У неділю, 28 вересня, у Молдові відбулися парламентські вибори. Деякі публіцисти назвали ці вибори «історичними». Чи виправдано? Певною мірою. Уже хоча б тому, що Молдова – парламентсько-президентська республіка, причому не номінально, як, наприклад, в Україні, а цілком реально.
Зрештою, Молдова – не Росія і не Білорусь, там усі вибори тією чи іншою мірою історичні, оскільки результат попередньо не відомий, зміна влади відбувається регулярно. Наприклад, за 34 роки незалежності на чолі держави побувала рекордна для пострадянського простору кількість президентів – аж дев’ятеро.
А головне: залежно від того, хто прийде до влади, може радикально змінитися політика, і внутрішня, і зовнішня. Особливо – зовнішня. Передовсім ідеться про вектор зовнішньополітичного розвитку: Росія чи Захід, тобто входження в пострадянські структури чи європейська інтеграція. Так, є ще деякі політичні сили, які виступають за «третій шлях», але їх можна вважати радше маргіналами.
Чому влада в Молдові регулярно змінюється
Зазвичай представники влади у Молдові мають гірші стартові позиції на виборах, аніж опозиція. Соціально-економічна ситуація в країні ніколи не була не те що благополучною, а навіть стабільною. Тому владу дуже легко можна було звинуватити у всіх смертних гріхах – від корупції до некомпетентності.
От і цього разу були всі передумови до зміни чинної влади, яку уособлювала проєвропейська президентка Мая Санду і близька до неї партія «Дія і Солідарність» (ПДС), яка прийшла до влади 2021 року. Тим більше, що в цій зміні була надзвичайно зацікавлена Москва. І не просто зацікавлена, а зі шкіри лізла, щоб цю зміну реалізувати і привести до влади в Молдові підгодованих нею політиків. І Москва мала для цього дуже потужний важіль – газову трубу. Створюючи перманентні енергетичні кризи, за останні кілька років російський «Газпром» довів ціну за газ для приватних споживачів у Молдові до якихось фантастичних висот. Звісно, що пересічному молдаванину така ситуація аж ніяк не подобалася і він волею-неволею звинувачував у ній чинну владу.
Ще одним потужним важелем впливу Кремля в Молдові були фінансові вливання в проросійські партії, а також у підкуп виборців. Населення країни становить менше трьох мільйонів, з них виборців – близько 2,5 млн, а активних виборців – близько півтора мільйона. Підкупити таку кількість для багатої Росії – смішні гроші. Адже вона легко домагалася потрібних собі результатів, наприклад, в Україні, де електорату у 15 разів більше. Починаючи з 1994 року Кремль без проблем садив у президентське крісло в Києві потрібних собі людей. І лише Помаранчева революція спричинила певний збій, який вдалося виправити на наступному електоральному циклі.
Але от у Молдові, де здавалося, результати вже в Росії в кишені, з огляду на обсяг витрачених коштів, провернути таку аферу не вдалося. «Дії і Солідарності» вже прогнозували програш у змаганні з опозиційним Патріотичним блок. Його очолює експрезидент Ігор Додон, який не просто є проросійським, а вважає свою близькість до Кремля головною перевагою, тому постійно нею нахвалюється. Проте все сталося з точністю до навпаки. Причому разючого навпаки. За ПДС проголосувало понад 50% молдовських виборців, що більш ніж удвічі більше, ніж набрав Патріотичний блок.
Півтора десятка років тому на теренах колишнього СРСР популярною була книжка Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося». Проте вже через рік після її виходу стало зрозумілим, що Грузії, на жаль, не вдалося. Ба більше, грузинська модель нині виглядає як зразок московського реваншу після, здавалося б, незворотних економічних і політичних реформ.
Імовірно, що такої собі «грузинізації» Молдови прагнули і кремлівські завсідники. Коли країна формально незалежна, але реально узгоджує всі свої дії з московськими кураторами.
Така ситуація була б особливо небезпечною на тлі російсько-української війни. Адже російські окупанти ще й досі плекають надії захопити Миколаїв та Одесу і пробити сухопутний коридор до молдовського Придністров’я. А там, нагадаю, дислокуються залишки 14-ї гвардійської загальновійськової армії РФ, переформовані в Оперативну групу російських військ Московського військового округу в Молдові. Так, цей гарнізон є не надто чисельним – заледве півтори тисячі осіб. І служать там здебільшого місцеві «придністровці», хоча близько сотні офіцерів – справжні, так би мовити, росіяни.
На щастя, Придністров’я не має прямого виходу ні до моря, ні до Росії, ні до якоїсь дружньої до Москви країни. Кордон з Україною заблокований, кордон по Дністру контролює Кишинів. Тому здійснювати ротацію групи надзвичайно складно. Хоча й не неможливо. Наприклад, за президентства вже згаданого Ігоря Додона часткова ротація таки відбулася 2018 року. Додон дозволив доставити кілька десятків російських військовослужбовців повітрям до кишинівського летовища, а потім перевезти їх до Тирасполя на Придністров’ї. Вже з огляду на цей факт повернення Додона чи інших підгодованих Кремлем політиків до влади є вкрай небажаним ні для Кишинева, ні для Києва. І такого розвитку подій, на щастя, вдалося уникнути.
