Два роки тому, після 15 років складних переговорів, відбулася історична подія – в ООН ухвалили Угоду про відкрите море (High Seas Treaty) – договір про охорону та раціональне використання біорізноманіття в ділянках океанів за межами національної юрисдикції країн.
Зібравши 110 підписів, зокрема країн Європейського Союзу, Тихоокеанського регіону та Китаю, угода запроваджує нові правові інструменти для боротьби з трьома планетарними кризами – зміною клімату, втратою біорізноманіття та забрудненням довкілля.
Україна не має виходу до океану, але участь в Угоді дозволить нам обмежити діяльність Росії (і відповідно скоротить її чималі доходи) глибоко в Арктиці, а також надасть можливість Україні сісти за стіл переговорів у рамках Конвенції з морського права, де наша держава має спори з Росією щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях.
Океани – це домівка для величезної кількості видів живого. Утім, їхній стан постійно погіршується: щорічно в океан потрапляють мільйони тонн пластикових відходів, а через глобальну зміну клімату (зокрема, через зростання середньорічної температури) зникають види, не встигнувши адаптуватися до нових умов.
Через часті циклони та шторми руйнуються екосистеми (наприклад, коралові рифи), деякі екосистеми зникають внаслідок закислення океанів (коли останні поглинають надлишковий вуглекислий газ).
Інтенсивний вилов риби, креветок, водоростей тощо, особливо в "нейтральних" водах, призводить до виснаження популяцій морських видів. Це порушує екологічний баланс. Зникнення ключових видів морських організмів може викликати ланцюгову реакцію, що вплине не лише на здоров'я океанів, але й на життя людей, залежних від рибного промислу.
За даними Міжнародної морської організації, незаконне, непідзвітне та неконтрольоване рибальство обраховується 26 млн тонн риби, що виловлюється щорічно у водах в межах національної юрисдикції та поза ними. Так, це не про виживання країни зараз, але про майбутнє, у якому нам жити.
Для подолання негативного впливу на океани потрібні активні дії багатьох країн. Однак, наразі в межах відповідальності окремих держав – лише невеликий відсоток світового океану. Поза національною юрисдикцією лишається так зване відкрите море – води за межами територіальних вод і виключної економічної зони будь-якої країни. Такі води становлять майже половину поверхні планети і 64% поверхні світового океану.
Відкрите море перебуває в "спільному користуванні". Це означає, що ним користуються всі, але ніхто не відповідальний за охорону його біорізноманіття. Це питання ще десятиліття тому турбувало світову спільноту. Так виникла потреба в Глобальній угоді щодо морського біорізноманіття в районах за межами національної юрисдикції (Biodiversity in Areas Beyond National Jurisdiction – BBNJ).
Угода про відкрите море – це новий міжнародний договір, що відповідає на цей виклик і створюється в рамках Конвенції ООН з морського права (UNCLOS). Окрім охорони біорізноманіття, у договорі йдеться про: морські генетичні ресурси, морські природоохоронні зони, оцінку впливу на довкілля діяльності у відкритому морі; розбудову потенціалу та передачу морських технологій.
Для країн, які не мають виходу до океану, як-от Україна, Угода – це насамперед інструмент впливу на міжнародній арені на держави (наприклад, на РФ), які планують максимальне використання ресурсів глибокої Арктики. Наразі Угода відкрита для підписання всіма державами до 20 вересня 2025 року і набере чинності, якщо її ратифікують мінімум 60 країн. Голос України потрібен!
Участь в Угоді дає Україні чимало плюсів і фактично немає мінусів. Якщо Україна не долучиться до договору, у майбутньому ми втратимо можливість брати участь у формуванні міжнародної морської політики в зонах поза національною юрисдикцією, а це безпосередньо впливатиме на національні інтереси. Але й у сьогоденні, ігноруючи Угоду, ми можемо погіршити стосунки із союзниками, передусім із Францією.
Співавтор: Соф'я Садогурська, морська біологиня, експертка кліматичного відділу ГО "Екодія"
