У польській політиці знову запахло гострою кризою.
Ареною протистояння різних політичних візій став Центральний комунікаційний порт – найбільший інфраструктурний "довгобуд" попередньої влади, за часів правління партії "Право і справедливість".
Зусиллями президента Кароля Навроцького, за яким стоїть опозиційна партія "Право і справедливість", проєкт знову реанімували.
В парламентській коаліції на чолі з прем’єром Дональдом Туском розраховували швидко "завалити" законопроєкт, але не вийшло. Завдяки частині голосів владної коаліції.
Про тріщини в коаліції Дональда Туска і шанс для опозиції Польщі, читайте в статті експерта-міжнародника Станіслава Желіховського Повстання проти Туска? Чому польська коаліція стала як ніколи близька до розвалу. Далі – стислий її виклад.
Центральний комунікаційний порт (ЦКП) – польський мегапроєкт, який розроблявся ще за правління партії "Право і справедливість" (хоча ідея виникла раніше) як символ великої Польщі, що проривається в інфраструктурному плані.
Втім, для партії "Право і справедливість" ("ПіС") це не лише інфраструктурний, а й політичний проєкт.
Ще під час виборчої кампанії президент Кароль Навроцький, тоді незалежний кандидат за підтримки "ПіС", заявляв, що хотів би бачити повернення цієї інвестиції до початкової концепції партії Ярослава Качинського.
Для чинного уряду Дональда Туска ЦКП – це вагомий виклик.
З одного боку, мільярдні вливання в мегапроєкт можуть виглядати як безвідповідальність у часи безпекових викликів, а з іншого – категоричне "ні" може відштовхнути поміркованих виборців, які прагнуть бачити Польщу сучасною, конкурентною та інтегрованою з Європою.
Проблема Центрального комунікаційного порту поставила під питання існування коаліції, яка й без того є нестабільною.
Показовим стало голосування 26 вересня, коли Сейм не підтримав пропозицію "Лівиці" про відхилення у першому читанні президентського законопроєкту про забезпечення будівництва ЦКП.
Результати голосування виявили внутрішній розкол у більшості.
Серед тих, хто проголосував проти, було 9 депутатів "Польщі-2050" (молодшого партнера по коаліції), включно з лідером руху – маршалком (спікером) Сейму Шимоном Головнею.
Нинішня ситуація навколо Головні заслуговує на окрему увагу, адже він відкрито говорить про власні нові політичні амбіції.
Варто нагадати, що восени 2023 року Головню було призначено головою Сейму не на весь період, а лише на два роки – а восени 2025 року він має поступитися посадою на користь представника "Лівиці".
Посада спікера була потрібна Головні для успіху на президентських виборах, проте його кандидатура відверто провалилася.
Нинішні низькі рейтинги Головні та його партії ставлять питання про їхнє політичне майбутнє.
На цьому тлі маршалок Сейму зробив заяву, що подав заявку на посаду верховного комісара ООН у справах біженців, однак він сам не вірить у призначення.
Складається враження, що маршалок Сейму намагається залишити собі запасний вихід: у разі загострення внутрішньої боротьби в коаліції він може шукати нові горизонти – не лише у Варшаві, а й у міжнародних структурах.
Події в Сеймі і нові амбіції маршалка показали, що коаліція радше нагадує тимчасовий пакт, аніж міцний союз, і має тріщини, які важко замаскувати навіть найкрасивішими словами про єдність.
І кожна нова тріщина – шанс для опозиції, яка мріє розколоти коаліцію.
Конфлікт між президентом Навроцьким та урядом Туска явно не посилює українсько-польську співпрацю.
І що важливіше, наразі в цьому конфлікті гору бере президент, набагато критичніше налаштований до України.
Докладніше – в матеріалі Станіслава Желіховського Повстання проти Туска? Чому польська коаліція стала як ніколи близька до розвалу.
