно, не оминули тему школи Дерюгіних, адже приміщення, в якому знаходиться зал, може забрати Католицька Церква.
– Яка наразі ситуація зі школою Дерюгіних?
– Я перебуваю в Ужгороді, і ми невдовзі їдемо на Чемпіонат світу. Наразі жодних новин немає. Я знаю, що Жовтневий Палац планують передати певній організації, при цьому частина будівлі має відійти до школи, однак умови такої передачі наразі не були предметом обговорення. Тому це питання залишається відкритим.
– Розкажіть трішки про Онофрійчук. Вона дуже яскраво засяяла, виграла майже все. Як їй це вдалося?
– Ви знаєте, ця дитина володіє просто феноменальною працьовитістю. Багато талановитих дітей, але не всі так працюють і так люблять виступати. Потрібно хотіти виступати, любити це та дуже сильно старатися. І в неї це є. Вона дуже любить виступати, дуже любить публіку.
Вона дуже смілива дівчинка. Ми чекали 28 років такого результату, щоб бути першими на чемпіонаті Європи. Цього року вона стала чемпіонкою. За великим рахунком вона і на Олімпійських іграх підкорила всіх, але тоді не вистачило трішки досвіду. Після Олімпіади в неї його стало більше, Таїсія вже вміє розподілити сили, вміє добитися результату.
Я безумно рада, що в нас в Україні з'явилася ця дівчинка. Дитину з перших днів війни вивезли з Києва. Ми два місяці працювали над тим, щоб дідусь вмовив свого сина та невістку повернутись. Її повернули, і з цього моменту почала проявлятися Тая Онофрійчук, її характер. Я навіть не можу словами описати, яка вона. Ми лише працюємо над тим, щоб покращити її здібності.
– Які є проблеми з інфраструктурою?
– Нам потрібен справедливий мир, щоб у нас з'явилися зали де ми можемо тренуватися. Таїсія випускає предмет на 14 метрів, а ми тренуємося у залі де висота стелі 7 метрів. І ми не можемо нічого зробити, в нас немає такої можливості. Це проблема.
Все життя спорт був гордістю України. У нас завжди була найбільша кількість олімпійських чемпіонів та топових спортсменів. При цьому за останні десятиріччя не було побудовано жодного залу. Лише в Донецьку побудували арену, яку вже розбомбили.
Нам треба брати приклад з інших країн. Поїдеш в будь-яке європейське місто висококласні готелі, зали, все є. Вони для людей роблять і пускають туди навіть без грошей. Все робиться для людей. Звісно, наразі керівництво країни думає про мир, але ми всі живемо, спорт показує, що Україна живе. Отже, можна бодай щось для нього зробити, маю на увазі інфраструктуру.
Я розумію, що сьогодні щось побудують, а завтра це розбомблять. Але я хочу, щоб після того, як настане мир, буде прийнята особлива програма пов'язана зі спортом. Бо саме спорт має стати важливим чинником для формування української ідентичності. Тому треба щось зробити для спорту. Я мрію про той час, коли в дитячих садках будуть кружки, спортивні та не тільки. Сьогодні цього немає.
Повірте, сьогодні саме гімнастика в усіх регіонах максимально розвивається. З іншими видами спорту є проблеми. І я пишаюся тим, що гімнастика також сприяє зміцненню зв’язків українців з Україною незалежно від того де вони зараз знаходяться.
– Розкажіть трохи про ситуацію з чоловічою гімнастикою, про конфлікт між Захаровою та Верняєвим. Яка ваша позиція?
– Буквально днями мені телефонували стосовно зборів жіночої команди зі гімнастики, вони готуються в Конча-Заспі до Кубків світу. При цьому Олег Верняєв хоче в час проведення зборів з підготовки до Кубків світу та Олімпійських ігор, провести чемпіонат міста Київ саме на цій базі, що може зірвати тренування. Це не припустимо. Стелла цього не дозволяє, і я теж. Так не можна.
Ми пів дня займалися цим питанням, бо це не правильно. Зал проплатили, йде тренування. Змагання не можуть там проводитися. А людина не хоче провести це в іншому залі, він хоче робити так, як він хоче, а це викликає негативні питання.
Що до самого Верняєва, то він не ходить на тренування, як мені сказали, відновлюється після Олімпійських ігор. Він був у поганому стані на чемпіонаті Європи.
Якщо ти отримуєш зарплату, перебуваєш у збірній, то маєш ходити на тренування. У тебе може бути інший режим роботи, але ти маєш тренуватися. Не може людина, яка не тренується місяцями, поїхати на чемпіонат світу та виступити. Стелла Захарова бореться, щоб не допустити виникнення такої ситуації.
Також виникла непередбачена ситуація коли чоловіча збірна зі спортивної гімнастики поїхала на чемпіонат Європи, і раптом Федерація гімнастики Німеччини надсилає мені рахунок, щоб федерація його оплатила. Було порушення норм етичної поведінки, скандал, була проблема.
– Але, наскільки я знаю, Верняєв сам оплатив рахунок...
– Оплатив, тому що він поїхав до Німеччини, там були якісь клубні змагання, і йому Федерація Німеччини сказала, що не допустить Олега до змагань, доки він не заплатить. Це скандал.
Вони взагалі не розуміють, як можна так себе вести та не дотримуватись норм етичної поведінки особливо з боку спортсмена міжнародного рівня. Тобто питання не в тому чи він сплатив, чи ні, а в тому, як це вплинуло на репутацію гімнастичної спільноти України. Я сподівалась що тренер Сартинський втрутиться в цю ситуацію та надасть відповідну оцінку діям Олега Верняєва, але цього не сталось.
І зараз я борюсь з тим, щоб таких випадків ніколи не було. У Захарової немає проблем із жіночою спортивною гімнастикою. Там все добре, а у чоловіків поки ще є питання до дисципліни. І ми боремося за те, щоб налагодити дисципліну.
У мене особисто така неналежна поведінка з боку видатного українського гімнаста викликає сором. Міністерство спорту наголошує, що саме головний тренер має робити відповідні висновки у разі виникнення такого інциденту. Я вважаю інакше.
Є тренер, який повинен дотримуватися вимог, встановлених Національною та Міжнародною федераціями. Для атлетів тренер має бути прикладом, демонструвати високі стандарти та впливати на ситуацію, не дозволяючи спортсменам порушувати правила чи ганьбити репутацію української гімнастики. Це має стати основою виховання молоді та здійснюватися на принципах етичної поведінки. Адже, дивлячись на українських атлетів, світ формує уявлення про Україну.
Я дуже хочу бачити, що відбувається підготовка молоді для чоловічої команди зі спортивної гімнастики з урахуванням цінностей, які є характерними для українських спортсменів. Саме через такі вимоги атлетів і виник конфлікт, який дехто намагається представити як звичайне непорозуміння між членами федерації.
Але суть конфлікту значно глибша та серйозніша – це питання стратегічного розвитку української гімнастики як з точки зору спортивної підготовки, так і з позиції патріотичного виховання, основою якого є моральні якості спортсмена.
