Нинішній тиждень дав старт потужній політичній кризі у Франції.
8 вересня – відставка уряду, а 10 вересня – масові антиурядові протести "Заблокуймо все" у Франції, викликані планами уряду прийняти держбюджет на 2026 рік, що передбачає рекордне скорочення видатків. Днем пізніше на розгляд парламенту внесли постанову про імпічмент президента Франції.
Про нового прем’єра Франції і те, чи зможе він подолати кризу в країні, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Останній уряд Макрона: чи зможе новий прем'єр вивести Францію з політичної кризи. Далі – стислий її виклад.
Франція потрапила у борговий капкан, з якого наразі не може вибратися.
"Наша країна працює, думаючи, що стає багатшою, але з кожним роком стає все біднішою. Це тиха, підпільна, невидима і нестерпна крововтрата", – описує ситуацію, в яку потрапила Франція, вже колишній прем’єр Франсуа Байру.
Він не перший голова французького уряду, який намагався суттєво обмежити дефіцит держбюджету.
Цього року Франсуа Байру також підготував проєкт держбюджету "затягування пасків" і ще до початку його розгляду зрозумів, що прийняти такий документ буде неможливо – і тому вчинив "політичне самогубство", винісши на розгляд депутатів питання про вотум довіри своєму уряду.
Як наслідок – Франція втратила черговий уряд, обслуговування державного боргу стає дорожчим з кожним днем, і при цьому – у країні тривають масштабні протести проти політики урізання бюджетних видатків.
А головне – пропрезидентський блок та їхні союзники з партії "Республіканці" не мають більшості у парламенті, а відповідно – мусять домовлятися або з лівою, або з ультраправою опозицією. Натомість опозиція вже живе в очікуванні дострокових парламентських виборів – а тому не хоче брати на себе відповідальність за такі дуже непопулярні кроки.
В такій ситуації на початку тижня опинився Емманюель Макрон – він мав визначитися з кандидатурою нового прем’єр-міністра, здатного вирішити ці проблеми.
І вибір президента пав на свого багаторічного соратника – міністра оборони Себастьяна Лекорню, який розпочинає свою роботу на посаді голови уряду, маючи вкрай низькі показники суспільної підтримки.
Політик, який починав свою кар’єру у правій партії "Республіканці", проте у 2017 році, відразу після першої перемоги Макрона, перейшов до президентського табору, отримавши посаду в уряді – і за це був виключений з рядів рідної партії. А після чого – вступив у президентську партію "Вперед!" (нинішня назва – "Відродження").
З того часу Лекорню встановив справжній рекорд – йому вдалося попрацювати в усіх урядах часів президентства Макрона. У пропрезидентському блоці неофіційно визнають: вони незадоволені призначенням, в якому головним критерієм є особисто лояльність та "зручність" для президента.
В нинішніх умовах така репутація може сприйматися скоріш як недолік. Новому прем’єр-міністру буде дуже непросто знайти спільну мову з опозицією.
А насамперед – з лівим політичним флангом. Адже для французьких лівих Лекорню – це насамперед політик, який виступає категорично проти збільшення податків, голосував проти повної легалізації одностатевих шлюбів, а на посаді міністра екології – різко зменшив вартість мисливських ліцензій, чим викликав гостру критику екологів.
Попри це, президент Макрон розраховує, що новому голові уряду вдасться перезавантажити відносини з опозицією.
На його користь грає вміння працювати у дуже несприятливих умовах. Достатньо лише згадати, що Лекорню обіймав посаду міністра оборони від початку повномасштабного вторгнення РФ, куруючи в тому числі військову допомогу Україні. А також – давши старт терміновій модернізації армії Франції.
Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Останній уряд Макрона: чи зможе новий прем'єр вивести Францію з політичної кризи.
