Уругвайський екс-гравець "Динамо" Карлос де Пена, який зараз грає за бразильську "Курітіу", згадав час, проведений у київському клубі.
"Першим великим бар’єром в Україні стала мова. Коли я приїхав, 90% говорили російською. Сьогодні, через війну, українська є основною мовою.
Повертаючись до того, наскільки складною була комунікація, я думав, що зі своїм добрим рівнем англійської зможу дати раду. Але я помилявся. У клубі мало хто нею володів, тож було важко спілкуватися. У нас був перекладач, але іноді його не було, і нам було складно порозумітися.
Найгіршим було повсякденне життя. У супермаркеті й ресторанах. Коли ми виходили поїсти з Елі, замовляли страву англійською, будучи впевненими, що нас зрозуміли, а потім отримували зовсім іншу.
У супермаркеті зважування фруктів було схоже на здобуття післядипломної освіти. Усе було написано російською, тож доводилося запам’ятовувати назви, щоб потім зважити. Це займало години, і мушу визнати, що в Елі це виходило набагато краще.
Через місяць після приїзду ми вирішили брати уроки російської. Знайшли чилійську викладачку й почали займатися двічі на тиждень. Але незабаром вона повернулася до Південної Америки, і ми знову зіткнулися з проблемою.
У клубі почала працювати викладачка, яка перекладала з російської на англійську. Це було не ідеально, але оскільки я вільно володію англійською, вирішив продовжити. Це були 6 інтенсивних місяців, аж доки не почалася пандемія, і довелося все кинути. В іншому варіанті не залишалося, окрім як учитися в повсякденному житті з одноклубниками, які знали англійську. Я засипав їх питаннями й змушував повторювати слова, доки не запам’ятаю. Чим більше я вчив, тим краще розумів їхні розмови.
Бувало, я сильно злився і навіть мав кілька конфліктів, бо вони погано відгукувалися про іноземців. Але це також стало дуже корисним, коли настав час продовжувати контракт і сісти за стіл переговорів із президентом клубу, який говорив лише російською. Його перекладач володів англійською, але тоді я вже майже досконало розмовляв і все розумів.
Так я опанував цю надзвичайно складну мову й зміг чудово спілкуватися протягом решти свого перебування в Україні. Це було велике випробування, яке дало мені чимало клопотів. З іншого боку, я завжди вважав, що це форма поваги до людей, які прийняли мене протягом трьох років", – сказав де Пена.
