У світі, де мільйони мріють про славу, а одиниці відчувають її справжню вагу на плечах, є такі історії, які не вкладаються у формат звичайної спортивної кар’єри. Це не просто шлях від дебюту до титулу, не просто перелік перемог і поразок. Це – щось інше.
Дастін Пор'є – не продукт хайпу, не дитя медійного буму чи протеже промоутерів. Його шлях в ММА – це історія про те, як болісно, довго й по-справжньому формується "діамант". Бо справжні діаманти – не блищать від народження, їх виточують тиском, часом і вогнем.
Пор'є – той, хто не шукає коротких доріг. Його кар’єра складається із зигзагів, глибоких падінь й підйомів, які мало хто витримує. Це нокаути, які не лише ламають щелепи, а й змінюють життєві вектори. Це перемоги, які не лише додають очок у рейтингу, а й загоюють старі шрами. І найголовніше – це історія про людину, яка, попри все, ніколи не дозволила болю зробити її цинічною.
Сьогодні ми озираємося назад на тлі новини про його завершення кар'єри, щоб розібрати кожну грань цього діаманта. Щоб зрозуміти, як хлопець із Лафайєта став одним із найбільш шанованих бійців у сучасному ММА, та чому навіть ті, хто ніколи не ставив на нього будуть плакати через його відхід.
Дастін Пор'є народився 19 січня 1989 року в місті Лафайєт, штат Луїзіана – регіоні, де спекотне повітря змішане з духом бунту, креольською кухнею та вуличною щирістю. Це не Голлівуд і не Нью-Йорк, а справжня американська глибинка, де майбутнє залежить не від того, скільки в тебе зв’язків, а від того, наскільки міцно ти стискаєш кулак.
Пор'є виріс у доволі простій родині, й з самого дитинства був "важким" хлопцем – не лише в прямому сенсі, а й у метафоричному. Проблеми з дисципліною почалися рано: він не затримувався у школах, мав конфлікти з однолітками, і до навчання ставився радше як до форми покарання, а не можливості. Через свою гарячу вдачу та впертість він кілька разів переходив із одного навчального закладу до іншого, і врешті-решт остаточно покинув школу вже у 9 класі.
А далі – все як у класичному американському сценарії про "втраченого хлопця з півдня". Драки, вулиця, пошуки авторитету, і, як результат, юнацькі проблеми із законом. Пор'є неодноразово потрапляв у неприємності, мав справу з поліцією, а одного разу навіть опинився за ґратами. Це був момент, коли все могло піти зовсім іншим шляхом – кримінальним, безнадійним, замкнутим.
Іще одна серйозна проблема – зайва вага. У підлітковому віці Дастін був далекий від образу майбутнього атлета. Він часто переїдав, мав проблеми з контролем харчування і виглядав радше як майбутній шанувальник боїв, ніж їхній учасник. Але саме фізична незручність, внутрішній дискомфорт і втома від самого себе стали одним із поштовхів до змін. Удар у дзеркалі був болючішим за будь-який удар у клітці.
Саме тоді, посеред хаосу, Пор'є натрапив на єдиноборства. Не як спорт — – як рятівне коло. Він не приходив у зал з мрією стати чемпіоном. Він приходив, щоб не зникнути.
Після хаотичного підліткового періоду і перших дотиків до бойових мистецтв, Дастін знайшов у змішаних єдиноборствах дисципліну, структуру і сенс. Усе почалося з маленького місцевого залу в Лафайєті, де ще зовсім юний і недосвідчений хлопець почав з нуля вивчати основи боксу, греплінгу, муай-тай. Не маючи атлетичної бази, він надолужував усе шаленою працьовитістю. Тренери одразу відзначили в ньому щось більше, ніж просто фізичні дані – у ньому горів вогонь, який неможливо було згасити.
Пор’є почав виступати на місцевих аматорських турнірах і швидко заявив про себе. У 2009 році, у 20-річному віці, він провів свій перший професійний бій у ММА, і одразу здобув перемогу. Його стиль був сирий, але агресивний: постійно йшов уперед, бив важко й з наміром зупинити суперника достроково.
Його агресія й харизма привернули увагу все більшої кількості фанів. За кілька років Дастін здобув декілька яскравих перемог у регіональних організаціях, і вже у 2010 році потрапив до WEC – промоушену, який невдовзі злився з UFC. Так він вийшов на вищий рівень.