То ж чому Молдові вдалося? Бо Мая Санду зуміла обіграти Кремль. Так, ця мила, тендітна жіночка, яка аж ніяк не нагадує затятого бійця, зуміла виграти герць з потужною і брутальною Росією.
Санду розуміла всю складність ситуації, усвідомлювала, що боротьба буде не на життя, а на смерть. І виявилася цілком готовою до цієї боротьби. Передовсім під керівництвом Санду влада рішуче взялася за боротьбу з проросійськими елементами в молдовській політиці. Наприклад, ще 2023 року молдовська влада домоглася заборони діяльності партії «Шор», створеної проросійським молдовським олігархом Іланом Шором. А в серпні цього року до семи років ув’язнення було засуджено проросійську політикиню, Євгенію Гуцул, яка була башканкою (головою) Гагаузії – автономного територіального утворення на півдні Молдови.
Гуцул, Додон, Шор та інші проросійські політики Молдови навесні минулого року провели в Москві установчий з’їзд, на якому проголосили створення виборчого блоку «Victorie-Победа». Його засновники планували взяти активну участь і в президентських, і в парламентських виборах у Молдові. Проте не склалося, Центральна виборча комісія Молдови відхилила заявку блоку «Victorie-Победа» на участь в електоральному процесі.
Тому творці блоку перейшли до підпільної діяльності. Зокрема, Ілан Шор, позбавлений власної легальної партії, створив нелегальну «мережу Шора». Її учасником можна було стати, заповнивши певну форму на відповідному Telegram-каналі. На діяльність мережі виділялися серйозні гроші, які «чорною» готівкою перевозилися з Москви до Кишинева.
Утім молдовські спецслужби в цій справі спрацювали доволі фахово й оперативно. Найщедріші канали вдалося перекрити. Було виявлено й упіймано багатьох агентів. Тобто «мережу Шора» фактично вдалося нейтралізувати.
Чи зловживала чинна молдовська влада адмінресурсом? Не без того. Наприклад, Кишинів вирішив скоротити до двох кількість виборчих дільниць у Росії. Минулого року їх було п’ять, а раніше – кілька десятків. Такий свій крок Кишинів обґрунтував «безпековою ситуацією в Росії», яка «суттєво погіршилася». І дійсно, важко із цим сперечатися, жити у воюючій Росії з кожним роком небезпечніше.
Також ЦВК Молдови скоротила з 30 до 12 кількість дільниць, призначених для мешканців Придністров’я, які зазвичай голосують за проросійські сили. Ба більше, ці дільниці були пересунуті далі вглиб країни. А ще за кілька днів до виборів шість з 12 мостів через Дністер було закрито через ремонтні роботи. Грубо, нечесно, несправедливо? Можливо. Але ми вже знаємо з українського, грузинського та інших пострадянських досвідів, чим закінчується намагання прозахідних, демократичних сил бавитися в лагідність зі силами антидемократичними і проросійськими, очікуючи від них люб’язності у відповідь.
У пропаганду теж можна бавитися удвох
Непогано зіграла чинна молдовська влада й на пропагандистському полі. Мая Санду виявилася непоганою ораторкою, їй вдалося переконати співгромадян, що нинішні труднощі є тимчасовими, що головне – не знижувати темпів євроінтеграції, яка виведе країну до нових обріїв добробуту. Також їй вдалося переконати молдован, що головне зло походить від Росії і її місцевих прихвостнів. Що саме вони здатні принести війну на молдовську землю, як у сусідню Україну.
Напередодні виборів президентка Мая Санду звернулася до громадян зі закликом підтримати проєвропейські сили, наголосивши, що Росія вкладає значні кошти, щоб привести до влади своїх прихильників. За її словами, Москва витрачає «сотні мільйонів доларів», намагаючись купити голоси молдовських виборців. Санду застерегла, що в разі перемоги проросійських сил Молдова ризикує виявитися відірваною від Європи і може стати плацдармом для російських операцій на Одещині.
«Молдова, наш дорогий дім, перебуває в небезпеці й потребує допомоги кожного з вас. Ви можете врятувати його сьогодні своїм голосом. Не дозволимо злодіям і зрадникам продати наше майбутнє», – закликала Санду.
Причому грубі інформаційні провокації Кремля, який намагався переконати молдован, що в Румунії збираються війська НАТО, щоб напасти на Молдову, що, мовляв, Українська армія готує вторгнення в Придністров’я, не спрацювали.
Патріотичний блок на чолі з Додоном ще намагається помахати кулаками після бійки. Ідеться про оскарження результатів виборів, організацію акцій протестів. Однак усе це марна праця. Оскаржити не вдасться, бо під час власне виборів жодних суттєвих порушень не відбувалося, що вже встигли відзначити європейські спостерігачі. З акціями протесту теж не складається, на них приходять від сили кілька десятків агресивних бабусь з атрибутами радянської доби.