Після двох поєдинків у WEC, Пор’є автоматично став бійцем UFC, коли Dana White і компанія інтегрували таланти молодшої ліги у головний промоушен. Його дебют в октагоні відбувся у 2011 році, і одразу став гучною заявою: він переміг Джоша Ґрісапі, який на той момент вважався фаворитом і майбутньою зіркою.
Дастін ніколи не був одновимірним бійцем – він вмів і битися на ногах, і тягнути суперника в партер, якщо потрібно. Проте головним його "підписом" завжди залишався характер. У кожному бою він залишав частину себе, навіть коли програвав, його бої ставали видовищними війнами.
Це були роки становлення. Поразки, перемоги, уроки. Але Пор’є крок за кроком йшов угору. Його стиль став більш виваженим, удари – точнішими, а захист – щільнішим. Проте одне залишалося незмінним: він завжди йшов до кінця. Він не шукав легких боїв. Він шукав бійців, які змушують копати глибше. Бо саме там, у глибині, формується справжній "діамант".
Після кількох років злетів і падінь у напівлегкій вазі, Дастін Пор’є у 2015 році прийняв одне з найважливіших рішень у своїй кар’єрі – піднятися до легкої категорії. Там він почувався впевненішим і вже не виснажував себе жорстким зганянням ваги. Проте шлях до вершини не був простим: були й болючі поразки, як від Майкла Джонсона, і важкі бої, де перемога вислизала з рук. Але саме в цих боях Пор’є загартовувався. Він поступово трансформувався з гарячкуватого вуличного бійця у витонченого й небезпечного майстра війни, здатного зламати будь-кого – не лише фізично, а й морально.
Справжній злет кар’єри Пор’є розпочався у 2017 році, і це був його час. У травні того ж року він зустрівся з Джимом Міллером, ветераном UFC. Це був шалений бій, у якому Пор’є довів свою здатність терпіти, працювати під тиском і забирати перемогу на зубах. А вже через кілька місяців він влаштував видовищну війну з Едді Альваресом – поєдинок, який закінчився контроверсійно через недозволені удари. Проте Пор’є не зупинився. У 2018-му він повернувся до справи і завершив незавершене – в реванші з Альваресом він здобув блискучу перемогу нокаутом, довівши, що вже не той хлопець, якого легко вибити з рівноваги.
Того ж року він зустрівся з Джастіном Гейджі – одним із найнебезпечніших страйкерів дивізіону. Це був бій двох безумців, які не відступають. Чотири раунди кривавої бійні завершилися перемогою Пор’є технічним нокаутом. Саме після цього стало зрозуміло: Дастін – вже не просто гравець у топ-10, а претендент на пояс.
У квітні 2019 року він вийшов проти Макса Голловея – тодішнього чемпіона напівлегкої ваги, який піднявся в легку вагу заради титулу тимчасового чемпіона. Це був бій двох майстрів об’єму, двох залізних сердець. Пор’є витримав темп Голловея, відповідав жорстко, багаторазово влучав потужними комбінаціями, й зрештою здобув перемогу одноголосним рішенням. Так Дастін Пор’є став тимчасовим чемпіоном UFC у легкій вазі.
Хоч у вересні 2019 року Пор'є програв у бою за об'єднання титулів Хабібу Нурмагомедову, він не зламався, повернувшись ще сильнішим. Тоді почалася історія, яка назавжди вплинула на всю його кар’єру, і знищила міф про непереможного Конора Макгрегора.
У січні 2021 року на UFC 257 відбувся довгоочікуваний реванш: Конор Макгрегор, який у 2014-му нокаутував Пор’є у першому раунді, знову зустрівся з американцем. Але цього разу на октагон вийшов інший Дастін. Виважений, холодний, точний. Ірландець почав активно, навіть впевнено, але Пор’є методично розбивав його внутрішню ногу лоукіками, підриваючи рухливість і контроль. Серія блискавичних ударів на завершення другого раунду, і Конор падає на настил. Нокаут. Чиста помста. Чистий тріумф. Це було публічне зняття корони.
А вже в липні 2021 року на UFC 264 вони зустрілися втретє, і це завершення стало трагічним для Конора. У першому раунді Пор’є знову домінував, переводив у партер, обробляв ударами, а наприкінці раунду Макгрегор невдало став на ногу, і та зламалася. Технічна поразка Конора. Його крик, його обличчя, його злість – усе це виглядало не як програш бійця, а як крах легенди. Пор’є, який свого часу був у ролі жертви, тепер став тим, хто остаточно поставив крапку в міфі про "короля".
Ці дві перемоги змінили не лише обличчя дивізіону, а й саме сприйняття Пор’є. З цього моменту його не просто поважали – його боялися. Він довів, що може не лише вистояти у війні, а й бути тим, хто її завершує.
Попри беззаперечний статус одного з найнебезпечніших і найпопулярніших бійців свого покоління, Дастін Пор’є залишається фігурою трагічної величі у контексті титульних поєдинків. Його кар’єра – це епос перемог, війни характерів і видовищних фінішів, але коли справа доходила до головного призу, повноцінного чемпіонського поясу UFC у легкій вазі, удача щоразу відверталася. Пор’є тричі виходив на титульні бої, і тричі залишав октагон переможеним. І кожен із цих випадків був не просто програшем – це були розділи болю, які сформували його як легенду, але залишили порожнечу там, де мав би лежати пояс.
Перший титульний бій відбувся у вересні 2019 року проти непереможного Хабіба Нурмагомедова. Тоді Пор’є вже був тимчасовим чемпіоном після перемоги над Голловеєм і виходив у поєдинок із амбіцією, яку він носив у собі роками. Але реальність виявилась суворою: Хабіб одразу наклав свій стиль: боротьба, контроль, повільне задушення волі. У третьому раунді Дастін був змушений здатися під час задушення. Це була жорстка поразка, але в очах фанатів – гідна.
Другий шанс настав у грудні 2021 року. Після двох приголомшливих перемог над Конором Макгрегором, Пор’є заслужив титульний шанс проти новоспеченого чемпіона Чарльза Олівейри. Бій почався феєрично: у першому раунді Пор’є домінував у стійці, кілька разів серйозно влучив і, здавалося, був близький до фінішу. Але досвід Олівейри в партері зробив своє. У другому раунді Дастін уже захищався, а на початку третього – потрапив у задушення, з якого не зміг вибратися. Ще одна поразка сабмішеном. Ще один шанс, що вислизнув.
Третя спроба була на UFC 302 у червні 2024 року. Цього разу суперником був Іслам Махачєв – спадкоємець стилю Хабіба, такий самий небезпечний і стратегічно бездоганний. І тут Пор’є був ближчим до перемоги, ніж будь-коли. Він не лише втримався проти Махачєва, а й змушував його переживати важкі моменти. Але у п’ятому раунді, коли, здавалося, все може вирішитися рішенням суддів, Іслам зробив ривок, захопив шию й змусив Пор’є втретє в титульному бою віддати поєдинок сабмішеном. Було особливо боляче: це був шанс на історію, на фінальний акт величної кар’єри. І знову не вийшло.
Бій Дастіна Пор’є проти Іслама Махачєва на UFC 302 став майже кінематографічним моментом у його кар’єрі. І те, як американець з’явився на арені того вечора, стало символом його шляху: болючого, незламного, але водночас прекрасного у своїй драмі.
Все почалося ще до того, як він ступив на арену. У соцмережах затяті фанати хотіли побачити вихід Дастіна під трек "Diamonds" Ріанни, запустивши масштабний челендж у тіктоці. Бійця усюди відмічали і на пресконференції легковаговик таки підтвердив, що виконає прохання вболівальників і вийде під кавер зірки американського шоу талантів Віллі Спенца. "Діамант" вирішив вшанувати памʼять загиблого хлопця однойменним треком в його виконанні.
Коли на арені пролунала музика виходу, зал затих. І раптом зазвучали перші акорди "Diamonds" Ріанни. Рядки "Shine bright like a diamond" і "You're a shooting star I see" у контексті Пор’є зазвучали не як поп-пісня, а як гімн надії, гідності та сили духу. Фанати просто божеволіли і підспівували, зустрічаючи Дастіна наче героя.
Вже в ніч з 19 на 20 липня Пор'є проведе свій "ласт денц" на UFC 318. В опонентах буде добре знайомий Макс Голловей, а на кону буде стояти титул BMF. Навряд Дастіна можна назвати "найгіршим сучим сином", але цей пояс буде вартувати для нього багато. Лишається лише сподіватися на завершення кар'єри мажорною нотою з титулом на плечах в обіймах коханої дружини і дітей. Дякуємо за все, легендо!
